Органи серцево-судинної системи

Кров в організмі безперервно рухається по замкнутій кровоносній системі, яка складається з серця і кровоносних судин. В системі кровонос­них судин розрізняють артерії, вени і капіляри. Центральним органом, який спричиняє рух крові по судинах, є серце.

Форма, положення і величина серця. Серце людини за своєю формою схоже на стиснений в передньо-задньому напрямі конус. Основа серця звернена вверх і вправо, а верхівка — вниз, вліво і вперед. Розташоване серце в грудній клітці між легенями. Більша частина його зсунута вліво від серединної площини тіла (кольор. табл. V). Розрізняють передню і задню поверхні серця, правий і лівий краї.

У новонародженої дитини серце майже кулясте, зміщене воно значно більше вправо, ніж у дорослої людини, положення його близьке до попереч­ного. До дворічного віку, завдяки високому положенню діафрагми, серце набирає горизонтального положення. Тільки в 2— 3-річної дитини воно на­бирає косого положення.

За величиною серце людини дорівнює при­близно величині кулака. У дітей раннього віку маса серця відносно більша, ніж у дорослих. Так у перші роки життя дитини серце важить 0,63—0,89% ваги тіла, тоді як у дорос­лої людини — тільки 0,48— 0,52%. Росте серце нерів­номірно. Найінтенсивніше росте воно на першому році життя і частково на другому. Особливо різке збільшення серця буває в період статевого дозрі­вання (з 14—15 років). Найповільніше росте серце в молодшому шкільному віці (від 7 до 12 років). Протягом перших восьми місяців життя дитини вага серця подвоюється, до двох років збільшується в три „рази, до п’яти років — у чотири рази і до 16 років — більш, ніж у 10 раз. Серцевий м’яз продовжує розвиватись і диференцію­ватись до 18—20 років. Вага серця у хлопчиків більша, ніж у дівчаток.

Будова серця. Серце являє собою порожнистий мускульний мішок, розділений суцільною перегородкою на дві половини — праву і ліву, кожна з них складається з передсердя і шлуночка. Таким чином, серце людини, як і серце ссавців, має чотири камери: праве передсердя і правий шлуночок, ліве передсердя і лівий шлуночок.

Між передсердям і шлуночком кожної половини серця є перегородка з отвором, який закривається стулковим, або атріовентрикулярним, клапаном. У правій половині серця цей клапан складається з трьох, а в лівій половині—з двох стулок. Стулкові клапани відкриваються лише в бік шлуночків. У бік передсердь їм перешкоджають відкриватись сухо­жильні нитки, які одним кінцем прикріплюються до країв стулок, а другим — до сосочкових м’язів стінок шлуноч­ків. Під час скорочення шлуночків сухожильні нитки натягуються і пе­решкоджають клапанам вивертатись у бік передсердь.

У шлуночках, крім вхідних отво­рів із передсердь, є і вихідні отвори: з правого шлуночка в легеневу арте­рію, а з лівого — в аорту. На межі між правим шлуночком і легеневою артерією, між лівим шлуночком і аор­тою містяться півмісяцеві клапани, кожен з яких утворений трьома кишеньками. Півмісяцеві кла­пани побудовані так, що вільно про­пускають кров із шлуночків у су­дини, але перешкоджають зворотній течії крові із судин у шлуночки.

Стінка серця складається з трьох шарів. Внутрішній (епітеліальний) шар називається ендокардом, середній (м’язовий) — міокардом і зовнішній (сполучнотканинний) — епікардом.

Останній біля основи серця переходить у навколосерцеву сумку —пе­рикард, яка оточує все серце й утворює навколо нього щілиноподібну по­рожнину, заповнену рідиною.

Найтовщим шаром є міокард, від якого в основному і залежить товщина стінки серця. Складається він з поперечносмугастої м’язової тканини, ха­рактерною особливістю якої є те, що її волокна з’єднані між собою протоплазматичними містками. Така будова серцевого м’яза зумовлює собою особливість його скорочення: збудження, що виникло в одній точці, охоп­лює весь м’яз і всі його волокна скорочуються одночасно.

