Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі

Завдання вивчення історії України у ВНЗ та специфіка її соціально-політичного аспекту.

Метою вивчення історії України у вищих навчальних закладах є надання студентам знань про сутність соціально-політичних проце­сів, що відбувалися в минулому й відбуваються в сучасній Україні, їх об’єктивну зумовленість, взаємозв’язки та взаємозалежності. Практичне ж призначення цієї дисципліни полягає у здобутті вмінь аналізувати й оцінювати явища соціально-політичного розвитку українського суспільства в контексті світо­вої історії та виробленні навичок застосовувати набуті знання для прогнозування суспільних процесів. Все це, зрештою, спрямовано на форму­вання свідомості громадянина й патріота України.

6. Етноніми "Русь" і "Україна".

На противагу антинорманісти стверджували:

1) назва «Русь» слов´янського походження, оскільки тісно пов´язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

2) жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонорманське джерело, включаючи саги;

3) один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (прибл. 840—880) чітко називає русів слов´янським племенем;

4) археологічні матеріали із міст і торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».

Термін "Україна" дуже давній, ймовірно, давніший, ніж термін "Русь", хоча в офіційному київському літописі його вперше згадано лише у XII ст. Причиною замовчування є те, що літописець був на княжій службі, а князі з певних причин популяризували термін Русь.

Назва «Україна» є історично пізнішою. У 1187 р. її вперше фіксує Київський літопис. Спочатку вона вживалася для визначення земель порубіжжя.

Воно уведено до української мови у XX столітті для її зближення з російською. Але в ті часи широко вживалось слово, яке живе й досі, це дієслово "украяти" ("вкраяти"). Слово означало "виділити", "відірвати", "відокремити".

За своєю рідною землею зберігся термін - Україна (Вкраїна), з пізнішим переносом наголосу на "ї" - Україна.

Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі:

1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов´ян.

2. Православ´я стало надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. До кінця 80-х років X ст. Одночасне проведення адміністративної та релігійної реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали сепаратизм місцевих князів та племінних вождів, утвердили єдиновладдя київського князя як основу політичної моделі управління Руссю.

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі та одруження на сестрі візантійського імператора ввели Володимира у коло християнської сім´ї європейських правителів, а Давньоруській державі відкрили шлях до її визнання європейською християнською спільнотою. З того часу великий князь ставав повноцінним суб´єктом міжнародного права: кордони його держави вважалися недоторканними; на полі бою княжих воїнів брали в полон, а не в рабство, та ін.

4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави.

5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

Водночас прийняття християнства візантійського зразка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій та процесів:

1. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. Це зумовлено насамперед візантійською моделлю християнства. Саме вона дала змогу руським самодержцям підім´яти під себе духовну владу.

2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене. На Русі Церковна служба правилася слов´янською мовою. Усунення на тривалий час з поля зору руської еліти цілих пластів латиномовної літератури суттєво перешкоджало процесам накопичення знань та обміну інформацією, тим самим зумовлюючи наростання певної культурної замкненості країни.

3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим.

Отже, запровадження християнства на Русі, безумовно, було явищем прогресивним. Воно сприяло формуванню та зміцненню феодальних відносин, розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури. Однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів і тенденцій.