Великий київський князь зосереджував у своїх руках всю повноту влади – законодавчу, виконавчу, судову та військову. У своїй діяльності він спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну – церкви. Дружина становила собою постійне військо, що у внутрішніх справах виконувало роль апарату примусу. За свою службу старші дружинники одержували землі, молодші – частину військової здобичі або плату. На перших порах дарувалась не територія, а право стягувати з відповідного міста чи села податки.
На політичні рішення князя могли впливати поради та позиція боярської ради, утвореної зі старших дружинників, міської верхівки, вищого духовенства. Боярська рада користувалася правом «вето».
У періоди послаблення князівської влади важливу роль відігравали віча – народні збори дорослого чоловічого населення. Крім жителів міста, право їхнього скликання мали князь та митрополит. Віче володіло досить широкими можливостями впливу – аж до вигнання неугодного князя та запрошення іншого.
|
|
Основними верствами феодально залежного населення були: смерди, закупи, рядовичі, челядь, холопи.
Переважна більшість мешканців міст була ремісниками різних спеціальностей. Вони об’єднувались у корпорації на кшталт західноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринки становили водночас головні площі, на яких вирувало життя, зокрема збиралися віча.
Причини роздробленості Київської Русі:
- Зовнішні фактори: втручання інших країн.
- Слабкий зв’язок окраїн з центром
- Намагання князів закріпитись в одній із земель і передати її нащадкам.
- Збільшення кількості князів і нестача земель (поява ізгоєв)
- Відсутність чіткого принципу успадкування влади
- Нерівномірнсть соціально-економічного розвитку окремих князівств.
- Занепад шляху «із варяг у греки»
- Великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління
Наслідки:
Захоплення земель Русі Золотою Ордою, що значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний і культурний розвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, про відродження власної державності не могло бути й мови. Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжку данину.