Національна стандартизація

 

Держстандарт України організовує і координує роботи із стандартизації та функціонування державної системи стандарти-зації, встановлює в державних стандартах цієї системи загальні організаційно-технічні правила проведення робіт із стандартизації, здійснює міжгалузеву координацію цих робіт, включаючи планування, розробку, видання, роз­повсюдження та застосування державних стандартів, визначає порядок держаної реєстрації нормативних документів і бере участь у проведенні заходів з міжнародної, регіональної стандартизації відповідно до міжнародних договорів України, організовує навчання та професійну підго­товку спеціалістів у сфері стандартизації (рис. 2.1).

Роботу із стандартизації в галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів організовує Міністерство України у справах будівництва і архітектури. Правила побудови, викладу та оформлення стандартів, що розробляються і затверджуються цим міністерством, мають відповідати вимогам щодо стандартів державної системи стандартизації.

У структурі Держстандарту України налічується 35 центрів стандартизації та метрології, в тому числі: 26 обласних — Білоцерківський, Вінницький, Волинський, Дніпропетров-ський, Донецький, Житомирський, Закарпатський, Запорізький, Івано-Франківський, Кіровоградський, Кримський, Луганський, Львівський, Миколаївський, Одеський, Полтавський, Рівнен-ський, Сумський, Тернопільський, Український наукововироб-ничий Центр стандартизації, метрології та сертифікації, Харків-ський, Херсонський, Хмельницький, Черкаський, Чернігівський, Чернівецький; дев'ять міських — Горлівський, Дрогобицький, Кременчуцький, Криворізький, Маріупольський, Мелітополь-ський, Краматорський, Севастопольський, Червоноградський. Крім того, до Держстандарту України входять кілька науково-дослідних інститутів — Львівський ДНДІ "Система", Харківське науково-виробниче об'єднання УкрНДІІССІ, два навчальних заклади — Вище училище метрології та якості в Одесі й Український навчально-науковий центр із стандартизації, метро-логії та якості продукції в Києві (колишній Київський філіал Всесоюзного інституту стандартизації і метрології (ВІСМ); за­води у Києві ("Еталон"), Харкові, Донецьку, Умані, Білій Церкві; дослідні заводи у Вінниці ("Прилад") та Полтаві; магазини стандартів — № 5 — в Києві, № 12 — в Харкові.

При розробці нової техніки природним є прагнення використати сучасні науково-технічні досягнення, про які можна довідатися з різних джерел інформації. До таких джерел, крім описів винаходів, належать вітчизняні та зарубіжні (міжнародні, національні та фірмові) стандарти, альбоми типових конструкцій, нормативно-технічні довідники і кон­структорські документи на уніфіковані вузли, деталі, конструктивні елементи і матеріали тощо. Все це — результат спеціалізованої інженерно-технічної діяльності, яка іменується стандартизацією і відіграє важливу роль у прискоренні технічного прогресу.

Нині в Україні використовуються прийняті на міжнарод-ному рівні єдині визначення термінів зі стандартизації як науково-технічної діяльності.

Термін — це слово з точно визначеним значенням, без знання якого неможливо слухати лекції з різних спеціальностей у вищій школі, чи­тати і розуміти технічну літературу.

Стандарт — нормативно-технічний документ, який розроблено за згодою більшості зацкавлених сторін і прийнятий компетентним ор­ганом; він встановлює комплекс правил, загальних принципів, характеристик, що стосуються певних об'єктів стандартизації.

Стандартизація — діяльність, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі за допомогою встановлення положень для загального та багаторазового застосування щодо існуючих потенційних завдань. Стандартизація базується на досягнен­нях науки, техніки і передового досвіду й визначає основу не тільки сучасного, а й майбутнього розвитку, вона нерозривно пов'язана з прогресом у суспільному виробництві.

Мета стандартизації — оптимальне впорядкування об'єктів стандартизації. Стандартизація може вирішувати одне або кілька конкретних завдань щодо забезпечення відповідності продукції, процесів або послуг своєму призначенню. Такими завданнями можуть бути насам­перед управління різноманіт-ністю систем уніфікації, застосування, спо­лучення, взаємоза-мінність, охорона здоров'я, забезпечення безпеки, охорона оточуючого середовища, захист продукції, досягнення взаєморо-зуміння, підвищення економічних показників, торгівля.

Головне завдання стандартизації— створювати системи нормативно-технічної документації (НТД), що визначають прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для потреб народного господарства, населення, оборони держави та експорту, до її розробки, вироблення і застосування, а також контроль за достовірністю використання цієї до­кументації.

