Короткий теоретичний огляд теми. Банкиздійснюютьсвоюдіяльністьнафінансовихринкахіналежатьдокатегоріїпідприємств — фінансовихпосередників

Банкиздійснюютьсвоюдіяльністьнафінансовихринкахіналежатьдокатегоріїпідприємств — фінансовихпосередників. Національний банк є суб’єктом господарської діяльності, має статус юридичної особи і належить до неприбуткових організацій, оскільки отримання прибутку не є метою його діяльності.

Оскільки комерційні банки ведуть господарську діяльність з метою отримання прибутку, вони одночасно є суб’єктами і господарської, і підприємницької діяльності, що мають статус юридичної особи.

Предмет бухгалтерського обліку в широкому розумінні — все те, що пов'язане з отриманням необхідної інформації про суб'єкт господарювання, його господарську діяльність та ресурси. У вузькому розумінні, предметом обліку є сукупність процедур, пов'язаних з виявленням, вимірюванням, реєстрацією, накопиченням, узагальненням, зберіганням та передачею інформації про господарську діяльність користувачам для прийняття рішень.

. Методологія бухгалтерського обліку включає сукупність як загальнонаукових, так і спеціальних, притаманних лише цій науці методів, що застосовуються для здійснення процедури обліку і розкриваються в окремих методиках.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України, бухгалтерський облік та фінансова звітність у банках України ґрунтуються на таких принципах:

• повне висвітлення — усі банківські операції підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без будь_яких винятків. Фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій банку, яка може впливати на рішення, що приймаються згідно з нею;

• превалювання сутності над формою — операції обліковуються та розкриваються у звітності відповідно до їх сутності та економічного змісту, а не лише за їх юридичною формою;

• автономність — активи та зобов’язання банку мають бути відокремлені від активів і зобов’язань власників цього банку та інших банків (підприємств), у зв’язку з цим особисте майно та зобов’язання власників не мають відображатися у фінансовій звітності банку;

• обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, відповідно до яких активи та/або дохід не завищуватимуться, а зобов’язання та/або витрати — не занижуватимуться;

• безперервність — оцінка активів банку здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність продовжуватиметься в неосяжному майбутньому. Якщо банк планує скоротити масштаби своєї діяльності, то це має відображатися у фінансових звітах;

• нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду потрібно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

• послідовність — постійне (із року в рік) застосування банком обраної облікової політики. Зміна методів обліку можлива лише у випадках, передбачених міжнародними стандартами та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і потребує додаткового обґрунтування і розкриття у фінансових звітах;

• історична (фактична) собівартість — активи і пасиви обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов’язання в іноземній валюті, за винятком немонетарних статей, мають переоцінюватись у разі зміни офіційного валютного курсу на звітну дату.

Принцип єдиного грошового вимірника означає, що вимірювання та узагальнення всіх операцій банку у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці. Цей принцип також припускає стабільність грошової одиниці, ігноруючи інфляцію. Принцип періодичності означає розподіл діяльності банку на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності, забезпечення вчасною фінансовою інформацією її користувачів Фінансовий облік повинен забезпечити реалізацію принаймні двох функцій:

1) запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітності для аналізу та управління;

2) запис детальної інформації про параметри та контрагентів кожної операції з метою отримання звітів різного рівня для внутрішнього користування, подання перевірним органам та для обрахування макроекономічних параметрів грошово-кредитної статистики.

Операційний день складається з:

1. Операційного часу — це частина операційного дня банку, протягом якої відбувається обслуговування клієнтів, (у тому числі приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані банком). Початок та кінець операційного часу встановлюються згідно з розпорядженням керівника банку з урахуванням режиму роботи платіжних систем і доводяться до відома клієнтів.

2. Часу завершення технологічного оброблення облікової інформації з обов’язковим формуванням оборотно-сальдового балансу, регістрів аналітичного обліку та інших регістрів за операціями, що здійснюються з використанням відповідного програмного забезпечення.

Операції банку мають бути зареєстровані та відображені в день їх здійснення або наступного робочого дня, якщо операція здійснена після закінчення операційного дня (часу) банку або у вихідні чи святкові дні.

Операційну діяльність банку безпосередньо забезпечують працівники банку, які виконують функції фронт-офісу та бек-офісу.

