Робота № 2. Скелет тулуба

Скелет тулуба тварини становить осьову частину скелета і поділяється на такі відділи: грудний, шийний, поперековий, крижовий і хвостовий.

Скелет грудного відділу тулуба. Прилади та препарати: кістки грудного відділу, скелети тварин, таблиці, розпили кісток.

Вивчення цього відділу починають з огляду загальної будови і форми грудної клітки. Відмічають, що грудна клітка обмежується зверху грудними хребцями, збоку – ребрами, знизу – грудною кісткою. Підраховують кількість грудних хребців і ребер у різних видів тварин (корів, свиней, коней, собак).

На свіжих препаратах оглядають хрящові прокладки, розміщені між тілами хребців. Відмічають їх товщину і діаметр. Визначають типи кісток грудного відділу тулуба.

Грудні хребці. На препаратах окремих хребців знаходять основні частини хребця: тіло, нервову дужку, суглобові і м’язові відростки.

На тілі хребця оглядають голівку (спереду) і ямку (ззаду). Знизу на тілі хребця виступає вентральний гребінь (у коней). На бокових частинах тіла знаходяться по парі ямок (фасеток), до яких прилягає голівка ребра. Потрібно також знайти нервову дужку і хребетний отвір, що створюється тілом хребця і дужкою.

Знаходять і оглядають відростки: суглобові (передні і задні), поперечні й остисті. На верхівках остистих відростків свіжих препаратів знаходять і досліджують хрящові ковпачки. Визначають відмінності в будові першого і останнього грудних хребців (за величиною остистих відростків), вчаться розрізняти хребці різних видів свійських тварин. Так, на грудних хребцях коня тіло коротке, призматичної форми. Остистий відросток добре розвинений, плоский. Поперечні і суглобові відростки грудних хребців коня розвинені порівняно слабо.

Грудні хребці великої рогатої худоби масивніші. Тіла їх довші і товстіші, ніж грудних хребців коня. Вентрального гребеня на тілах хребців немає. Остисті відростки широкі, пластинчасті. Грудні хребці великої рогатої худоби мають добре розвинені поперечні суглобові відростки.

На грудних хребцях свиней остисті відростки дуже довгі, вершиною злегка загнуті наперед. На поперечних відростках є спеціальні отвори, спрямовані згори вниз. На грудних хребцях собак вентральних гребенів немає. Остисті відростки товсті. На перших хребцях вони зігнуті й мають розширені кінці. На останніх хребцях остисті відростки зверху загострені.

Слід навчитися послідовно складати хребці грудного відділу в один ряд. При цьому оглядають хребетний канал, що утворюється при сполученні хребців. Знаходять і оглядають міжхребцеві отвори, крізь які проходять нерви.

Ребра. Насамперед визначають форму ребра і тип кісток. Звертають увагу на довжину, ширину та ступінь зігнутості ребер у різних місцях грудного відділу. При цьому відмічають, що найдовші середні ребра, а передні й задні – коротші і менш зігнуті. Кожне ребро поділяється на кісткову та хрящову частини. Проксимальний кінець кісткового ребра звужений, а дистальний розширений. На проксимальному кінці ребра знаходять голівку, шийку і суглобовий горбок. Приєднують голівку ребра до ямки грудного хребця. На дистальному кінці оглядають з’єднання кісткового ребра з хрящовим та сполучення ребра з грудною кісткою. При цьому підраховують кількість справжніх і несправжніх ребер. Оглядають реберну дугу і реберні кути.

За формою ребер визначають, якому виду тварин вони належать та їх місце в скелеті. На скелеті важливо відмітити, що ребра великої рогатої худоби широкі, а міжреберні простори незначні. У свиней ребра вузькі.

Груднина розміщена в нижній частині грудного відділу тулуба. На ній знаходять тіло, мечоподібний хрящ і рукоятку (у коня соколок). Відмічають особливості будови рукоятки в корів, коней та свиней. Так, у корів і свиней цей відросток кістковий і має округлу форму. У коней соколок виступає наперед, добре розвинений, пластинчастої форми.

