Словник основних термінів

FMEA-аналіз (Failure Mode and Effects Analysis) – технологія аналізу можливості виникнення і впливу дефектів на споживача; FMEA проводиться для розроблювальних продуктів і процесів з метою зниження ризику споживача від потенційних дефектів.

АКТИВНІ (ЦІЛЕСПРЯМОВАНІ) СИСТЕМИ – ті, що сприймають потреби для того, щоб формувати і реалізовувати дії з множини альтернативних для задоволення власних потреб.

ВЕЛИКІ СИСТЕМИ – це системи, що неможуть розглядатися іншим чином, ніж як сукупність виділених підсистем. Для отримання необхідної інформації про велику.

ВХІД СИСТЕМИ – це канали, за допомогою яких зовнішнє середовище Е впливає на систему S. Із зовнішнього середовища до системи надходять інформація, енергія, речовина.

ВИХІД СИСТЕМИ – це канали впливу системи S на зовнішнє середовище.

ДЕКОМПОЗИЦІЯ – це поділ системи на частини з метою зробити зручнішими певні операції з цією системою. Найважливішим стимулом і суттю декомпозиції є спрощення системи.

ДЕРЕВОВИДНА СТРУКТУРА – є найпростішою для аналізу та реалізації. В майже всіх випадках в ній виділяються ієрархічні рівні – групи елементів, що знаходяться на одноковій віддалі від головного елемента (кореня дерева). Структури цього типу є надзвичайно поширеними (ієрархія проектування складної програмної системи, ієрархія цілей у складній організаційній системі, ієрархія за ознакою керованості процесів в живому організмі).

ЕЛЕМЕНТОМ називається деякий об’єкт (матеріальний, енергетичний, інформаційний), що має ряд важливих властивостей, але внутрішня будова якого безвідносна до мети дослідження, тобто це найпростіша частинка систем, яка не піддається подальшій декомпозиції при обраному рівні розгляду системи.

ЕМЕРДЖЕНТНІСТЬ – наявність у складної системи властивостей, що не можуть бути виведені з відомих властивостей елементів, які входять до її вкладу. Цілісність, що обумовлена цією властивістю, полягає в тому, що систем без підсистем (елементів) не буває, а тому система відносно до них є їх цілим, тобто має властивості, відсутні в них. Власна сутність частини знаходиться не всередині неї, а в її цілому.

ЕРГАТИЧНІ СУ – містять у контурі управління як технічні пристрої, так і людей, що взаємодіють з цими пристроями.

ІДЕАЛИ – це такі цілі, які ніколи не досягаються, але до них система постійно наближається, реалізуючи деякі тактичні та макроцілі.

ІЄРАРХІЯ – це структура з підпорядкованістю, тобто з нерівноправними зв’язками – дії в одному напрямку виявляють набагато більший вплив, аніж в оберненому. В більшості випадків прямий зв'язок – це керування і керуюча інформація, обернений – інформація про виконання та відхилення. На практиці розглядається два основні типи ієрархічних структур – деревовидна та ромбовидна.

ІЗОМОРФІЗМ – це співвідношення між системами тотожної структури. Між елементами та відношеннями ізоморфних систем існує взаємно однозначне відображення – кожному елементу та відношенню однієї системи відповідає один і тільки один елемент (та відношення) іншої та навпаки.

ІНФОРМАЦІЙНІ ПОТОКИ у складних штучних системах мають особливе значення: по-перше – інформаційні потоки та інформаційні зв’язки в багатьох випадках є домінуючим, визначальними в системі; по-друге, вони, зазвичай, супроводжують і інші – матеріальні, енергетичні та людські – дії цих потоків фіксуються і у вигляді інформації.

КЕРОВАНА СИСТЕМА -це така система на яку здійснюється керуючий вплив на підсистему - об’єктом управління (ОУ).

КЕРУВАННЯ забезпечує необхідний рівень стійкості системи у процесах взаємодії її з зовнішнім середовищем та взаємодій всередині самої системи.

КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПОТІК в ієрархічній системі може бути закріплений жорстко за певними «каналами», межі яких не визначені в чіткій фізичний термін, однак вплив цих «каналів» може біти реальним. (традиції організації, норми поведінки та неписані правила – це сприяє ефективній роботі системи).

ЛЮДИНО-МАШИНІ СИСТЕМИ – це системи, до складу яких входить людина, але мета визначена творцем такої системи (льотчик в літаку, водій в автомашині і т.ін.).

МАКРОЦІЛІ – досягаються за довший час і вимагають для цього досягнення хоча б однієї тактичної цілі.

МЕТА відображає призначення системи, яке не є детерміністично фіксованим, воно може розвиватися в часі і не обов’язково єдиним чином.

МЕТОД АНАЛІЗУ ІЄРАРХІЙ (МАІ) – це систематична процедура, що ґрунтується на ієрархічному представленні елементів, які визначають ступінь проблеми.

