Соціально-політичне становище Північної Буковини у складі Румунії (1919-1940рр.)

З 11 листопада 1918 року по 28 червня 1940року Північна Буковина перебувала у складі Румунії. На цих землях Румунія провадила класичну колоніальну політику, спрямовану на зміцнення контролю над українськими територіями. З перших днів окупації українське населення зазнало переслідувань на мовно-культурному ґрунті. Румунську мову на окупованих землях оголосили державною. У лютому 1919 р. ухвалено закон, за яким на роботу в державні установи приймалися ті, хто знав румунську мову. Українська мова заборонялася в державних і муніципальних органах. Українські назви міст і сіл було змінено на румунські. У Північній Буковині до її загарбання королівською Румунією було 218 українських початкових шкіл, а в 1926/27 навчальному році не залишилося жодної. Були закриті всі гімназії та професійні школи з українською мовою навчання, культурно-освітні товариства, накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних товарів. Лише після скасування стану облоги в українській частині Буковини в 1928 р. постала змога боротися за українську народну школу. Жертвою «румунізації» на українських землях стала і православна церква. Українські священики не допускалися до вищих посад у церковній ієрархії, українців обмежували при вступі до духовних семінарій. Колоніальна політика румунських властей на українських землях досить яскраво проявлялася і в економічному житті. Північна Буковина стала для румунських властей джерелом дешевої сировини й робочої сили. В промисловості панувало дрібне кустарне виробництво з ручною і напівручною працею. Сільське господарство на загарбаних Румунією українських територіях перебувало у стані занепаду і потребувало глибокого реформування. У 1919 р. було проголошено початок аграрної реформи. Але при цьому влада не брала до уваги інтереси українського селянства. Рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Постійним явищем суспільного життя було безробіття. В 1931-1932 рр. безробітних на Буковині налічувалося 50 тис. чол.

Щодо політичного становища, то на окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності партій і громадських об'єднань, ніж, наприклад, в Галичині. З 1918 по 1928 р. діяв стан облоги, легальна політична діяльність була заборонена. У підпіллі перебували нечисленні комуністичні групи, які ввійшли до складу Компартії Румунії. Політика королівського уряду на окупованих землях України викликала опір населення, який виявлявся, зокрема, у збройній боротьбі. 16 вересня 1924 р. в Бессарабії в районі Татарбунар спалахнуло повстання,яке змусило дещо послабити адміністративний тиск. Почали відновлюватися культосвітні товариства, преса, студентські об'єднання. З 1928 по 1938 р. у Румунії тривав період відносно ліберального правління, що сприяло легалізації політичних партій. Політичні кола, зорієнтовані на відстоювання національних інтересів, у 1927 р. організували Українську національну партію, керівником якої став В. Залозецький. Це було ліберальне об'єднання, члени котрого схилялися до компромісів з властями, до виключно легальних методів діяльності. Коли в 1938 р. до влади в Румунії прийшли військові й діяльність політичних партій була заборонена, УНП та інші легальні українські об'єднання перестали існувати.

Українське населення захоплених Румунією земель, незважаючи на жорстокий терор влади, зберегло своє прагнення до національного визволення і справедливого соціально-економічного ладу.