Вимоги до структурних елементів основної частини

Основна частина курсової роботи складається зі “Вступу”, “Основного тексту”, “Висновків”.

Вступ

3.1.1. Вступ розташовують на окремій сторінці.

3.1.2. У “Вступі” насамперед слід розкрити сутність і стан дослідження наукової проблематики роботи, після чого навести її загальну характеристику (нижченаведене стосується головним чином дипломних робіт і не є обов’язковим в усіх частинах для курсових).

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з уже існуючими підходами до розв’язання проблеми чітко, аргументовано обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва.

Мета і завдання дослідження. Формулюють головну мету роботи, яка може мати кілька складових, і завдання, які необхідно вирішити для її досягнення. Не слід починати формулювання мети зі слів “Дослідження…”, “Вивчення…”, оскільки вони вказують на засіб досягнення мети, а не на неї саму. Мета роботи зазвичай тісно узгоджується з назвою роботи і повинна чітко вказувати, що саме прагне вирішити автор.

Методи дослідження. Наводять перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої в роботі мети. Вказані методи повинні мати тісний зв’язок зі змістом роботи, тобто слід коротко, але по суті, визначити, які саме проблеми досліджувались за допомогою того чи іншого методу.

Наукова новизна одержаних результатів. Коротко викладають нові наукові положення (рішення), запропоновані автором особисто. Необхідно показати, у чому полягає відмінність отриманих результатів від уже відомих, охарактеризувати ступінь новизни (“вперше отримано”, “удосконалено”, “дістало подальший розвиток” тощо).

Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без надмірної деталізації, що може затінити його сутність, а то й спотворити її). Ні в якому разі не можна робити виклад наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутність і новизна фактично залишаються незрозумілими. Це одна з найбільш розповсюджених помилок авторів при викладенні загальної характеристики роботи і її слід уникати.

Усі наукові положення з урахуванням рівня їх новизни є теоретичною основою (фундаментом) розв’язання в роботі наукових завдань і проблем.

При формулюванні наукової новизни можна, зокрема, вживати такі вирази: “вперше формалізовано..”, “розроблено метод…, який відрізняється від…”, “доведена залежність між…”, “досліджена поведінка… і показано…”, “доопрацьовано (відомий) метод… в частині… і розповсюджено на новий клас систем…”, “створена концепція, що узагальнює… і розвиває…”, “досліджено новий ефект…”, “розроблено нову систему… з використанням відомого принципу…”.

3.2. Основний текст роботи

3.2.1. Основний текст роботи – це виклад відомостей про об’єкт і предмет дослідження, які є необхідними і достатніми для розкриття сутності даної роботи та її результатів.

3.2.2. Основний текст роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожен розділ починають з нової сторінки.

В огляді дослідницької літератури (його, до речі, можна зробити і у “Вступі”) автор окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітивши роботи попередників, автор повинен вказати ті питання, котрі залишилися невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напрямів досліджень, конкретизують методи вирішення завдань та їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення досліджень.

В другому розділі потрібно повести організаційно-економічну характеристику підприємства (додаток Д); провести фінансовий аналіз підприємства, а саме горизонтально-вертикальний аналіз балансу, оцінку фінансового стану підприємства на основі показників (додаток Е); провести оцінку об’єкту курсової роботи

В третьому розділі запропонувати рішення поставлених проблем в курсовій роботі на основі отриманих результатів двох попередніх розділів, проаналізувати зазначені пропозиції.

3.3. Висновки

3.3.1. Висновки вміщують безпосередньо після викладення основного тексту роботи, починаючи з нової сторінки.

3.3.2. У “Висновках” узагальнюють і викладають найважливіші наукові та практичні результати, отримані в курсовій роботі, з формулюванням розв’язаної наукової проблеми (завдання) та значення її для науки і практики. Далі подають висновки і рекомендації щодо наукового та практичного використання отриманих результатів.