Фронт-офіс — це підрозділи банку або його уповноважені особи, які ініціюють та/або організовують операцію (шляхом укладання відповідних договорів). Виконувати функції фронт-офісу банку можуть працівники казначейства, кредитного підрозділу, підрозділу, що здійснює операції з цінними паперами, а також інших підрозділів банку, які відповідають за ініціювання активних та пасивних операцій з клієнтами банку.

Бек-офіс — підрозділи або окремі відповідальні виконавці, які залежно від їх функцій забезпечують реєстрацію, перевіряння, звіряння, облік операцій та контроль за ними.

Банківський документ — це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на проведення грошово-розрахункової або іншої операції в банку.

Сукупність документів, на підставі яких банками здійснюється бухгалтерський облік та контроль, утворює банківську документацію.

Документи, які фіксують факти здійснення операцій називаються первинними. Саме первинні документи є підставою для відображення банківських операцій за рахунками бухгалтерського обліку. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

Банківські документи класифікуються за певними ознаками.

За місцем складання документи поділяються на внутрішні, що оформлені в банку та зовнішні, що одержані від клієнтів та інших установ.

За призначенням розрізняють розпорядчі документи, тобто такі, що містять дозвіл на виконання операції та виконавчі документи.

За змістом операцій документи класифікуються на касові, меморіальні та інші. Касовими документами оформляються операції з приймання і видачі готівки касою банку. Вони діляться на приходні та видаткові. До приходних належать оголошення на внесення готівки в касу банку, приходний касовий ордер тощо; до видаткових — грошовий чек на отримання готівки і видатковий касовий ордер. Меморіальні документи використовуються для безготівкових перерахувань за рахунками. Це розрахункові документи, що надаються банку клієнтами (платіжні доручення, вимоги-доручення, розрахункові чеки), меморіальні ордери та ін.

До позабалансових документів належать приходні та видаткові позабалансові ордери. Активи — ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Зобов’язання — теперішня заборгованість банку, яка виникла в результаті минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до вибуття із банку ресурсів, які втілюють в собі економічні вигоди.

До основних видів банківських зобов’язань відносяться: кошти на кореспондентських рахунках інших банків, депозити та кредити, одержані від інших банків, кошти на поточних та строкових рахунках клієнтів, боргові цінні папери, емітовані банком.

Власний капітал — це залишкова частка в активах банку після вирахування всіх його зобов’язань. Капітал ще називають чистими активами.

Капітал банку складається з статутного капіталу; емісійних різниць; загальних резервів та фондів; результатів минулих років; результатів переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж, інвестицій в асоційовані компанії, операцій хеджування.

Бухгалтерське рівняння показує рівність між економічними ресурсами банку (його активами) і загальними вимогами до цих ресурсів (зобов’язаннями та капіталом). Елементи бухгалтерського рівняння можуть бути представлені окремими рахунками, на яких записується збільшення або зменшення кожного елементу. Для графічного зображення рахунку використовується Т-подібна модель рахунку. Т-рахунок складається з трьох елементів: назви рахунку, лівого боку — дебету і правого боку — кредиту Усі активні рахунки мають дебетовий залишок (сальдо), а пасивні — кредитовий.

Виділяють чотири типи операцій за їх впливом на елементи бухгалтерського рівняння:

1) Операція, яка одночасно збільшує активи та пасиви (наприклад, надходження на кореспондентський рахунок банку коштів на користь клієнта і їх зарахування на поточний рахунок клієнта);

2) Операція, яка одночасно зменшує активи і пасиви (наприклад, повернення банком клієнту його депозиту готівкою);

3) Операція, що зумовлює одночасне збільшення одних активів і зменшення інших активів (наприклад, купівля касою банку іноземної валюти за гривні);

4) Операція, яка зумовлює одночасне збільшення одних пасивів і зменшення інших пасивів (наприклад, перерахування банком за дорученням клієнта коштів з його поточного рахунку на депозитний).

Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на балансові та позабалансові.

Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їх основі складається баланс банку. Серед них виділяють рахунки активів, зобов’язань, власного капіталу, а також контрарні рахунки.

Контрарні рахунки — це рахунки бухгалтерського обліку, показники яких використовуються для регулювання оцінки об’єктів обліку, які відображені в інших рахунках. Контрарні рахунки поділяються на контрпасивні і контрактивні.

Контрактивні рахунки — це контрарні рахунки, які використовуються для регулювання показників активних рахунків. Відображення операцій за цими рахунками здійснюється за методами відображення операцій за пасивними рахунками. Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат і доходів.

