2018-01-21
521
До ч. ч. 2 та 3. Оскільки городництво здійснюється на ріллі, цілком природно, що на ній забороняється спорудження капітальних будівель і споруд та закладення багаторічних насаджень (ч. 2 статті).
На земельних ділянках, наданих для городництва, можуть бути зведені тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Після закінчення строку оренди зазначеної земельної ділянки побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок.
Ч. 3 статті розвиває положення ч. 2. Її слід тлумачити таким чином, що на земельних ділянках для городництва заборонене також і спорудження тимчасових будівель та споруд, крім тих, що призначені "для зберігання інвентарю та захисту від непогоди". Разом із тим виглядає невиправданою безумовна вимога закону знести такі споруди після закінченню строку оренди. На наш погляд, вона поширюється лише на відносини із оренди земель державної та комунальної власності, про які йдеться у ч. 1 статті. При укладенні договору оренди земель приватної власності сторони цілком можуть відступати від даної вимоги, якщо споруди являють певну цінність для орендодавця.
Правовий режим земельних ділянок для сінокосіння та випасання худоби.
Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби
Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадянства мають право на отримання в оренду земельних ділянок для сінокосіння (сіножаті) та випасання худоби (пасовища). Зазначене право громадян може бути реалізоване за рахунок земель, що перебувають у державній, комунальній та приватній власності. У даній статті йдеться про право оренди громадянами земельних ділянок зі складу громадських сіножатей та пасовищ, створених на землях державної та комунальної власності за рішенням відповідно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, та зі складу сільськогосподарських угідь, що перебувають у запасі та резервному фонді. Однак громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби також із земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, якщо у складі таких земельних ділянок є сіножаті та пасовища.
Якщо більшість інших статей даної глави виокремлено за формою здійснення сільськогосподарської діяльності (державні або комунальні підприємства, фермерські господарства, ОСГ), дана стаття виділена за видом сільськогосподарських угідь - сіножатями та пасовищами. Проте дана стаття стосується лише використання цих угідь фізичними особами. Разом із тим її положення не означають, що пасовища та сіножаті не можуть використовуватися юридичними особами.
Орендувати земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби, поза всяким сумнівом, можуть не лише громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, юридичні особи. Це випливає із загального принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦКУ), а також прямо передбачено ст. 5 Закону України "Про оренду землі".
Сінокоси та пасовища можуть бути у складі земель будь-якого сільськогосподарського підприємства (див. ст. ст. 24, 28, 31 ЗКУ та коментарі до ст. ст. 24, 28, 31 ЗКУ), у складі земель, які використовуються для ведення ОСГ (див. ст. 33 ЗКУ та коментар до неї).
Загальні засади використання земель для сінокосіння та випасання худоби визначаються Законом України "Про рослинний світ". Варто наголосити, що спеціальне використання природних рослинних ресурсів шляхом сінокосіння та випасання худоби власників та землекористувачів земельних ділянок дозволу не потребує, крім випадків використання ресурсів, занесених до Червоної та Зеленої книг України (ч. 8 ст. 10 Закону).
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону "використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню".
Формалізація цього положення на сьогодні здійснюється виключно за допомогою методичних та рекомендаційних документів неофіційного характеру - наприклад, методичних рекомендацій щодо створення та використання багаторічних культурних пасовищ125, документів, що встановлюють норми площ пасовищ на одну голову худоби тощо126.
Мета використання земельних ділянок, наданих громадянам для сінокосіння та випасання худоби, аналогічна тій, з якою використовуються земельні ділянки, надані для ведення особистого селянського господарства, — задоволення потреб громадян у сільськогосподарських продуктах. Водночас земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби мають дещо інший правовий режим. По-перше, за цільовим призначенням земельні ділянки, надані для сінокосіння та випасання худоби, — це ділянки сільськогосподарського призначення, які повинні використовуватися виключно як сінокіс чи пасовище. Переводити такі ділянки в інші види сільськогосподарських угідь — ріллю чи багаторічні насадження — заборонено. По-друге, земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби є тимчасовим видом землекористування громадян і надаються лише в оренду відповідно до Закону України «Про оренду землі». По-третє, земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби можуть надаватися лише громадянам, які утримують худобу (корів, кіз, овець тощо).
Якщо в населеному пункті багато громадян тримають худобу, вони можуть звернутися до свого представницького органу – місцевої ради з пропозицією щодо створення громадського пасовища. Рішення про створення такого пасовища приймається на сесії. У випадку, якщо земельна ділянка для цих цілей може бути виділена в межах населеного пункту, місцева рада самостійно приймає рішення про утворення на певній земельній ділянці громадського пасовища, визначає розмір плати з кожного громадянина, який має худобу (залежно від її кількості та виду). Може бути обрано територіальною громадою та затверджено місцевою радою відповідальну особу з метою впорядкування використання громадського пасовища.
У випадку розміщення земельної ділянки для створення громадського пасовища за межами населеного пункту, місцева рада має звернутися з відповідним клопотанням до райдержадміністрації. Рішення про передачу місцевій територіальній громаді земельної ділянки для створення громадського пасовища приймається райдержадміністрацією і може розглядатися як елемент розмежування земель державної і комунальної власності.
Землевпорядна документація та винесення меж земельної ділянки громадського пасовища в натуру (на місцевості) має здійснюватися землевпорядною документацією за кошти місцевої ради.
с/к 1. Назвіть особливості правової охорони земель сільськогосподар- ського призначення.