3.4. Список використаних джерел

3.4.1. Перелік джерел, на які є посилання в тексті роботи наводять у “Списку використаних джерел” і розміщують у роботі після “Висновків”, починаючи з нової сторінки.

3.4.2. Джерела у “Списку використаних джерел” слід розміщувати в порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті або в алфавітному порядку початкових букв бібліографічного опису.

 

 

 

 

ВИМОГИ ДО ДОДАТКІВ

4.1. У додатках вміщують матеріал який:

– є необхідним для повноти роботи, але включення його до основного тексту може ускладнити сприйняття змісту роботи;

– не може бути послідовно розміщений в основній частині роботи через великий обсяг або способи відтворення.

4.2. До додатків можуть бути включені:

– проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

– таблиці статистичних даних;

– протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту;

– інструкції і методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, розроблені в процесі виконання роботи;

– пакети прикладних програм;

– ілюстрації, схеми тощо.

5. правила оформлення роботи

5.1. Загальні вимоги до оформлення роботи

5.1.1. Роботу, як правило, друкують на комп’ютері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм) через 1,5 міжрядкових інтервали, використовуючи шрифти текстового редактора Word розміру 14.

Допускається виконання роботи рукописним способом.

5.1.2. Курсова робота виконується українською мовою, але, за бажанням студента, після узгодження з завідуючим кафедрою, дозволяється виконання роботи та її захист іншою мовою.

5.1.3. Обсяг курсової роботи визначається кафедрою з урахуванням повного розкриття обраної теми. До визначеного загального обсягу курсової роботи, не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів дипломної (курсової) роботи підлягають нумерації на загальних засадах.

5.1.4. Текст курсової роботи друкують, залишаючи поля таких розмірів:

ліве, верхнє і нижнє – не менше 20 мм, праве – не менше 10 мм.

На сторінці має бути не більше 40 рядків, а у рядку – не менше 60 знаків з урахуванням проміжків між словами (один проміжок вважається одним знаком). Допускається більша кількість знаків у рядку, але із збереженням встановленого розміру полів.

5.1.5. Дозволяється вписувати в текст курсової роботи від руки тушшю або пастою (чорного кольору) окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту, а розмір (по висоті) – не меншим за розмір шрифту усього тексту. Надрядкові та підрядкові індекси, показники степенів тощо можуть бути інших розмірів, але висотою не менше 2 мм.

5.1.6. Друкарські помилки, описки і графічні неточності, виявлені в процесі написання курсової роботи, можна виправляти шляхом підчищення або затушовування спеціальним білилом (“коректором”), поверх якого на тому ж місці вписується правильний текст або окремі знаки. На одній сторінці допускається не більше п’яти таких виправлень.

5.1.7. Абзацний відступ має бути однаковим по всьому тексту в межах 12-20 мм.

5.1.8. Заголовки структурних частин курсової роботи “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, “ДОДАТКИ” і заголовки розділів друкують великими літерами симетрично до тексту, без крапок в кінці, не підкреслюючи.

5.1.9. Заголовки підрозділів, пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

5.1.10. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і текстом зверху і знизу має становити два вільних рядки.

5.1.11. Кожну структурну частину курсової роботи починають з нової сторінки.

5.2. Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів

5.2.1. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів подають арабськими цифрами без знака №.

5.2.2. Першою сторінкою курсової роботи є титульна (титульний аркуш), яку включають до загальної нумерації сторінок, але не нумерують. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

5.2.3. Такі структурні частини курсової роботи, як “зміст”, “вступ”, “висновки”, “список використаних джерел” не мають порядкового номера, тобто не можна друкувати “1. Вступ”, або “6. Висновки”.

5.2.4. Цифру, що вказує на порядковий номер розділу, ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після неї крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

5.2.5. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу також має стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

5.2.6. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими, а також після номера, ставлять крапку, наприклад: “1.3.2.”(другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту, хоча такого заголовка пункт може й не мати.