Рахунки витрат — це активні рахунки, а рахунки доходів — це пасивні рахунки. Наприкінці звітного періоду залишки за цими рахунками переносяться на рахунок фінансового результату, після чого ці рахунки закриваються.

Позабалансові рахунки поділяються на активні, пасивні та контррахунки.

Балансові рахунки в Плані рахунків класифікуються за типами контрагентів, характером операцій і ступенем ліквідності активів і зобов’язань. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій, суть якого полягає в обліку операцій в іноземній валюті за тими самими рахунками, що і операцій у гривні.

План рахунків складається з дев’яти класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання.

Клас 4. Фінансові та капітальні інвестиції.

Клас 5. Капітал банку.

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Клас 8. Управлінський облік.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Кожний клас Плану рахунків розподілений на: рахунки II порядку (двозначні —розділ); рахунки III порядку (тризначні — група); рахунки IV порядку (чотиризначні —балансовий рахунок).

Номери синтетичних рахунків у Плані рахунків складаються з чотирьох цифр. Першою цифрою номера рахунку визначено клас рахунків; першими двома цифрами —розділ рахунків; першими трьома цифрами — групу рахунків, а чотирма цифрами —номер балансового рахунку. Невід’ємною складовою операційної діяльності банку є система внутрішнього контролю.

Система внутрішнього контролю банку — це сукупність процедур, що спрямовані на попередження, виявлення і виправлення суттєвих помилок, а також забезпечення захисту і збереження активів, повноти і точності облікової документації.

Вимоги щодо системи внутрішнього контролю в банках регламентуються такими нормативно_правовими актами:

• Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління НБУ від 16.06.2003 р. № 254;

• Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності у банках України, затвердженим постановою Правління НБУ від 30.12.1998 р. № 566.

Внутрішній банківський контроль поєднує в собі адміністративний і бухгалтерський контроль за активами та пасивами банку та включає попередній, первинний (поточний) і подальший контроль.

Попередній контроль передбачає перевірку відповідності операції вимогам законодавства України, наявності відповідних дозволів і лімітів.

Первинний (поточний) контроль у процесі проведення операцій забезпечується шляхом виконання встановлених процедур контролю за певними операціями банку і передбачає візуальну перевірку правильності складання документів у паперовій формі та наявності підписів на них, а також перевірку наявності цифрового підпису на електронних документах.

Подальший контроль здійснюється після відображення операції в обліку з метою забезпечення систематичної перевірки стану організації операційної діяльності банку, правильності реєстрації, належного оформлення виконаних операцій, дотримання порядку звіряння аналітичного обліку з синтетичним та формування первинних документів.

Подальший контроль здійснюють працівники бек_офісу та/або служби внутрішнього аудиту відповідно до їх функціональних обов’язків, визначених внутрішніми документами банку. У процесі подальшого контролю з’ясовуються причини порушення правил здійснення операцій та вживаються заходи щодо їх усунення.

Бухгалтерський контроль — це сукупність процедур, що дають змогу забезпечити збереження активів банку та достовірність звітності, що складається службою бухгалтерського обліку на основі даних, отриманих від операційних підрозділів.

Адміністративний (внутрішній) контроль — це сукупність процедур, згідно з якими керівництво банку делегує свої повноваження, зокрема такі:

• збереження цінностей та активів;

• безпека працівників банку;

• ефективність, продуктивність та безпека процедур обробки інформації;

• наявність процедур, які чітко розмежовують завдання та відповідальність служб і працівників банку.

Адміністративний (внутрішній) контроль включає попередній, поточний та подальший контроль, та передбачає перевірку правильності фінансової операції до та після її проведення з метою забезпечення її відповідності встановленим правилам. Внутрішній банківський адміністративний контроль охоплює такі процедури:

• організаційні процедури контролю;

• управлінські процедури контролю;

• розподіл функцій;

• фізичні заходи контролю (захист і збереження активів, матеріальних цінностей і облікових регістрів).

Практичні завдання

Задача 1.

З наведеного нижче переліку виберіть, що належить до активів, зобов’язань та капіталу банку:

а) ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком;

б) кошти на кореспондентських рахунках інших банків;

в) результати переоцінки основних засобів;

г) основні засоби;

д) кредити, надані клієнтам;

е) банкноти та монети національної валюти в касі банку;

є) власні акції, що викуплені в акціонерів;

ж) акції підприємства, що придбані банком до свого торгового портфеля;

з) кошти на вимогу фізичних осіб;