У стінці шлуночків м’язовий шар значно товщий, ніж у стінці перед­сердь. У стінці лівого шлуночка він товщий, ніж у стінці правого шлуночка. Ця особливість будови міокарда зв’язана з функцією, яку виконують різні відділи серця. Уже в б-місячної дитини товщина стінок лівого шлуночка серця вдвічі пере­вершує товщину правого (так само і в дорос­лої людини).

Між правим і лівим шлуночками міс­титься масивна перегородка, яка склада­ється з м’язової тканини. Лише верхня її частина побудована з сполучної тканини. Перегородка між передсердями має спо­лучнотканинну будову.

Провідна система серця. Серцевий м’яз складається з поперечносмугастої м’я­зової тканини (як і скелетні м’язи). Проте серцевий м’яз відрізняється від скелетного значно довшим періодом незбудливості і меншою швидкістю проведення збудження (1—4 м/сек).

В серці є окремі ділянки, які від­значаються високою збудливістю. Складаються вони з нервових і видо­змінених м’язових клітин, які разом утворюють провідну систему серця В окремих ділянках цієї системи є скупчення клітин — вузли.

Перший вузол провідної системи серця міститься у правому передсерді біля місця впадання в нього верхньої порожнистої вени і називається вузлом Кейт-Флака, або синусним. Це провідний вузол; він зумовлює ритм серцевих скорочень. Другий вузол, який називається вузлом Ашоф-Тавара, або передсердно-шлуночковим, міститься в нижній частині перегородки, яка розділяє передсердя. Від цього вузла по перегородці серця іде пучок Пса, який спускається в шлуночки. В перегородці між шлуночками пучок Гіса ділиться на дві ніжки, одна з яких заходить у м’яз правого, а друга — у м’яз лівого шлуночка.

Збудження, яке ритмічно виникає у вузлі Кейт-Флака, поширюється на передсердя, викликаючи їх скорочення. Дійшовши до вузла Ашоф-Тавара, який має меншу збудливість, збудження тут трохи затримується, а потім швидко розходиться по пучку Гіса на м’язи шлуночків. Збудження охоплює шлуночки лише після скорочення передсердь. Цим самим забез­печується послідовне ритмічне чергування в роботі відділів серця.

Артерії. Артеріями називаються судини, по яких кров рухається в на­прямі від серця. По артеріях кров, виштовхнута серцем, розходиться до всіх органів і тканин тіла.

Порівняно товсті стінки артерій складаються з трьох шарів: внутріш­нього ендотеліального — шар плоских клітин, які щільно прилягають одна до одної, середнього м’язового і зовнішнього сполучнотканинного. Найтовщий середній шар, який складається з кільцевих гладеньких м’язів. Крім того, в стінках артерій є багато еластичних волокон, які разом з м’я­зовими волокнами надають міцності й пруж­ності стінкам судин.

Вени. Венами називаються судини, по яких кров, що відпливає від органів тіла, рухається в напрямі до серця. Стінки вен складаються з таких самих трьох шарів, що й стінки артерій. Але м’язовий шар у стін­ках вен менш розвинутий, і еластичних во­локон у них мало. Ці особливості зв’язані з навантаженням, які виконують різні судини: тиск крові в артеріях значно біль­ший, ніж у венах. Еластичність стінок артерій, крім того, зумовлює безперервність течії крові в артеріях.

На відміну від артерій, всередині вен є кишенькоподібні клапани, які під час руху крові в бік серця притискуються до стінок судин, а при зворотному русі крові розправляються і перегороджують їй шлях.