Стандартизація як галузь науково-технічної діяльності є загальнонауковою дисципліною методологічного характеру, яка має важливе значення для прогресивного розвитку науки, техніки та виробництва (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Структура стандартизації як галузі науково-технічної діяльності:

1 — наукові напрями; 2 — наукові дисципліни

 

Зазначено тільки ті наукові напрями, які становлять інтерес з по­гляду формування і розвитку теоретичних і прикладних аспектів за­гальної теорії впорядкування об'єктів, що стандартизуються в процесах пізнання і практичної діяльності.

В усі часи стандарти створювались таким чином, щоб їх дотримання гарантувало високу якість продукції.

Стандарти мають силу закону і поширюються на всю продукцію, що виробляється серійно.

Об'єкт стандартизації — продукція, процеси (роботи), послуги, які підлягають стандартизації або нормуванню. Об'єктами стандарти­зації стають тільки ті параметри, які можна вимірювати.

Основу стандартів мають становити узагальнені результати науки, техніки та практичного досвіду, які спрямовані на досягнення оптималь­ної користі для суспільства.

Міжнародний стандарт — стандарт, прийнятий міжнародною ор­ганізацією (ІСО); в державах СНД він діє як міждержавний.

Регіональний стандарт — стандарт, прийнятий регіональною орга­нізацією (яка займається стандартизацією), і доступний широкому колу споживачів.

Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) у 1952 p. створила Комітет із вивчення наукових принципів стандартизації (СТАКО). СТАКО розробив визначення багатьох важливих термінів: стандарт, стандартизація, уніфікація, типізація, агрегатування, симпліфікація, спеціалізація, взаємоза-мінність та ін.

Міжнародна стандартизація — робота зі стандартизації, в якій беруть участь кілька (дві і більше) суверенних держав.

Національна стандартизація — це робота зі стандарти-зації в межах однієї суверенної держави.

Уніфікація — різновид методів стандартизації, що полягає в раціо­нальному скороченні кількості типів, видів та розмірів об'єктів одна­кового функціонального призначення. Уніфікація спрямована на зменшення кількості різновидів виробів шляхом комбінування двох і більше видів (характеристик). Уніфікацію можна здійснювати на трьох рівнях: міжгалузевому, галузевому та заводському.

Результати робіт з уніфікації подаються в різній формі: альбоми типових (уніфікованих) конструкцій деталей, вузлів, складальних одиниць та ін.; стандарти типів, параметрів і розмірів, конструкцій, сорта­менту та ін.

Типізація — діяльність, яка полягає в знаходженні оптимальних за вибраним критерієм ефективності параметрич-них (у тому числі типо-розмірних) рядів попередньо селек-ційованої сукупності однорідних об'єктів стандартизації за головними параметрами. Вона спрямована на досягнення високого рівня їх збіжності з головними параметрами потреб, які будуть задовольнятися із застосуванням даних об'єктів. Типізація взагалі здійснюється на основі системи переважних чисел і завершується випуском параметричних стандартів.

Агрегатування — один із методів стандартизації, який полягає у виготовленні машини, механізму та інших виробів їх компоновкою з обмеженою кількістю стандартних агрегатів або уніфікованих вузлів і деталей, що мають геометричну та функціональну взаємозамінність.

Симпліфікація — діяльність, яка полягає в знаходженні оптималь­них головних параметрів, а також значень інших показників якості та економічності попередньо селекційованої сукупності однорідних об'єк­тів стандартизації, спрямована на досягнення оптимального ступеня впровадження і максимально можливої ефективності за вибраним кри­терієм у певній галузі.

Симпліфікація сприяє спрощенню виробництва завдяки виключен­ню зайвих типорозмірів деталей, особливо у галузі технологічної оснастки, зайвих видів звітів і документації, об'єднання норм запасів матеріалів та ін.

Спеціалізація — зосередження на певних підприємствах виготовлення обмеженої кількості видів виробів. Залежно від об'єктів спеціалізації вона може бути предметною, подетальною, технологічною.

Метрологічні об'єкти стандартизації — типові метрологічні пра­вила і норми здійснення трудової діяльності з виконання робіт, потріб­них для досягнення єдності та необхідної точності вимірювання.

Метрологічні об'єкти стандартизації — це частина загальнотехнічних об'єктів стандартизації. Основними метрологічними об'єктами стандартизації є одиниці фізичних величин; методи перевірки засобів вимірювань, що нормуються, норми точності вимірювання; способи ви­раження і форми зображення наслідків вимірювання і показників точ­ності вимірювання; методики виконання вимірювань; методики оцінки достовірності та форми зображення даних про властивості речовин і матеріалів; вимоги до стандартних зразків, складу і властивостей речо­вин та матеріалів; терміни і визначення в галузі метрології.