5.2.7. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, що й пункти (5.2.6.).

5.3. Загальні правила подання ілюстрацій

5.3.1. Ілюструють курсову роботу, виходячи із загального задуму дослідження, за ретельно продуманим тематичним планом, що дає змогу уникнути ілюстрацій випадкових, другорядних та навпаки, включити ілюстрації вкрай необхідні, стосовно найважливіших тем. Зміст кожної ілюстрації має бути узгоджений з текстом, а зміст тексту – з ілюстрацією.

5.3.2. Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) необхідно розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації, розміщені на окремих сторінках курсової роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Рисунок або креслення за розміром більшим формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або додатках,

5.3.3. Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

5.3.4. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими і після якого ставиться крапка.

Наприклад:

Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу).

5.3.5. Якщо в роботі вміщено лише одну ілюстрацію, то її нумерують згідно з вимогами 5.3.4.

5.3.6. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють експлікацією – пояснювальними даними (підрисунковим підписом).

Отже, загальний підпис під ілюстрацією зазвичай містить чотири елементи:

– скорочене слово “Рис. ”;

– порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами;

– тематичний заголовок ілюстрації – текст із якомога стислішою характеристикою зображеного;

– експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

Приклад

Рис. 2.4. Вигляд залежності сили струму у провіднику від часу

1 – враховується лише виникнення струму самоіндукції;

2 – додатково враховуються нагрівання провідника і температурна залежність електричного опору.

5.3.7. Якщо ілюстрації створені не автором роботи, то при їх поданні необхідно посилатись на джерело, з якого вони взяті.

Основними видами ілюстративного матеріалу в роботах є: схема, діаграма, графік, креслення, технічний рисунок, фотографія.

Схема – це зображення, котре передає за допомогою умовних позначень і без збереження масштабу основну ідею якогось процесу, пристрою або споруди та показує взаємозв’язок між їхніми головними елементами.

На схемах обов’язково витримують товщину ліній зображення основних і допоміжних, відкритих і закритих від спостереження деталей і товщину ліній їхнього зв’язку.

Діаграма – один із способів графічного зображення залежності між величинами. У діаграмах наочно відбивають і аналізують масові дані.

Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, лінійні й об’ємні. Найбільшого розповсюдження набули лінійні діаграми, а з площинних – стовпчикові (стрічкові) і секторні.

Для побудови лінійних діаграм зазвичай використовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладається час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат – показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з’єднуються відрізками, в результаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпчиків) однакової ширини, розміщених вертикально (тоді діаграма називається стовпчиковою чи гістограмою) або горизонтально (називається стрічковою). Довжина (висота) прямокутників є пропорційною до зображених ними величин.

Секторна діаграма являє собою круг, поділений на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображеного об’єкту чи явища.

Результати обробки числових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки і лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для більшої наочності ілюстративного матеріалу.

Крім геометричного зображення, графік містить низку допоміжних елементів: загальний заголовок графіка; пояснення умовних знаків і значення окремих елементів графічного зображення; осі координат, шкалу із масштабами і числові сітки; числові дані, що доповнюють або уточнюють величину вказаних на графіку показників.

Осі координат графіка викреслюють суцільними лініями. На кінцях координатних осей стрілок не ставлять. На координатних осях вказують умовні позначення і розмірності відкладених величин у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерні позначення, наведені у тексті. Написи, що стосуються кривих і точок, залишають тільки у тих випадках, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівні підписи замінюють цифрами, а розшифровку наводять у підрисунковому підпису.

Якщо крива, зображена на графіку, займає невеликий простір, то для економії місця числові поділки на осях координат можна починати не з нуля, а обмежити тими значеннями, в яких розглядається дана функціональна залежність.

Креслення –- основний вид ілюстрацій в інженерних роботах. Воно використовується, коли треба максимально точно зобразити конструкцію машини, механізму або їх частин. Будь-яке креслення повинно бути виконане з обов’язковим дотриманням правил креслення і вимог відповідних стандартів.

