Франц Кафка в очах видатних письменників ХХ століття

Франц Кафка не схожий ні на кого. Один із його німецьких біографів писав: «Як єврей він не був своїм серед християн. Як індиферентний єврей... він не був своїм серед євреїв. Як людина, що розмовляє німецькою, він не був своїм серед чехів. Як єврей, що розмовляє німецькою, він не був своїм серед німців. Він ніби голий серед одягнених. Як службовець із страхування робітників він не цілком належав до буржуазії. Як бюргерський син — не зовсім до робітників. Проте і на службі він не був увесь, адже відчував себе письменником. Але й письменником він не був, бо віддавав усі сили сім'ї. Водночас він жив у своїй сім'ї більш чужим, ніж будь-хто чужий» [2, c. 234]. Його постійно переслідували матеріальні негаразди, Кафка був виснажений постійним безсонням, страждав від нападів страху, а також неврозами, галюцинаціями, фізичними хворобами, зокрема, хворобою серця та сухотами.

Щодо творчості Ф. Кафки, то я вже говорила про те, що критики сприймали його по різному. А саме: деякі сприймали його, як великого письменника, деякі – ні, а були й такі, що захоплювалися ним. Максу Броду, Вістену Гью Одену, Ежену Йонескові дуже імпонувала творчість Кафки. Світогляди письменників та вміст творів співвпадали багато в чому, наприклад в розповіді Кафки «Правда про Санчо Пансе» і п'єсу Іонесько «Носоріг» форма твору і його вміст виступають єдиним цілим. Але незважаючи на все це, все ж таки у кожного були свої думки та своє відношення до письменника. Ось, наприклад, Макс Брод писав: «Кафка не любив теорій. Він говорив образами, тому що мислив образами. Образна мова була для нього найприроднішою. Навіть у так званому щоденному спілкуванні» [3, с. 115 ]. Вістен Гью Оден говорив, що коли б ми захотіли назвати автора, який найтісніше пов'язаний із нашим часом, як Данте, Шекспір і Гете були пов'язані зі своїм, то Кафка був би одним із перших.

Чимало письменників особливо звернули увагу на творчу майстерність автора. Серед їх числа був і Альбер Камю, котрий писав, що майстерність Кафки полягає в умінні примушувати перечизати. Його розв'язки або їх відсутність підказують тлумачення, але не виражають його однозначно, і, щоб переконатися в тому, що ви зрозуміли правильно, доводиться перечитувати всю історію спочатку під новим кутом зору.

Предметом творчості письменника, як зазначив в своїх роботах Томас Манн, являється нездатність людей пізнати добро, поєднати себе з ним і жити праведно. І якщо звертати увагу на його фрази в текстах, то ми помітимо це.

Чеський музикант і літератор Густав Яноух в своїй книзі «Розмови з Кафкою» пише такі рядки: «Ви змальовуєте поета якимось надзвичайним велетнем: ноги його на землі, а голова зникає десь у хмарах... Насправді ж поет набагато дрібніший і слабший за звичайну людину, тому що він значно гостріше та сильніше за інших відчував тягар земного буття. Для нього спів - лише лемент. Творчість для художника - страждання, за посередництвом якого він звільнив себе для нового страждання. Він не велетень, а лише строкатий птах, зачинений у клітці власного існування» [18, с. 134]. Зі слів можна зрозуміти, що літератор не сприймав творчість Ф. Кафки так велично, як ті ж самі Макс Брод, Вістен Гью Оден та інші, а бачить в творчості Кафки лише самі страждання та виплеск емоцій самотньої людини.

Герман Гессе говорив, що: «Голодомайстер» - один із найпрекрасніших і найзворушливіших витворів Кафки, ефірний, як мрія, точний, як логарифм. Після «Сільського лікаря» й «У виправній колонії», цих шедеврів» [5, c. 101]. Голодомайстер» - найбільш, мабуть, істинна, прониклива і запашна річ цієї мрійливої і доброчинної людини, що до того ж стала незбагненним майстром і володарем царства німецької мови. Адже фашистська диктатура зародилася, так би мовити, в тілі буржуазних демократій, і Кафка з чудовою фантазією описав майбутні концтабори, майбутнє безправ'я, майбутню абсолютизацію державного апарату. У нього все відбувалося, як кошмарі, з плутаниною і незбагненністю кошмару. І водночас із тим як заплутувався розум, прояснялася мова.

Тематика творів Кафки різноманітна і все ж таки провідною темою творчості Кафки є людина. І як виразвся Ежен Йонеско «людина, що загубилася в лабіринті та не має дороговказної нитки. Однак, якщо людина більше не має дороговказної нитки, то лише тому, що більше не бажає її мати. Звідси його відчуття провини, страху й абсурдності історії» [7, c.106].

Він не був схожим на інших. Саме про його відмінність від інших і писав один із його німецьких біографі: «Як єврей він не був своїм серед християн. Як індиферентний єврей... він не був своїм серед євреїв. Як людина, що розмовляла німецькою, він не був своїм серед чехів. Як єврей, що розмовляв німецькою, він не був своїм серед німців. Він, ніби голий серед одягнених. Як службовець із страхування робітників він не цілком належав до буржуазії. Як бюргерський син - не зовсім до робітників. Проте і на службі він не був увесь, адже відчував себе письменником. Але й письменником він не був, бо віддавав усі сили сім 'ї Водночас він був у своїй родини більш чужим, ніж будь-хто інший» [4].

Затонський Д. в свою чергу зазначив, що диво зовсім і не вторгалося у художній світ Кафки, воно завжди знаходилося тут, складало одне з неодмінних ознак цього світу. «Якщо уявно розчленувати романи і новели прозаїка на їх первісні елементи, так би мовити «будівельні цеглини», то ми отримали переважно зримо реальні, нічим не прикметні речі, предмети, явища. Фантастика з'явилася лише тоді, коли Кафка почав ставити їх у певну залежність від елементів нереальних або навіть просто один від одного - вона полягала в ситуаціях, в розташуванні предметів, їх взаємному відштовхуванні чи притягуванні» [8, c. 19].

Це була особистість із надзвичайно тонкою психічною організацією, безмежно заглиблена в себе. 21 червня 1913 року він записав у свій щоденник: «Який жахливий світ юрмиться у моїй голові! Але як мені звільнитися від нього і звільнити його, не розірвавши. Та все ж таки краще тисячу разів розірвати, аніж ховати або поховати його у собі. Для цього я і живу на світі, це мені цілком зрозуміло» [12, с. 300].

Тому, з усього вище сказаного можна зробити такий висновок, що творчість його й на сьогодні залишається актуальною, цікавою і не відкритою сповна. Кожен літератор, дослідник творчості письменника та читач знаходить у його творах щось нове, цікаве та своє, важливе та неповторне. Деяким літераторам імпонує творчість письменника, а деякі взагалі не сприймають її. Але з усього вище сказаного слід сказати про те, що багато хто цікавиться не лише творчістю Ф. Кафки, а й тим, якою він є людиною. Він зовсім не схожий на інших і саме цим цікавий та особливий.