Капіляри. Капілярами називають найтонші судини, які зв’язують дрібні артерії з найдрібнішими венами. Стінки капілярів складаються з одного шару плоских епітеліальних клітин, які дістали назву ендотелію. Через тонісінькі стінки капілярів відбувається обмін речовин між кров’ю і тканинами. Довжина окремого капіляра близько 0,5 мм, а діаметр 3—25 мк. Капіляри утворюють густу сітку, яка пронизує всі органи і тканини. Тому досить уколоти булавкою в будь-яке місце, щоб пошкодити капіляри і показалась краплинка крові. Загальна кількість капілярів великого кола кровообігу 2 млрд., а загальна довжина їх 100 тис. км. У дітей капіляри мають більший просвіт, ніж у дорослих, тому тка­нини дитячого організму інтенсивніше постачаються кров’ю, ніж тканини організ­му дорослої людини.

Велике коло кровообігу. Виштовхнута з лівого шлуночка артеріальна кров по аорті і артеріях рухається до капілярів усіх тканин, де вона віддає свій кисень і перетворюється у венозну. Венозна кров по венах тече до правого передсердя. Шлях крові від лівого шлуночка через тканини тіла до правого передсердя на­зивається великим колом кровообігу (кольор. табл.V).

Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка висхідною аортою, яка, згинаючись назад і вліво, утворює дугу; остання переходить у низхідну аорту. Від самого початку аорти відходять дві вінцеві артерії, які постачають кров’ю серцевий м’яз. Від верхньої поверхні дуги аорти відходять три великі артерії: безіменна, ліва загальна сонна і ліва підключична. Безіменна артерія зразу ж ділиться на праву загальну сонну і праву підключичну. Обидві загальні сон­ні артерії (права і ліва) на рівні верхнього краю щитовидного хряща ді­ляться на зовнішню і внутрішню сонні артерії. Зовнішня сонна артерія, розгалужуючись, постачає кров’ю органи ротової порожнини, глотку, гор­тань, щитовидну і слинні залози, м’язи обличчя і верхньої частини шиї. Внутрішня сонна артерія заходить у порожнину черепа і, розгалужуючись, живить кров’ю головний мозок, очне яблуко та ін. Кожна підключична артерія дає гілки до головного і спинного мозку, м’язів шиї, грудної кліт­ки, діафрагми і всіх частин руки.

Низхідна аорта проходить через грудну і черевну порожнини, віддаю­чи на своєму шляху численні гілки — артерії до різних органів. В органах артерії діляться на дрібніші гілки, які утворюють сітки капілярів. Із ка­пілярів кров, уже венозна, переходить в дрібні вени, які, зливаючись, утво­рюють більші вени. Із усіх вен великого кола кровообігу кров збирається у верхню і нижню порожні вени, що відкриваються у праве передсердя.

Від шлунка, підшлункової залози, тонкої і товстої кишок, селезінки, жовчного міхура венозна кров збирається у так звану ворітну вену, яка заходить у печінку. В печінці ворітна вена розпадається на сітку капілярів. Останні зливаються один з одним і утворюють кілька печінкових вен, що впадають у нижню порожнисту вену. Крім порожнистих вен, у праве передсердя відкриваються і вінцеві вени, що несуть кров від м’язової стінки серця.

Мале коло кровообігу. Венозна кров, що збирається з усього тіла в пра­ве передсердя, надходить з нього у правий шлуночок, а звідти виштовхуєть­ся в легеневу артерію. Легенева артерія ділиться на дві гілки, одна з яких несе кров до лівої, а друга — до правої легені (кольор. табл. V, 6). У легенях артерії розгалужуються на густу сітку капілярів. Останні перехо­дять у дрібні вени, які поступово, зливаючись одна з одною, утворюють чо­тири (від кожної легені по дві) легеневі вени, що впадають у ліве передсердя. Шлях крові з правого шлуночка в легені, а звідти у ліве передсердя на­зивається малим колом кровообігу. На відміну від великого, в малому колі кровообігу по артеріях (до легень) рухається венозна кров, а по венах (до серця) артеріальна.