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Жиравецький Т.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це положення Основного Закону країни відображено і деталізовано у Земельному кодексі, та інших актах земельного законодавства України.
Подальшого розвитку правовий інститут охорони земель отримав у Законі України "Про охорону земель", який визначає правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля. Аналіз Закону України "Про охорону земель" свідчить, що більшість норм присвячені охороні земель сільськогосподарського призначення, як найбільш цінної і суспільно важливої категорії земель.
Основним завданням охорони землі є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни.
В умовах сучасного розвитку виробничих сил правова охорона земель сільськогосподарського призначення набуває особливо важливого значення. Це обумовлено наступними причинами: по – перше, сільське господарство потребує для свого розміщення більш значних територій, ніж промисловість. По-друге, земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва, тому її властивість незамінності виступає на перше місце і пріоритет сільськогосподарського землекористування стає основним принципом землекористування.
Існують істотні відмінності охорони земель сільськогосподарського призначення від охорони інших категорій земель, що пов’язано з виконанням землями сільськогосподарського призначення ролі головного засобу виробництва. Це проявляється в законодавчому закріпленні вимог встановлення спеціальної охорони саме сільськогосподарських угідь. Правова охорона земель сільськогосподарського призначення має два основні аспекти: кількісний та якісний.
Кількісний критерій правової охорони земель виражається в таких параметрах:
· – Економне використання землі, яке зумовлене необхідністю вирішення протиріч між зростаючими потребами в земельних ділянках для розміщення промислових та інших об’єктів, розширення розорюваних площ для задоволення продовольчих потреб і природною обмеженістю земельного фонду держави.
· – Економне використання земель сільськогосподарського призначення повинно досягатися не тільки економією земельних площ, але й раціональним суміщенням розташовуваних об’єктів. Наприклад, шляхом встановлення земельних сервітутів.
Якісний критерій правової охорони земель полягає у збереженні, насамперед їх родючості і полягає в наступному:
· – Обмеження використання сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських потреб.
· – Надання для несільськогосподарських потреб земель, не придатних для сільського господарства або земель гіршої якості.
· – Встановлення загального обов’язку всіх осіб, які використовують землю, підвищувати рівень родючості земель, незалежно від природних якостей.
· – Встановленні загального обов’язку з недопущення ерозії, забруднення та інших негативних наслідків як антропогенної діяльності так і природних процесів (наприклад, змив ґрунту дощовою масою).
· – Встановлення обов’язків для всіх землекористувачів, які порушють цілісність ґрунтового покриву по знімати, складувати, зберігати поверхневий шар ґрунту та наносити його на ділянку, з якої він був знятий або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.
При регламентації господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення визначальними та обмежувальними факторами є: економічні і екологічні закони, і якщо перші, стосуються, в першу, чергу раціонального використання земель, то другі – ставлять вимоги щодо охорони земель, але разом з тим вони тісно взаємопов’язані між собою та взаємодіють. Саме екологічний фактор охорони відіграє визначальне значення для даної категорії земель. Розораність земель є екологічно небезпечною для навколишнього природного середовища, оскільки порушує загальний природний баланс в екологічній мережі. Для нейтралізації негативних наслідків в процесі господарського використання земель сільськогосподарського призначення необхідно чітко визначити правила ландшафтного підходу до експлуатації ріллі.
В.І. Андрейцев, зазначає, що забезпечення екологічної безпеки агроландшафтів тісно пов’язане із здійсненням сільськогосподарського виробництва, соціального благоустрою сільських населених пунктів, здійсненням іншої діяльності, яка безпосередньо впливає на формування структури та системи агроландшафтів та визначення їх безпеки чи небезпеки для стану навколишнього природного середовища. Варто погодитись з В.І. Андрейцевим у тому, що проблема забезпечення екобезпеки агроландшафтів потребує негайного теоретичного осмислення і наступного законодавчого вирішення.
І кількісний і якісний критерії охорони земель мають надзвичайно важливе значення для сфери сільського господарства, бо, якщо дефіцит земель в несільськогосподарській сфері може бути компенсований технічними рішеннями (наприклад, у транспорті чи промисловості – розміщенням підземних споруд), то дефіцит земель сільськогосподарського призначення подолати, як правило, не можна. Слід мати на увазі, що в результаті використання території для несільськогосподарських потреб в багатьох випадках значно змінюється стан сільськогосподарських угідь, які прилягають до несільськогосподарських землекористувачів, в основному до промислових підприємств. Причому кожна галузь промисловості може здійснювати специфічний вплив на якісний стан прилеглих до таких підприємств земель.
Тому в кожному конкретному випадку, вирішуючи питання про місце знаходження промислового об’єкта, який здійснює вплив на якість сусідніх земель, необхідно брати до уваги, які землі і якому об’ємі можуть при цьому постраждати від його негативного впливу. Тут слід перш за все використовувати внутрішні територіальні резерви, наявні в межах існуючих підприємств, населених пунктів, непридатні до сільськогосподарського використання земельні ділянки.
Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки передбачені сприятливі умови для збільшення площі земель з природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, які забезпечуються:
· – вилученням земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;
· – збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь.
2. Чи поширюється дія мораторію щодо відчуження земель для ведення садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби?
Як вже зазначалося вище, мораторій стосується лише землі за двома видами цільового призначення: а) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) для ведення особистого селянського господарства. Зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок забороняється.
Відповідно до ст.22 ЗКУ у громадян земля може мати й інше цільове сільськогосподарське призначення: для садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. На ці ділянки дія мораторію не поширюється.