МОДЕЛЮВАННЯ – це ітераційний процес, під час якого уявлення про модель постійно поповнюється та корегується – можливо, аж до зміни первинних уявлень.

МОДЕЛЬ – (від латинського modulus - міра) – це заміщував об’єкта дослідження, що знаходиться з ним в такій відповідності, яка дозволяє отримати нове знання про цей об’єкт.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ СУ Якщо як ОУ (керована система) розгялдаються колективи людей, то така система називається організацією.Інакше кажучи, будь-яка організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільних цілей.

ПАСИВНІ СИСТЕМИ – це пристрої, що використовуються для виконання вимог, які усвідомлені їх творцями (автомобілі та літаки призначенні для транспортування, будинки захищають від оточуючого середовища). В пасивних системах цілі задані творцем і не можуть змінюватись довільно.

ПЛАН – це певний засіб досягнення цілей, який вимагає одночасно та (або) паралельно в певні моменти реалізувати певні дії.

ПЛАНУВАННЯ – це процес «зведення», який скерований на зменшення розходження між бажаним та ймовірним майбутнім, що дозволяє розглядати його як повторення двох процесів: проекції ймовірного майбутнього на ґрунті того, що уявляється розумним за наявних в дійсності мотиваціях діючих сил; висунення гіпотези про бажане майбутнє та політики його досягнення.

ПОЛІТИКА – це санкціоновані способи досягнення цілей, що надаються шляхом загальноприйнятих процедур прийняття рішень.

ПОТІК (ЗВ'ЯЗОК) – це важливий з точки зору розгляду системи обмін речовиною, енергією, інформацією між елементами та зовнішнім середовищем і елементами системи.

ПРОЦЕС – це набір станів системи, що відповідає впорядкованій неперервній або дискретній зміні деякого параметра, що визначає характеристики чи властивості системи. В більшості випадків таким параметром є час. Процес зміни станів системи в часі відображає динаміку системи.

ПРЯМИЙ ПРОЦЕС (процес, що проектується) починається з малої кількості політик планування та продукує множину можливих результатів, а ОБЕРНЕНИЙ (бажаний) починається з малого числа бажаних результатів та продукує множину варіантів політик.

РОМБОВИДНА СТРУКТУРА приводить до множинної (частковий випадок – подвійної) підпорядкованості, належності елементів нижнього рівня. Приклади – участь одного технічного елемента в роботі більш ніж одного вузла, блока, використання одних і тих самих даних або результатів вимірювань в різних завданнях.

СЕРЕДОВИЩЕ – це сукупність всіх об’єктів, зміна яких впливає на систему, а також об’єкт, що змінюються під дією системи.

СИНЕРГІЗМ – ефективність сумісного функціонування елементів системи вища, ніж сумарна ефективність ізольованого функціонування цих же елементів. Характерним для складних систем є наявність обмежень на здійснення призначення, в результаті чого проблема пошуку «найкращого» розв’язку перетворюється у проблему знаходження прийнятного розв’язку.

СИСТЕМА – це множина об’єктів разом з відношеннями між об’єктами та між їх атрибутами або комплекс взаємопов’язаних елементів, що утворюють цілісність.

СИСТЕМОЮ УПРАВЛІННЯ (СУ) – це підсистема, що здійснює керуючий вплив.

СКЛАДНІ СИСТЕМИ – це цілеспрямовані системи, побудовані для розв’язування багатоцільових задач, системи, що відображають різноманітні, не порівняльні між собою характеристики об’єкта; системи, для описання яких необхідне використання декількох мов; системи, що включають взаємопов’язаний комплекс різних моделей.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ ставлять цілі не лише перед технічними системами, але й перед людьми, що входять до таких систем в якості елементів.

СТАН СИСТЕМИ – це зафіксовані значення характеристик системи, важливі для цілей дослідження. Зміна довільної з числа цих характеристик означатиме перехід системи до іншого стану. Отже, отримаємо набір станів, який ще не є процесом.

СТРУКТУРА – це множина частин або форм (елементів), які знаходяться у взаємодії та специфічному порядку, необхідному для реалізації функцій.

СТРУКТУРА СИСТЕМИ – це стійка упорядкованість у просторі і в часі її елементів і зв’язків, що зберігається та збагачується через її функціональні трансформації, в той час структура полегшує ці перетворення.

ТАКТИЧНІ ЦІЛІ – це бажані результати, досягнення яких відбувається за визначений і порівняно короткий період часу.

ТЕХНІЧНІ СУ – це системи, що містять як елементи технічні пристрої та можуть протягом деякого проміжку часу функціонувати без участі людини.

УПРАВЛІННЯ полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу на систему з метою досягнення нею бажаного (з погляду керуючого пристрою) стану. Основою управління є процес прийняття рішень.

ФОРМАЛЬНІ (символічні) системи – (мови, математичні системи), а НЕФОРМАЛЬНІ включають до складу як фізичні, так ф формальні елементи, і поділяються на технічні та системи за участю людини.