Особливості кровообігу у плода. В утробному періоді організм людини дістає необхідні поживні речовини і кисень з крові матері через дитяче місце (плаценту). Вже під кінець другого місяця життя зародка встанов­люється плацентарний кровообіг — через дитяче місце. Із плаценти по пупковій вені в тіло плода надходить артеріальна кров, багата на кисень і поживні речовини. Частина цієї крові надходить у печінку, а частина — в нижню порожнисту вену, де вона змішується з венозною кров’ю, що від­тікає з нижньої частини тіла. У правому передсерді до цієї крові домішу­ється ще венозна кров, що надходить верхньою порожнистою веною від верхньої частини тіла.

Із правого передсердя частина змішаної крові попадає в правий шлу­ночок, а частина через овальний отвір у перегородці між передсердями — у ліве передсердя, куди вливається і невелика кількість крові з легень. З лівого шлуночка змішана кров виштовхується в аорту, звідки вона по артеріях розходиться по всьому тілу і по двох пупкових артеріях потрап­ляє в плаценту, де вона окислюється і збагачується поживними речовинами.

Частина крові, яка з правого передсердя потрапила в правий шлуночок, виштовхується в легеневу артерію, звідки менша її частина надходить у капіляри легень, які ще не функціонують, а більша частина через боталлову протоку — безпосередньо в аорту. При такому кровообігу найбагатша на кисень кров надходить в печінку; до голови і верхньої частини тулуба надходить кров, багатша на кисень і поживні речовини, ніж до нижньої час­тини тулуба.

Після народження дитини хід крово­обігу різко змінюється. Внаслідок пере­в’язування пуповини рух крові по пуп­кових артеріях і вені припиняється. Під час першого вдиху дуже розширю­ються легеневі судини і в них надхо­дить вся кров з легеневої артерії, вна­слідок чого боталлова протока спадається і вже на першому тижні життя немов­ляти перетворюється в артеріальну зв’язку. Овальний отвір між передсердя­ми заростає і перетворюється в овальну ямку правого передсердя. Мале коло кровообігу починає виконувати функцію забезпечення газообміну організму з нав­колишнім середовищем.

 

Робота серця

Цикл серцевої діяльності. Безпе­рервний рух крові по судинах зумов­люється роботою серця, яка складається з правильного чергування скорочень серцевого м’яза — систол і його роз­слаблень — діастол. Під час діастоли кров через верхню і нижню порожнисті вени надходить у праве передсердя, а через легеневі вени — у ліве передсердя. М’язи серця в цей час розслаблені, стулкові клапани відкриті, і кров, не затримуючись, перетікає з передсердь у шлуночки. В наступний момент від­бувається систола одночасно обох передсердь. Скорочення серцевого м’яза починається в синусному вузлі, тому отвори вен закриваються вже на самому початку систоли, і кров з передсердь може виходити лише в бік шлуночків.

Виштовхнувши кров у шлуночки, передсердя розслаблюються. Негайно починається одночасна систола обох шлуночків. Тиском крові стулкові клапани зразу ж закриваються. Натяг сухожильних ниток не дає стулкам вивернутися в бік передсердь, тому шлуночки герметичне закриваються. В результаті скорочення шлуночків у їх порожнинах різко збільшується тиск крові. Коли він стає вищий, ніж тиск в аорті і легеневій артерії, півмісяцеві клапани відкриваються, і кров із шлуночків виштовхується в ці судини.

Слідом за систолою шлуночків настає діастола, тиск у їх порожнинах стає меншим, ніж в аорті і легеневій артерії. Внаслідок цього півмісяцеві клапани закриваються і перешкоджають поверненню крові у серце. Деякий час все серце перебуває в розслабленому стані (загальна пауза серця — мал. 88). За паузою серця знову настає систола передсердь, потім систола шлуночків, загальне розслаблення серця і так протягом усього життя лю­дини. Період від початку однієї систоли передсердь до початку другої нази­вається серцевим циклом.

У дорослих людей серце скорочується 60—80 раз на хвилину. Один серцевий цикл триває 0,8 с (систола передсердь — близько 0,1 с, систо­ла шлуночків — близько 0,3 с і діастола серця близько 0,4 с). Отже, протягом серцевого циклу передсердя 0,1 с працюють, а 0,7 с відпочи­вають; шлуночки працюють 0,3 с, а відпочивають 0,5 с.