Креслення в курсовій роботі не є робочим кресленням, за яким виготовляється деталь або агрегат. Це насамперед ілюстрація, яку порівняно з робочим кресленням суттєво спрощують, випускаючи усе те, що є несуттєвим для розуміння конструкції об’єкта чи характеру його дії.

Назви вузлів і деталей на такому кресленні, як правило, не пишуть. Якщо за змістом треба позначити окремі деталі, то вони нумеруються на кресленні за годинниковою стрілкою зліва направо арабськими цифрами. Розшифрування цифр (позицій) подають у тексті по мірі того, як вони згадуються у підписі під кресленням.

Технічні рисунки використовуються в роботах, коли треба зобразити явище або предмет таким, яким ми його сприймаємо зором, але без зайвих деталей і подробиць. Такі рисунки виконуються, як правило, в аксонометричній проекції, що дає змогу найбільш повно, просто і дохідливо зобразити предмет. Незважаючи на простоту, технічний рисунок має широкі пізнавальні можливості.

5.3.8. Посилання на ілюстрації у тексті курсової роботи оформлюють у вигляді круглих дужок, наприклад: (рис. 3.1) або як зворот типу: “…як це видно з рис. 3.1”, чи “… як це показано на рис. 3.1”.

5.4. Загальні правила подання таблиць

5.4.1. Цифровий матеріал, коли його багато або є необхідність у зіставленні певних показників, як правило, оформлюють у вигляді таблиці.

5.4.2. Таблиці слід розташовувати в дипломній (курсовій) роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

5.4.3. Таблиці, розміщені на окремих сторінках дипломної (курсової) роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, розміри якої більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або додатках.

5.4.4. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера.

5.4.5. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: “Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу).

5.4.6. Якщо в роботі наведено лише одну таблицю, то її нумерують згідно з вимогами 5.4.5.

5.4.7. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово “Таблиця” починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Таблиця являє собою такий спосіб подання інформації, при якому цифровий або текстовий матеріал групується в рядки і графи (вертикальні колонки), відокремлені одна від одної відповідно горизонтальними чи вертикальними лініями.

За змістом таблиці поділяються на аналітичні і неаналітичні. Аналітичні таблиці є результатом обробки й аналізу цифрових показників. Як правило, після таких таблиць робиться узагальнення про нове (виведене) знання, яке вводиться до тексту словами: “Таблиця дає змогу зробити висновок, що…”, “Із таблиці видно, що…” і т.ін. Часто такі таблиці сприяють виявленню і формулюванню певних закономірностей.

До неаналітичних таблиць вміщують здебільшого необроблені статистичні дані, необхідні лише для подання інформації або констатації певного стану речей.

Зазвичай таблиця складається з таких елементів: порядкового номера і тематичного заголовка (назви), боковика, заголовків вертикальних граф (головки), горизонтальних рядків та вертикальних граф (основної частини – прографки).

Приклад побудови таблиці

Таблиця (номер)

Назва таблиці

Головка				Заголовки граф
						Підзаголовки граф
	Боковик (заголовки рядків)	Графи (колонки)

 

За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується підмет), – у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику – всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути якомога коротшим. Треба уникати повторів тематичного заголовка в заголовках окремих граф, не варто одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

Боковик, як і головка, вимагає лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об’єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним.

У цифрових таблицях числа, що містять більше як чотири знаки, мають розділятися інтервалом в один знак на класи по три цифри в кожному (за винятком чисел, що позначають номери та календарні роки). Класи цифр у графах мають бути вирівняні вертикально.

Примітки та виноски до таблиць друкують безпосередньо під відповідною таблицею. Виноски до цифр у таблиці мають позначатися лише зірочкою.