Нормативний документ (НД) — документ, який містить правила, загальні принципи, характеристики, що стосуються певних видів діяль­ності або їх результатів.

Будівельні норми — нормативний документ з нормування, який розроблено за згодою більшості зацікавлених сторін і прийнятий компетентним органом; цей документ встановлює для загального та багаторазового застосування загальні принципи, правила, норми і характеристики, що стосуються певних об'єктів нормування в галузі будівництва.

Технічні умови (ТУ) — нормативно-технічний документ, що вста­новлює вимоги щодо конкретної продукції (модулів, марок, типів, ар­тикулів та ін.). Технічні умови розробляють на продукцію, призначену для самостійного постачання (реалізації) споживачеві (замовнику). Вони є невід'ємною частиною технічної документації на продукцію і погоджуються із замовником.

Технічна документація на продукцію — сукупність документів, необхідна і достатня для безпосереднього використання на кожній стадії життєвого циклу продукції. До неї належить конструкторська, технічна та проектна документація. Технічну документацію поділяють на вихідну, робочу та інформаційну.

Конструкторська документація — сукупність конструкторських документів, які, залежно від їх призначення, містять дані, потрібні для розробки, виготовлення, контролю, приймання, постачання, експлу­атації та ремонту виробу. Порядок розробки, оформлення та передачі в різні інстанції конструкторської документації встановлено комплек­сом стандартів Єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД).

Технологічна документація — сукупність технологічних документів, які визначають технологічний процес. Порядок розробки, оформлення та обертання технологічної документації на вироби базується на конструкторській документації, обумовленій комплексом стандартів Єдиної системи технологічної документації (ЄСТД).

Технологічність продукції— властивість продукції, що характеризує її якість та пристосування до виробництва у потрібному обсязі. Показниками технологічності продукції можуть бути, наприклад, енергоємність, матеріалоємність, тривалість виробничого циклу, собівартість, трудомісткість.

Науково-технічна документація — сукупність конкретних технічних вимог (правил), законодавчих положень про захист життя і здоров'я людини, охорону навколишнього середовища, забезпечення прав споживача, а також встановлення порядку нагляду за виконанням цих вимог. Останні повинні враховувати соціально-економічні умови та досягнутий рівень науково-технічного розвитку виробництва.

Необхідно, щоб забезпечувалася свобода споживача (замовника) у задоволенні його потреб і виконавця (конструктора, виробника) — у виборі організаційних, конструкторських та технологічних рішень.

Зміст, а особливо виклад та оформлення національних НТД слід наближати до міжнародних документів ІСО, МЕК, а також пристосову­вати їх до вимог щодо автоматизованого зберігання і використання. Комплекс НТД можуть становити такі документи:

a) основоположні (включаючи українську систему стандартизації та нормування);

b) загальногалузеві (також для будівництва);

c) на результати діяльності — продукцію, послуги, роботи;

d) на виробничі процеси (включаючи методи випробувань і вимірювань для виробничого та інспекційного контролю);

e) на виробничу і пов'язану з виробництвом документацію тощо.

У створюваному українському комплексі НТД слід використати іноземний досвід і поділити документи (стандарти) на чотири основні категорії:

1) обов'язкові для виконання, тобто такі, що затверджу-ються урядом або, за його дорученням, державними органами — Держстандартом України, Мінбудом України (для будівництва) тощо; їм надається статус державних (українських) документів; до таких документів належать стандарти безпеки праці, охорони навколишнього середовища, ресурсозберігання, а також технічної спільності й взаємозамінності виробів;

2) необов'язкові для виконання (рекомендовані), тобто такі, дія яких поширюється на продукцію, що є в оптовій торгівлі; дотримання вимог таких стандартів контролюється ринком; крім того, необов'язковими мають бути організаційно-методичні стандарти;

3) диспозитивні, тобто стандарти, які в принципі не є обов'язковими, але стають такими за умови згоди між замовником (покупцем) та постачальником (продавцем, виробником); тоді вони можуть бути опробовані (схвалені, затверджені) на різних рівнях;

4) змішані, тобто стандарти, окремі норми яких можуть бути обов'язковими, необов'язковими та диспозитивними.

Подібні градації обов'язковості можуть використовуватися й для інших документів. Ступінь обов'язковості кожного з них визначається розробником.