Частота серцевих скорочень у здорових людей може збільшуватись з різних причин (підвищення температури навколишнього середовища, після їди, при емоціях і особливо при м’язовій роботі). У цих випадках час кожного серцевого циклу зменшується (головним чином за рахунок тривалості діастоли, серця).

Пульс. Періодичні коливання стінок аорти, зумовлені періодичним надходженням у неї крові, поширюються у вигляді хвилі по всіх артеріях. Ці коливання стінок артерій називаються пульсом. Пульс можна промацати у тих міс­цях, де артерії лежать на кістці безпосередньо під шкі­рою (променева і вискова арте­рії, артерії тильної сторони стопи та ін.). З пульсу можна судити про роботу серця, бо кожному ударові пульсу від­повідає одне скорочення сер­ця. Пульсова хвиля, що пробігає по артеріях з швидкістю 7—10 м/сек, поступово затухає і в капілярах пульсації зовсім нема.

У дітей серцевий м’яз збуджується швидше, ніж у дорослої людини. Тому в дитини скорочення серця і пульс частіші, ніж у дорослої людини. Чим менша за віком дитина, тим частіший ритм її серцевих скорочень. Це видно з табл. 9.

Частота пульсу в дітей одного й того самого віку коливається в значних межах. У дівчаток пульс майже завжди частіший, ніж у хлопчиків.

Ударний і хвилинний об’єм крові. При кожній си­столі лівий і правий шлу­ночки виштовхують в аорту і легеневу артерію однакову кількість крові. Кількість крові, що виштовхується сер­цем при одному скороченні, називається ударним, або си­столічним, об’ємом крові, а кількість крові, що виштовху­ється за 1 хв. — хвилинним об’ємом. Величину ударного об’єму крові дітей різного віку показано в табл. 10.

З таблиці видно, що ударний об’єм крові найбільше зростає протягом першого року життя (в 4 рази) та у період статевого дозрівання.

Ритм серцевих скорочень у дітей частіший, тому й хвилинний об’єм крові в них відносно більший, ніж у дорослих. Це має велике значення, бо в тканинах ростучого організму процеси обміну речовин відбуваються значно інтенсивніше, ніж у дорослої людини. Так, наприклад, в дитини наприкінці першого року життя на 1 кг ваги тіла споживається кисню в 2—3 рази більше, ніж у дорослої людини. Потім у дітей потреба у кисні поступово зменшується і до періоду змужнілості організму наближається до потреб дорослої людини.

Робота тренованого і натренованого серця. При різній діяльності організму, особливо при м’язовій, потреба тканин у кисні і поживних речовинах зростає, тому робота серця в цих випадках посилюється. Серце може збільшувати свою роботу частішими скороченнями і збільшенням ударного об’єму крові. При дуже напруженій фізичній праці частота ско­рочень серця може подвоїтись, а ударний об’єм крові — потроїтись; вся робота серця збільшується в шість раз порівняно з роботою, яку воно ви­конує, коли організм перебуває в спокійному стані.

Але так збільшується робота серця тренованої людини, яка систематично займається фізичною працею, фізкультурою, спортом. Нетреноване серце, подвоївши частоту своїх скорочень, може збільшити ударний об’єм крові тільки в 1,5 рази, а вся робота його зросте лише в три рази.

Серце дитини працює так само, як серце нетренованої людини. Через невелику потужність серцевого м’яза і велику частоту скорочень збільшення ударного об’єму крові у дітей майже неможливе. Дитяче серце, подібно до серця нетренованої людини, посилює свою роботу, головним чином за раху­нок частіших скорочень. Тому необхідне правильне, систематичне трену­вання серця дитини. Цю особливість серця дітей необхідно також враховувати при дозуванні фізичних навантажень (фізичної праці, фізичних вправ і т. д.) для дітей різного віку, бо перевантаження їх серця може викликати значні порушення його діяльності, що шкідливо відіб’ється на розвитку і здоров’ї дитини.