Заголовки граф пишуть з великої літери, підзаголовки – з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони є самостійними. Заголовки (як підпорядковані, так і головні) мають бути максимально точними і простими. В них не повинно бути слів або розмірностей, що повторюються. Висота рядків – не менше 8 мм. Слід визначитися, чи доцільно включати в таблицю графу “Примітки”. Вона потрібна лише тоді, коли містить дані, що стосуються більшості рядків таблиці.

5.4.8. Таблицю розміщують в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою.

5.4.9. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступний аркуш. При цьому слово “Таблиця”, її номер і назву вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими (перенесеними) пишуть слова “Продовження табл.” і вказують її номер, наприклад: “Продовження табл. 1.2”, і повторюють головку. Якщо головка громіздка, її можна не повторювати. У такому разі пронумеровують графи і переносять цю нумерацію на наступну сторінку. Заголовок таблиці не повторюють.

5.4.10. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну над одною в межах тієї самої сторінки. При цьому в кожній частині таблиці повторюють її боковину.

5.4.11. Якщо той самий текст в графі таблиці вживається кілька разів і складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами “Те ж”, а далі лапками. Сказане не стосується повторень цифр, математичних і хімічних символів тощо. Коли якийсь із рядків не містить тексту, цифрових або інших даних, в ньому ставлять прочерк.

Приклад

 

				Таблиця 2.3
	Окремі показники ефективності роботи підприємства
	№ п/п	Назва показника	Оди-ниці виміру	Квартали	Відхилення, +/-	Темп росту, %
	І кв.	II кв.	III кв.	II кв.	III кв.	II кв.	III кв.
		Товарообіг	тис. грн		2242,9	2561,7	-900,9	315,8	96,1	114,2
		Дохід валовий із ПДВ	тис. грн	731,7	702,5	783,8	29,2	81,2		111,6
		Дохід валовий без ПДВ	тис. грн	627,2	602,2	671,8	-25	96,6	96,6	111,6
		Прибуток чистий	тис. грн		304,4	648,7	7,9	334,2	135,3	212.9

 

				Продовження таблиці 2.3
		Середньообліко-ва кількість персоналу	чол.				-2		99,3	100,4
		Фонд оплати праці	тис. грн		215,5	231,5	1,5		100,7	107,4
		Продуктивність праці	тис. грн	8,5	8,2	9,3	-0,3	1,1	96,5	113,4
		Середня заробітна плата	тис. грн	0,78	0,79	0,85	0,01	0,05	101,3	107,6
		Прибуток на 1 грн ФОП	тис. грн	0,05	0,2	0,4	0,15	0,2
		Товарообіг на 1 грн ФОП	тис. грн	10,9	10,4	11,1	0,5	0,7	95,4	106,7

 

5.4.12. Усі наведені в таблицях дані мають бути достовірними, однорідними і порівнянними, в основу їх групування покладають лише суттєві ознаки.

5.4.13. Наводити в дипломній (курсовій) роботі треба лише ті таблиці, які неможливо передати звичайним текстом.

5.4.14. У роботах дуже часто використовують спрощені таблиці-висновки. Висновок, як правило, містить боковик, та одну чи дві графи (стовпчики). Висновок дають без заголовка, якщо він є безпосереднім продовженням матеріалу і граматично пов’язаний із вступною фразою тексту; і з заголовком, якщо висновок має самостійне значення. Наведемо приклад, коли висновок слід давати без заголовка, оскільки він випливає з тексту, що передує самому висновку:

… скоєно злочинів організованими групами у фінансово-кредитній системі 304. З них:

У банківській сфері 164

У зовнішньоекономічній діяльності 95

У сфері приватизації 45

Так само було виявлено 3286 осіб, які скоїли злочини в складі організованих злочинних груп. У них було вилучено:

Вогнепальної зброї 257

Наркотичних засобів (у грамах) 123787

Автомобілів 149

5.5. Загальні правила подання формул

5.5.1. Формули та рівняння і розміщують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки, відділяючи їх від тексту зверху і знизу, а також одне від одного інтервалом не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в інший після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (–), множення (х), ділення (:).

