Правила поведінки учасників воєнних дій

З грудня 1994 року в Будапешті Президентом України був підписаний Кодекс поведінки, що стосується воєнно-політичних аспектів безпеки. Відповідно 29 дер-жав-учасниць зобов'язалися поширювати у своїх країнах документи з міжнародного гуманітарного права, у яких висвітлюватимуться їх зобов'язання в цій сфері у військо­вих програмах і правилах. Кожна із цих держав зобов'язалася, що «ознайомлюватиме особовий склад своїх збройних сил з положеннями міжнародного гуманітарного права, міжнародними гуманітарними правилами, нормами й зобов'язаннями, що стосуються збройних конфліктів, і забезпечуватиме його обізнаність про індивідуальну відповіда­льність за свої дії згідно з національним законодавством і міжнародним правом. Держави-учасниці забезпечуватимуть, щоб особовий склад збройних сил, наділений ко­мандними повноваженнями, здійснював їх згідно з відповідним національним законо­давством і міжнародним правом, а також щоб він був обізнаний із тим, що відповідно до цих правових норм він може нести індивідуальну відповідальність за протизаконне здійснення таких повноважень і що накази, які суперечать національному законодавст­ву та міжнародному праву, не мають віддаватися. Відповідальність начальників не зві­льняє підлеглих від індивідуальної відповідальності».

В умовах збройного конфлікту або оголошеного стану війни між державами в сис­темі міжнародно-правового регулювання вступає в дію більшість норм міжнародного гуманітарного права, які регламентують: методи і засоби ведення бойових дій; поведін­ку комбатантів у бою; дії влади і цивільних осіб під час збройного конфлікту; дії вою­ючих сторін стосовно об'єктів і осіб, що перебувають під захистом міжнародного права під час збройного конфлікту; поводження з жертвами війни; керування окупованою територією; взаємини між воюючими і нейтральними державами тощо.

Значна частина зобов'язань держав з дотримання угод, що належать до МГП, пок­ладається на командирів (начальників) всіх ступенів, які в своїй службовій діяльності мають керуватися загальновизнаними принципами і нормами МГП і навчати цьому своїх підлеглих. Так, командири зобов'язані організовувати в межах своїх посадових

обов'язків забезпечення підлеглих військових частин і підрозділів міжнародно визна­ними засобами розпізнавання (емблемами, знаками і засобами подачі сигналів розпі­знавання), а також необхідними текстами (витягами з текстів) міжнародно-правових документів і законодавчих актів України, Кодексу поведінки військовослужбовця Збройних сил України і відповідними пам'ятками. Дотримання норм МГП можливе тільки за умови знань військовослужбовцями цих норм та вміння їх застосовувати при підготовці й під час бойових дій.

Результатом підготовки військовослужбовців є знання солдатом (матросом) Коде­ксу поведінки військовослужбовця Збройних сил України — учасника бойових дій та міжнародних розпізнавальних емблем, знаків і сигналів; уміння виконувати прийоми дій у бою, дотримуючи при цьому Кодексу поведінки військовослужбовця Збройних сил України — учасника бойових дій, виходячи з норм МГП. Для військовослужбовців, які беруть участь у військових конфліктах чи бойових діях, Міністерство оборони України розробило і затвердило «Кодекс поведінки учасників бойових дій», у якому викладено правила поведінки учасника бойових дій: 1. Будь дисциплінованим солда­том. Пам'ятай, що порушення права війни (МГП) дискредитує і державу, і армію, і солдата. Замість того, щоб послаблювати боєздатність противника, такі порушення часто зміцнюють його. 2. Вести бойові дії дозволяється тільки проти комбатантів про­тивника, нападати дозволяється тільки на військові об'єкти. 3. Не спричиняй надмірних руйнувань більших, ніж це потрібно для виконання бойового завдання. 4. Не веди бій з противником, якого знешкоджено, або з тим, хто здається. Роззброй його і передай своєму командирові. 5. Підбирай поранених та хворих, надавай їм допомогу незалежно від того, на чиєму боці вони воювали. 6. Поводься гуманно зі всіма цивільними особа­ми та із захопленим противником. 7. З військовополоненими слід поводитися гуманно, вони зобов'язані повідомити лише відомості, які необхідні для встановлення їх особи. Фізичні або психічні тортури над військовополоненими забороняються. 8. Захоплення заручників забороняється. 9. Утримуйся від будь-яких актів помсти. 10. Стався з пова­гою до осіб і об'єктів з емблемою Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, з білим прапором і з емблемами, якими позначені культурні цінності. 11. Стався з повагою до чужої власності. Грабування забороняється. 12. Намагайся перешкоджати порушенню цих правил. Про всі порушення доповідай командирові.