Слід відзначити, що хоч м’язові волокна серця дитини молодшого шкільного віку розвинені ще порівняно слабо, воно порівняно більш виносливе, бо серцевий м’яз дитини краще постачається кров’ю, ніж у дорослої людини. Певне значення має й те, що дитяче серце ще ні? зазнало шкідливого впливу алкоголю, нікотину та інших негативних факторів.

Нервова регуляція серцевої діяльності. Серце іннервується двома блукаючими і двома симпатичними нервами. Блукаючі нерви беруть поча­ток у довгастому мозку, де міститься їх центр, а симпатичні — відходять від шийного симпатичного вузла. Імпульси, які надходять до серця по блу­каючому нерву, гальмують діяльність серця, тобто сповільнюють ритм і зменшують силу серцевих скорочень. Імпульси, що надходять по симпатич­ному нерву, навпаки, прискорюють і посилюють роботу серця.

Подразнюючи окремі гілочки симпатичного нерва, які йдуть до серця, І. П. Павлов ще в 80-х роках XIX ст. виявив спеціальну гілочку, подраз­нення якої викликає тільки посилення роботи серця, не змінюючи ритму.серцевих скорочень. І. П. Павлов довів, що цей нерв посилює процеси обміну речовин у серцевому м’язі, в результаті чого посилюється і сила його скорочень. Нерви, які посилюють обмін речовин, Павлов назвав тро­фічними.

Іннерваційний апарат серця е уже в новонародженої дитини. Але роз­виток симпатичної іннервації серця випереджає розвиток парасимпатичної іннервації, яка добре проявляється в дітей лише після трьох років, і з віком посилюється. Переважанням симпатичної іннервації пояснюється як більша частота пульсу в ранньому дитинстві і молодшому шкільному віці, так і частіші серцеві скорочення під впливом на дитину зовнішніх подразників.

Розвиток іннерваційного апарата серця в основному закінчується до 7—8 років. Але серцевий м’яз ще не закінчив свого розвитку на цей час, тому у молодших школярів можливе перевантаження серця при інтенсивній м’язовій роботі.

Робота серця може змінюватись рефлекторно внаслідок впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. По доцентрових нервах у централь­ну нервову систему надходять імпульси від органів чуття, від м’язів, що скорочуються під час роботи, від внутрішніх органів, що працюють. Ці імпульси можуть у головному або спинному мозку перейти на будь-які відцентрові нерви, в тому числі й на волокна блукаючого і симпатичного нервів, які йдуть до серця. В результаті робота серця зміниться відповідно до потреби окремих органів і всього організму.

Діяльність серця зв’язана також з корою великих півкуль. Про це свідчить вплив на роботу серця стану психіки. Такі психічні емоції, як радість, страх, переляк, сором, горе (особливо, коли вони з’являються несподівано), викликають прискорення або сповільнення ритму серцевих скорочень. Тяжкі психічні переживання можуть шкідливо відбитися на серцевій діяльності. Вплив емоцій та інших психічних переживань на діяль­ність серця особливо сильно проявляється у дітей та підлітків.

Гуморальні впливи на діяльність серця. На роботу серця впливають також різні хімічні речовини, які виділяються в кров різними органами.

Особливо великий вплив має гормон надниркових залоз — адреналін, який спричиняє збільшення частоти і сили серцевих скорочень. Ацетилхолін, в утворенні якого бере участь парасимпатична нервова система, сповільнює і послаблює серцеву діяльність.

На роботу серця впливають іони деяких солей, що надходять у кров. Так, збільшення концентрації іонів кальцію в крові викликає прискорення і посилення серцевих скорочень, а збільшення концентрації іонів калію, навпаки,— гальмує серцеву діяльність.