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил.

Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують безпосередньо в рядках тексту.

Розшифровку значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони у формулі зазначені. Перший рядок пояснення починають зі слова “де” без двокрапки, потім вказують символ, ставлять тире і записують пояснення з маленької літери. Пояснення кожного символу і числового коефіцієнта записують з нового рядка; кожний рядок завершують крапкою з комою, а останній – крапкою.

Приклад

Цитата в тексті: “ … тоді сила, яка діє на Місяць з боку іншої планети, буде дорівнювати:

, (1.3)

де G = 6,673·10^-11 Н·м²·кг^-2 - гравітаційна стала;

m – маса Місяця;

– радіус-вектор, проведений від планети до Місяця;

r_ПМ – його довжина.

5.5.2. Формули в курсовій роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу.

5.5.3. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого поля аркуша в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

5.5.4. Нумерувати рекомендується лише ті формули, на які у подальшому є посилання у тексті.

5.5.5. Номер, який не вміщується в одному рядку з формулою, переносять у наступний, нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують ззовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

5.5.6. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться посередині групи формул і звернене в бік номера.

Необхідно знати і правила пунктуації в тексті з формулами. Загальне правило тут таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою, що ставляться безпосередньо за формулою перед її номером.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять посередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, розділові знаки можна не ставити.

5.6. Загальні правила подання приміток і виносок

5.6.1. Примітки вміщують в роботі за необхідністю пояснення змісту тексту, таблиці або ілюстрації.

5.6.2. Примітки розташовують безпосередньо після (нижче) тексту, таблиці, ілюстрації, яких вони стосуються.

5.6.3. Якщо примітка одна, то її не нумерують. Слово “Примітка” друкують з великої літери з абзацного відступу, не підкреслюючи. Після слова “Примітка” ставлять крапку і з великої літери в тому ж рядку подають текст примітки. При цьому рекомендується використовувати шрифт меншого розміру, ніж той, яким надруковано основний текст.

Приклад

Примітка. Текст примітки.

5.6.4. Декілька приміток нумерують послідовно, в межах однієї сторінки, арабськими цифрами з крапкою. Після слова “Примітки” ставлять двокрапку і з нового рядка з абзацу після номера примітки з великої літери подають тест примітки.

Приклад

Примітки:

1. Текст примітки.

2. Текст примітки.

5.6.5. Пояснення до окремих даних, наведених у тексті або таблиці, допускається оформляти виносками. Їх нумерують окремо для кожної сторінки арабськими цифрами у вигляді верхнього індексу.

5.6.6. Якщо виноска на сторінці одна, то її допускається позначати символом у вигляді зірки (*).

5.6.7. Знаки виноски проставляють безпосередньо після того слова, числа, символу, речення до якого дають пояснення. Текст виноски вміщують під таблицею або внизу сторінки і відокремлюють від таблиці чи основного тексту лінією завдовжки 40-50 мм, проведеною в лівій частині сторінки.

Номер (або символ *) і текст виноски друкують з абзацного відступу через один міжрядковий інтервал.

Приклад

"… як можна співвіднести кібернетику – науку управління – й організаційно-технічний інструментарій – зрозуміти нелегко*. Подібна “гра розуму” є не такою вже й невинною, як здається. Накопичення визначень неминуче веде до термінологічної та понятійної плутанини …"

5.7. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору варто наводити цитати.

Науковий етикет вимагає точного відтворення цитованого тексту, без найменшого спотворення змісту джерела.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;

б) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює авторського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед вилученим текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів. Посилатися при цьому треба на джерело непрямого цитування, наприклад: (цит. за: …);

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо в обох випадках це може вплинути на рівень курсової роботи: надмірне цитування створює враження її компілятивності, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

е) якщо необхідно виявити власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

є) якщо виникає необхідність виділити в цитаті деякі слова, зробити якесь застереження, то одразу після цього ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора курсової роботи, а весь текст застереження береться у круглі дужки. Наприклад: (курсив наш. - В.С.), (підкреслено нами. – В.С.).

