2018-01-08
377
Після смерті Сталіна 5 березня 1953 p. в Москві йшла боротьба за владу, в якій зійшов зі сцени Лаврентій Берія. Першим секретарем ЦК КПРС став Микита Сергійович Хрущов. Великим досягненням Хрущова як політичного діяча була відмова від авторитарних методів у політиці. Але Хрущов був сином сталінської епохи, тому часто використовував старі методи.
З початку 1954 p. почалася велика пропагандистська кампанія у зв’язку з трьохсотріччям Переяславської ради. Єдиним здобутком цієї кампанії було рішення від 12 лютого 1954 p. Президії Верховної Ради СРСР про перехід Криму від РРФСР до УРСР.
Короткий період ревізії політики сталінського періоду був використаний в Україні для висунення культурно-національних домагань. Значно зросло число українців у складі керівних органів УРСР. Ставилося питання чистоти української мови, вилучення засмічень і кальок з російської мови; реабілітації заборонених діячів; заповнення „білих плям” у літературі й театрі. Було створено Міністерство вищої освіти УРСР, засновано Академію Будівництва й Архітектури в Києві, Спілку Журналістів України.
Перші ознаки політичної «відлиги» в Україні стали відчуватися у сфері культурного життя. Вони виявилися насамперед у поверненні українській культурі імен безпідставно репресованих діячів. Спочатку завдяки активній діяльності М. Рильського були посмертно реабілітовані поети О. Олесь та М. Вороний. У 1956 році з'явилися повідомлення про реабілітацію В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, М. Ірчана, В. Чумака, О. Досвітнього, І. Микитенка та ін. Згодом розпочалася кампанія за повернення чесних імен драматургові М. Кулішу, кінорежисеру О. Довженку, режисеру Л. Курбасові та ін.
Водночас розгортаються й процеси реабілітації окремих партійних, державних та військових керівників. У 1954 році створюється спеціальна комісія Президії ЦК КПРС для вивчення матеріалів, присвячених масовим репресіям у період «великої чистки» 1936-1939 pp. Наслідком її роботи стала реабілітація відомих в Україні партійних та державних діячів: В. Затонського, Е. Квірінга, С. Косіора, Ю. Коцюбинського, М. Скрипника, С. Постишева, І. Якіра. У вересні 1955 року одержали амністію громадяни, що співпрацювали з німецькими окупантами в роки Другої світової війни. Унаслідок цього до 1957 року в Україну повернулося понад 65 тис. колишніх членів ОУН та вояків УПА.
У цілому на кінець 50-х pp. були переглянуті справи майже 5,5 млн. осіб. Проте лише 58% з них визнано реабілітованими. Як і раніше, поза законом залишалася більшість жертв політичних репресій 1920-х — початку 1930-х pp., а також особи, які були звинувачені в українському націоналізмі.
Значна частина життя Xрущова була безпосередньо пов'язана з Україною. Стрімка партійна кар'єра Xрущова у 1920-30-х роках була можлива завдяки підтримці Л. Кагановича і Й. Сталіна, які довіряли йому як виконавцю лінії Компартії в Україні та Москві. Xрущова відповідальний за репресії та чистки 1930-40 років в Україні, зокрема за каральні дії спецпідрозділів МВС-МДБ проти цивільного населення західноукраїнських земель під час боротьби з формуваннями ОУН-УПА. Разом з тим під час голоду 1946—47 в Україні Xрущова доповідав Й. Сталіну про неможливість виконання планових поставок зерна з України та просив допомоги з державних запасів. За це був усунутий з березня по грудень 1947 з поста першого секретаря ЦК КП(б)У і замінений Л. Кагановичем (за ін. версією, усунення X. було пов'язане з його невдачами у придушенні повстанського руху в Західній Україні). Піднесення Xрущова після смерті Сталіна та його перемога у боротьбі з колишніми соратниками (Л. Берією, Г. Жуковим, Л. Кагановичем, В. Молотовим та ін.) стали можливими завдяки підтримці української партійної та державної еліти, з якою Xрущов єднали старі зв'язки. Це, в свою чергу, призвело до появи вихідців з українського істеблішменту на всесоюзній арені в період перебування Xрущов у Кремлі. Одночасно критика Xрущова українського керівництва спричинила виникнення опозиції у середовищі вищих партійних і державних функціонерів (М. Підзорний, Ю. Шелест та ін.), які відіграли важливу роль в усуненні Xрущова та приходу до влади Л. Брежнєва.
59.Дисиде́нтськийру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.