Аритмія серцевої діяльності у дітей. У дітей молодшого шкільного віку (7—9 років) спостерігається нерівномірний ритм серцебиття в спокої в си­дячому положенні. Після короткочасних прискорень серцебиття в них спостерігаються поодинокі різкі сповільнення серцевих скорочень, які співпадають з видихом. Дихальна аритмія серця — нормальне фізіологічне явище. Вона зменшується в 13—15 років і знову посилюється в 16—18 років, а потім поступово зменшується. Аритмії в юнацькому віці, на відміну від аритмії в молодшому шкільному віці, властиве поступове сповільнення і прискорення пульсу, що відповідає фазам дихання. В юнацькому віці під час вдиху тривалість пульсу вкорочується, а під час видиху — збіль­шується. Сповільнення і прискорення пульсу є результатом змін ритму дихання, які відбиваються на роботі серця, викликаючи зміну тонусу блу­каючих нервів.

 

Рух крові в судинах

Кров’яний тиск. Нагнітаючи кров у судини, серце силою скорочення свого м’яза створює в них певний тиск, який коливається в значних межах. Це зумовлюється тим, що шлуночки виштовхують кров у судини окремими порціями, ривками. В результаті при скороченні серця тиск крові підви­щується до певного максимуму, а при розслабленні — знижується до мі­німуму. Максимальний тиск крові називається систолічним, а мінімаль­ний — діастолічним.

У великому колі кровообігу найбільший кров’яний тиск в аорті. В міру розгалуження артерій і віддалення їх від лівого шлуночка кров’яний тиск зменшується. Це пояснюється тим? що енергія, надана крові роботою серця, поступово витрачається на переборення опору, який чинять стінки судин (тертя об них частинок крові), і на рух крові.

У дорослої людини систолічний тиск крові в аорті — 140— 120 мм рт. ст., у великих артеріях —120—110 мм, у дрібних артеріях—90—80 мм, в артеріолах — 60—40 мм, у капілярах — 40—20 мм, у великих венах — 15—10 мм, у порожнистих венах — під час видиху 5—2 мм, а під час вди­ху (внаслідок присмоктувальної дії грудної клітки) тиск стає негативним — 3—5 мм нижче атмосферного.

У медичній практиці для визначення кров’яного тиску у людини корис­туються методом Короткова, який ґрунтується на вислуховуванні фонен­доскопом звуків у плечовій артерії. Для цього нагнітають повітря в манжетку сфігмоманометра до зникнення пульсу. Прикладають фонендо­скоп до нижнього відділу плечової артерії на ліктьовому згині руки і за допомогою вентиля поступово випускають повітря до появи в фонендоскопі характерного звуку. В момент появи звуку манометр покаже величину систолічного тиску. При подальшому випусканні повітря тони наростають, потім затухають і, нарешті, раптово зникають. В цей момент показання манометра відповідає величині діастолічного тиску крові.

Збільшення систолічного тиску в дорослої людини понад 150 мм (у плечовій артерії) називається гіпертонією, а зменшення нижче 70—80 мм — гіпотонією.

При м’язовій роботі і емоціях кров’яний тиск підвищується, але в здо­рової людини він швидко повертається до норми після роботи і після припинення емоцій.

У дітей кров’яний тиск нижчий, ніж у дорослих, і збільшується з віком (див. табл. 11).

Як видно з таблиці, кров’яний тиск у дітей молодшого шкільного віку значно нижчий, ніж у дорослих. Це пояснюється тим, що ріст серця в цей період відстає від росту судин, які в дітей відносно ширші і коротші, ніж у дорослих, а тому чинять менший опір течії крові. У 12—14 років, тобто в період статевого дозрівання, кров’яний тиск різко підвищується. Це зумовлюється тим, що в цьому віці темп росту серця перевищує темп росту кровоносних судин, тобто зросла нагнітальна сила серця зустрічає більший опір з боку порівняно вузьких кровоносних судин. Внаслідок підвище­ної збудливості нервової системи і порівняно високого кров’яного тиску у підлітків часто буває порушення ритму серцевої діяльності і прискорене серцебиття.