5.7.1. Посилання, в бібліографічному розумінні цього слова, означає вказівку на джерело інформації (книгу, статтю, документ тощо). Воно є обов’язковим, якщо в роботі наведено цитату чи якісь важливі або оригінальні фактичні (цифрові) дані, принципові положення або точки зору різних авторів.

5.7.2. Посилання в роботах слід оформлювати у вигляді квадратних дужок безпосередньо в тексті роботи одразу після цитати чи даних, що потребують такого посилання. Спочатку зазначають арабськими цифрами порядковий номер джерела інформації, під яким воно внесено у “Список використаних джерел”, а потім (через кому) – номер сторінки (чи сторінок), на яких вміщено саме ту інформацію, на яку робиться посилання, наприклад, “… текст цитати … [25, с. 235-237]". Якщо в роботі просто згадується якесь видання (джерело інформації), то посилання на нього не передбачає вказівку конкретних сторінок, наприклад, “… у працях [1-7]…”, “… як зазначається в роботі [12]".

5.7.3. При посиланні на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, додатки курсової роботи зазначають їх номери, наприклад “… у розділі 4 …", “… дивись 2.1. …", “… за 3.4.4. …", “… відповідно до 2.3.4.3. …", “… у додатку Б …".

5.7.4. Посилання на ілюстрації та формули курсової роботи вказують порядковим номером ілюстрації чи формули – останній беруть у дужки, наприклад, “рис. 1.2”, у формулі (2.1)”.

4.7.5. На всі таблиці курсової роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово “таблиця” пишуть скорочено, наприклад: “…в табл. 1.2”. У повторних посиланнях вживають скорочено слово “дивись”, наприклад: “див. табл. 1.3”.

5.8. Оформлення “Списку використаних джерел”

5.8.1. Список використаних джерел – це обов’язкова складова частина, важливий елемент наукового апарату курсової роботи, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний апарат є своєрідним ключем до використаних автором джерел, ознакою наукової етики і культури наукової праці. Крім того, він є показником рівня обізнаності автора з наявною дослідницькою літературою за темою його роботи.

5.8.2. Описи джерел у “Списку використаної літератури” повинні бути повними і точними з дотриманням встановленої послідовності розміщення окремих бібліографічних відомостей. Орієнтуватися тут слід насамперед на бібліографічні каталоги та покажчики. Але якщо виникає необхідність самостійно описати джерело, то слід звертатися до чинних державних стандартів: ГОСТ 7.1-К-1 “Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления”, ДСТУ 3582-97 “Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові та бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”, ГОСТ 7.12-93 “Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила."

5.8.3. Джерела у “Списку використаних джерел” слід розміщувати в порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті або в алфавітному порядку початкових букв бібліографічного опису.

5.8.4. Кожне джерело має бути пронумероване арабськими цифрами. Якщо використано дві чи більше робіт одного автора, то вони вказуються у хронологічній послідовності їх публікації.

Найбільш типові випадки бібліографічних описів наведені в додатку Д.

5.9. Загальні правила оформлення додатків

5.9.1. Додатки оформлюють як продовження курсової роботи, її окрему частину, розміщуючи після “Списку використаних джерел” у порядку появи на них посилань у тексті курсової роботи.

5.9.2. Кожен додаток починають з нової сторінки. Додаток має заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично до тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток _ ” і велика літера, що позначає додаток.

5.9.3 Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Єдиний додаток позначається як додаток А.

5.9.4. Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, “А.2“ другий розділ додатка А; В.3.1 – підрозділ 3.1 додатка В.

4.9.5. Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 - другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А.1) – перша формула додатка А.