ФУНКЦІОНАЛЬНА ЦІЛЬ – це ціль, спосіб досягнення якої відомий системі, що вже досягла цю ціль. Функціональні цілі повторюються в часі та просторі. Прикладами такого типу цілей є результати виконання виробничих операцій, що періодично повторюються, стандартні функції управління та ін.

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ВАРТІСНИЙ АНАЛІЗ (ФВА) – технологія аналізу витрат на виконання виробом його функцій; ФВА проводиться для існуючих продуктів і процесів з метою зниження витрат, а також для розроблювальних продуктів з метою зниження їхньої собівартості.

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ФІЗИЧНИЙ АНАЛІЗ (ФФА) – технологія аналізу якості пропонованих проектувальником технічних рішень, принципів дії виробу і його елементів; ФФА проводиться для розроблювальних продуктів і процесів.

ФУНКЦІЯ СИСТЕМИ – це все те, що виконує система або може виконувати згідно до свого призначення. Множина функцій системи є перетворенням призначення системи в

ЦІЛЬ РОЗВИТКУ, або нова ціль – це ціль, яка ніколи і ніким раніше не досягалася. Така ціль по суті пов’язана з утворенням нових систем.

ЦІЛЬ-АНАЛОГ – це образ, який отриманий в результаті дії іншої системи, але який ні разу не досягався системою, що розглядається, а якщо і досягався, то за інших умов зовнішнього середовища.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Алдохин И.П. Моделирование работы сложных производственных систем. – Харьков: Высшая школа, 1978. – 145 с.

2. Алдохин И.П. Экономическая кибернетика и управление производством. – Харьков: Изд-во при ХГУ, 1981. – 224 с.

3. Аптер М. Кибернетика и развитие. – М.: Наука, 1976. – 305 с.

4. Бир Ст. Кибернетика и управление производством: 2-е изд. – М.: Наука, 1965. – 391 с.

5. Браславець М.Е., Гуревич Т.Ф. Кибернетика. – К.: Вища школа, 1977. – 325 с.

6. Бурков В.Н. Теория активных систем и совершенствование хозяйственного механизма. – Наука, 1981. – 214 с.

7. Бусленко Н.П. Моделирование сложных систем. – М.: Наука, 1968. – 156 с.

8. Гутштейн А.И. Кибернетика и экономическое регулирование производства. –М.: Экономика, 1972. – 207 с.

9. Думлер С.А. Управление производством и кибернетика. – М.: Машиностроение, 1969. – 424 с.

10. Економічна кібернетика. Методичні вказівки до практичних занять для студентів економічних спеціальностей. / Укл. В.П. Ільчук, І.В. Сидоренко. – Чернігів: ЧДТУ, 2008. – 43 с.

11. Катренко А.В.Системний аналіз об’єктів та процесів комп’ютеризації, 2003

12. Кобринський Н.Е. и др. Введение в экономическую кибернетику: Учеб. пособие. – М.: «Экономика», 1975. – 343 с.

13. Кобринський Н.Е. Основы экономической кибернтики. – М.: Экономика, 1969. – 255 с.

14. Кобринський Н.Е., Майминас Е.З., Смирнов А.Д. Экономическая кибернетика. – М.: Экономика, 1982. – 408 с.

15. Кравченко Р.Г.. Скрипка А.Г. Основы кибернетики. – М.: Экономика, 1974. – 279 с.

16. Кузин Л.Т. Основы кибернетики. – М.: Энергия, 1979. – 584 с.

17. Ланге О. Введение в экономическую кибернетику / Пер. с польск. – М.: Прогресс, 1968. – 208 с.

18. Лейбкин Л.Р., Рудник Б.П. Моделирование организационных структур. – М.: Наука, 1981. – 144 с.

19. Менеску М. Экономическая кибернетика. – М.: Экономика, 1986. – 456 с.

20. Никешин С.Н. Внешняя среда экономических систем. – Спб.: Изд-во «Два-три», 1994. – 100 с.

21. Парин В.В., Бирюков Б.В., Геллер Е.С. Проблемы кибернетики. – М.: Знание, 1969. – 176 с.

22. Перегудов Ф.И., Тарасенко Ф.П. Введение в системный анализ.

23. Пономаренко О.І., Пономаренко В.О. Системні методи в економіці, менеджменті та бізнесі: Навч. посібник. – К.: «Либідь», 1995. – 240 с.

24. Терехов Л.Л. Экономико-математические методы. – 2-е изд. – М.: Статистика, 1972. – 360 с.

25. Чумаченко Н.Г., Заботина Р.Л. Теория управленческих решений. – К.: «Вища школа», 1981. – 247 с.

26. Шарапов О.Д., Дербанцев О.Д., Семеньов Д.Є. Економічна кібернетика: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 231 с.

27. Экономическая кибернетика. Основы теории хозяйственных систем./ Отв. Ред. Проф. И.М. Сыроежин: Учеб. пособие. Изд-во Ленинградского ун-та. – Л.: 1974. – 126 с.