У старших школярів іноді буває так звана «юнацька гіпертонія», коли максимальний артеріальний тиск замість 110—120 мм доходить до 140 мм і вище. Якщо при цьому нема гіпертрофії серця і це підвищення не постійне, то це результат вікових нервово-гуморальних змін перехідного характеру. Проте ця «юнацька гіпертонія» вимагає обережності при фізичних вправах. Необхідно уникати фізичного перевантаження при стійкому підвищенні кров’яного тиску і гіпертрофії серця в цьому віці. Разом з тим необхідні і корисні раціонально побудовані фізичні вправи.

Причини руху крові. Відомо, що кров’яний тиск у різних судинах не однаковий; найвищий він у аорті, а в міру віддалення від лівого шлуночка поступово зменшується, спускаючись до нуля і навіть нижче у порожнистих венах. Різниця тиску крові у різних частинах судинної системи є основною причиною руху крові по судинах.

У венах, які розташовані нижче від серця, рух крові-утруднений, бо їй доводиться підніматись проти сили власної ваги. Рухові крові по цих венах сприяють додаткові фактори: скорочення скелетних м’язів, які стис­кують розміщені в них вени; скорочення діафрагми, яка стискує черевні нутрощі та їх вени; негативний тиск у грудній порожнині, який, зменшую­чись при кожному вдихові, присмоктує кров до серця.

Кров нагнітається в аорту періодично — під час систоли лівого шлу­ночка, але тече по судинах безперервною струминою. Це пояснюється тим, що кожна порція крові, викинута лівим шлуночком в аорту, розтягує її стінки; в період діастоли серця розтягнуті стінки внаслідок своєї пружності тиснуть на кров, штовхаючи її далі вперед.

Швидкість руху крові. У різних частинах кровоносної системи кров тече з різною швидкістю. Найшвидше вона тече в аорті (до 50 см/с). В артеріях швидкість руху крові 15—20 см/с, в артеріолах вона різко падає до 5 мм/с, а в капілярах — до 0,5 мм/с. В середніх венах швид­кість її збільшується до 6—14 см/с, а в порожнистих венах — до 20 см/сек.

Швидкість руху крові, як і інших рідин, — величина, обернено пропор­ційна до площі перерізу русла. Якщо ж порівняти окремо взяті суми попе­речних перерізів усіх артерій, вен і капілярів тіла, то виявиться, що русло вен удвічі, а русло капілярів у сотні разів ширше, ніж русло артерій. Цим і пояснюється різна швидкість течії крові в артеріях, венах і ка­пілярах. Сповільнена течія крові в капілярах має велике значення для обміну газами, поживними речовинами та продуктами розпаду між кров’ю і тканинами.

У дорослої людини повний кровообіг відбувається за 21—22 с (з них на мале коло кровообігу припадає 6—8 с. Швидкість повного кровообігу в дітей видно з таких даних:

Таким чином, повний кровообіг у дітей відбувається швидше, ніж у дорослих. Однією з причин цього є менша дов­жина кровоносних судин.

Кровопостачання органів при різних умовах. В один і той же час різні органи постача­ються кров’ю неоднаково (залежно від інтенсивності їх роботи). Якщо орган перебуває у відносному спокої, то частина його капілярів зву­жена і кровопостачання даного органа зменшене. При посиленій діяль­ності органа ці капіляри розширюються і кровопостачання його підси­люється. Так, під час фізичної праці кровопостачання м’язів збільшується в кілька разів; це підвищує працездатність м’язів. Після їди органи трав­лення, які посилюють свою роботу, дістають більше крові, ніж у періоді спокою; це сприяє кращому перетравлюванню і всмоктуванню поживних речовин і т. д.

У той час, як одні органи в організмі працюють, інші перебувають у стані відносного спокою. Тому за рахунок зменшення припливу крові до одних органів. підсилюється кровопостачання інших, які працюють, тобто в організмі постійно відбувається перерозподіл крові, який має ве­лике фізіологічне значення: при порівняно невеликій загальній кількості крові він дає можливість в достатній кількості постачати кров усім працю­ючим органам.