На бокових поверхнях груднини оглядають і підраховують кількість суглобових ямок, в які заходять хрящові кінці справжніх ребер.

Скелет поперекового відділу тулуба. Препарати та обладнання: некомплектні кістки поперекового відділу, скелети тварин, окремі частини поперекових хребців.

Поперекові хребці вивчають на окремих препаратах. Знаходять усі частини хребця. Підраховують кількість поперекових хребців на скелетах різних видах тварин. На свіжих не виварених препаратах вивчають товщину хрящових прокладок між хребцями.

Оглядають і вивчають будову відростків. Слід переконатися, що суглобові відростки поперекових хребців добре розвинені (краніальні і каудальні). Знаходять жолобки, що утворюються краніальними суглобовими відростками в корів. Оглядають добре виражені поперечнореберні відростки, які мають форму широких кісткових пластинок. Установлюють, чому ці відростки називають поперечнореберними.

Скелет крижового і хвостового відділів тулуба. Препарати та обладнання: крижові кістки, хвостові хребці, скелети свійських тварин.

Крижові хребці зростаються між собою і утворюють крижову кістку. Знаходять і вивчають будову крижової кістки. Насамперед підраховують і вивчають будову тіла кістки, крил і гребеня крижової кістки. Знаходять спеціальні суглобові поверхні на крилах і з’єднують їх з кістками таза (клубовою кісткою).

Оглядають хребетний канал, що проходить вздовж кістки. Вимірюють його діаметр на вході в кістку і на виході з неї. Вчаться розрізняти відмінності в будові крижових кісток різних видів тварин. Для цього звертають увагу на форму і розмір кістки загалом, на будову гребеня і крил кістки. Вивчають топографію кістки в скелеті тварин.

Хвостові хребці вивчають на препаратах скелета хвостового відділу. Підраховують їх кількість у різних видів тварин. Звертають увагу на будову перших і останніх хвостових хребців. Оглядають гемальні відростки перших хребців. Звертають увагу на відсутність хребетного каналу в хвостовому відділі. Визначають товщину хрящових прокладок між хребцями.

Скелет шийного відділу тулуба. Прилади та препарати: некомплектні кістки шийного відділу, скелети тварин, таблиці.

Шийні хребці. У всіх видів свійських тварин сім шийних хребців. Переконатися в цьому легко, підрахувавши їх кількість на скелетах різних видів тварин. Спочатку вивчають будову типових шийних хребців. До них відносять третій, четвертий, п’ятий хребці.

Типові шийні хребці мають усі частини, властиві хребцю: тіло, нервову дужку і відростки. На препаратах некомплектних кісток треба знайти і оглянути ці частини. Звертають увагу на те, що тіло типового шийного хребця довше від тіла грудного хребця. Остисті відростки відсутні на хребцях коней і слабко виражені у корів.

Оглядають поперечнореберні відростки, які на типових шийних хребцях роздвоєні. Знаходять передні і задні відростки. Важливо знайти отвори на бокових поверхнях тіл хребців. Як відомо, ці отвори створюють хребцеві канали, де проходить хребцева артерія.

Вивчивши будову типових шийних хребців на окремих кістках, оглядають їх у сполученні між собою на скелетах тварин. Потім вивчають будову першого і другого шийних хребців.

Атлант – перший шийний хребець. Переконуються, що він не має тіла. Оглядають верхню і нижню дужки. Знаходять крила атланта. Зазначають відмінність у будові крил на хребцях корів і коней. За крилами атланта дізнаються, якому виду тварин належить хребець. Визначають передній і задній кінці атланта, з’єднують атлант із сусідніми кістками (з потиличною кісткою і епістрофеєм).

Епістрофей. Знаходять і оглядають тіло, зуб і гребінь епістрофея. Порівнюють будову епістрофеїв корови і коня. Звертають увагу на довжину і ширину зуба епістрофея та на форму гребеня. З’єднують епістрофей із сусідніми хребцями. Після вивчення будови шийних хребців оглядають їх розміщення в скелеті.