Женевські конвенції (1949 р.), які включають у себе чотири універсальних міжна­родних договори, та Додаткові протоколи до них (1977 р.) регламентують правила по­ведінки з пораненим на полі бою противником, з пораненими та особами, що зазнали корабельної аварії на морі зі складу військ противника, з військовополоненими против­ника та з цивільним населенням.

Перша Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворимпротивника, при цьому забороняється допускати будь-яку дискримінацію у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії. Усі поранені та хворі, захоплені противником, мають бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони воювали. Медичні установи та пер­сонал і санітарний транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом — напад на них забороняється. Пораненими й хворими (з ме­тою надання їм захисту, передбаченого нормами міжнародного гуманітарного права) вважають військовослужбовців і цивільних осіб, які перебувають у районі збройного конфлікту та які унаслідок травми, хвороби, іншого фізичного розладу або інвалідності потребують медичної допомоги при відступі військ противника, за умови, що вони утримуються від будь-яких військових дій проти наступаючої сторони. До цієї категорії належать також вагітні жінки, породіллі, новонароджені, немічні тощо.

Друга Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила пово­дження з пораненими та хворими під час морської війни, за аналогією з правилами, передбаченими Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях. Потерпілими корабельну аварію вважаються цивільні особи й військовослужбовці зі складу збройних сил на морі, що потрапили в аварію на морі або в інших водах у ре­зультаті нещасного випадку з їх судном, яке їх перевозило, або літальним апаратом, і які в цій ситуації утримуються від будь-яких ворожих дій проти воюючої сторони. Хай до якої сторони вони належать, ці особи користуються заступництвом і захистом і ма­ють право на гуманне поводження. їм теж має надаватися медична допомога у макси­мально можливому обсязі і в найкоротші терміни.

Третя Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює осно­вні правила поводження воюючих сторін з військовополоненими. Відповідно до Же­невської конвенції військовополоненими вважаються такі особи, які потрапили під владу противника: а) особовий склад збройних сил, ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу збройних сил; б) особовий склад партизанських загонів; в) осо­бовий склад збройних сил, що підпорядковується уряду, не визнаному державою, що тримає в полоні; г) воєнні кореспонденти, постачальники, інші особи, які слідують за збройними силами; г) члени екіпажу торгового флоту і цивільної авіації; д) населення неокупованої території, що взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю і до­тримується законів і звичаїв війни. Військовополонений перебуває в полоні в держави, а не армії, що полонила його. Військовополонений не злочинець, а солдат, що викону­вав свій обов'язок. Ці положення мають виключити помсту солдатові за те, що він вою­вав проти армії, що полонила його.

Кожний військовополонений при його допиті зобов'язаний повідомити тільки своє прізвище, ім'я, звання, дату народження й особистий номер.

Суб'єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який вій­ськовослужбовець, а при недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених — особи, на яких покладено їх лікування і піклування про них. Покарання за злочин: за ст. 434 Карного кодексу (КК) України -позбавлення волі на строк до трьох років.

Держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Військовополонені не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можна застосовувати репресії. Військовополонені мають бути за­хищені від насильства і залякування, їм забезпечується повага особистості та честі.

Військовополонені забезпечуються помешканням, харчуванням, одягом, медич­ною допомогою. До них має допускатися медичний і духовний персонал. У полоні збе­рігається носіння розпізнавальних знаків.

Четверта Конвенція про захист цивільного населення під час війни — перед­бачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захи­щає його права. Відповідно до її положень та Додаткового протоколу І, держава, що окупувала, зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення порядку на захопленій території. Населення окупованої території має підпорядковуватися розпорядженням влади, проте його не можна примушувати до складання присяги на вірність державі, що окупувала, участі у воєнних діях, спрямованих проти їхньої країни, надавати відомості про її армію. Потрібно шанувати честь, життя цивільних осіб, їхню власність, релігійні переконання, родину. Держава, що окупувала, зобов'язана постачати цивільне населен­ня необхідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами.

Стосовно цивільних осіб заборонено: а) чинити будь-які акти насильства, заляку­вання або образи; б) уживати примусових заходів, фізичного чи морального порядку, зокрема для одержання відомостей; в) застосовувати катування, тілесні покарання, про­водити медичні досліди тощо; г) застосовувати колективні покарання; ґ) захоплювати заручників; д) депортувати цивільне населення з окупованої території.