2018-01-21
365
Роман «Замок» був написаний в 1922 році. Це була третя спроба Кафки написати справді епічний твір, яку він вважав невдалою, як і дві попередні («Зниклий безвісти» та «Процес»), тому в заповіті попросив найближчого друга Макса Брода знищити рукописи (чого той не виконав).
Роботі над романом передувала тривала пауза в писанні, тому настрій Кафки під час написання «Замку» був надзвичайно схвильований - він коливався між екстазом і повною зневірою (спершу Кафка навіть приховував від друзів написане). «Замок» був останнім твором Кафки, тому в ньому зібрано всі теми і конфлікти, які непокоїли його протягом життя.
Сюжетні образи з твору Ф. Кафки «Замок» часто пов'язують із біографією самого автора. Самотність, від якої він страждає і якої одночасно боїться позбутися - це і відчуття землеміра, який хоче одружитися з Фрідою, але не може покинути задля неї своїх таємничих і незрозумілих їй занять у Селі, тому залишає її саму в школі виконувати важку роботу, а сам вештається по Селу в безрезультатних намаганнях побачити недосяжного чиновника Кламма, проте не може сформулювати, навіщо це йому потрібно. І навіть небезпека втратити Фріду не зупиняє його від цих безглуздих, на її думку, походеньок. Саме цей конфлікт між побутом і далеким від реальності життям у власному внутрішньому світі переживав Кафка кожного разу, коли збирався одружитися. Це описано, зокрема, в листуванні із Феліцією Бауер, однією із наречених письменника, її ж вважають частково прототипом Фріди із Замку. Зовнішність Феліції Кафка описує в щоденнику більш ніж промовисто: «Порожнє кістляве обличчя, що відверто демонструє свою порожнечу»[11] (Фріда також не раз описана в романі як дівчина обмежена, неприваблива, неохайна та ще й деспотична). Заняття Кафки літературою були для Феліції чимось настільки ж незрозумілим і непотрібним, як походи К. в Село для дівчини з-за шинквасу Фріди. Все життя Кафка страждав від власної невизначеності поміж страхом втратити таку необхідну йому для писання самотність і страхом залишитися без сім'ї: «Щастя молодих і літніх одружених чоловіків, що працюють у нашій конторі. Мені воно недоступне, а якби й було доступне, то стало б нестерпним, і все ж це - єдине, чим я був би схильний насититись» [12, c. 115]. Або навіть так: «Без предків, без подружнього життя, без нащадків, сповнений шаленої жаги предків, подружнього життя, нащадків» [12, c. 116].
Ця боротьба з самим собою супроводжує усі його романи із жінками, саме тому прототипом образу Фріди дослідники вважають і найбільше кохання Кафки, його перекладачку і музу Мілену Єсенську, а прототипом колишнього коханця Фріди чиновника Кламма - чоловіка Єсенської Ернста Поллака. Навіть заїзд «Панський двір» у романі має назву кнайпи, куди любив ходити Поллак. Фріда покинула Кламма заради К, але Єсенська залишилася з чоловіком попри те, що їхній шлюб давно був у кризі, і після смерті К. вона таки піде від чоловіка до збіднілого німецького графа комуніста Шафготша, біографія якого нагадує пригодницький роман: він чотири роки провів у російському полоні, був особисто знайомий із Леніним і Троцьким, а під час Другої світової війни став націонал-соціалістом, але при цьому не допоміг Мілені звільнитися із концтабору, хоча й мав таку можливість. На відміну від своєї коханки, Шафготш успішно дожив до глибокої старості і помер у 1972 році. Пророчу алюзію на таку долю Мілени можна відчитати у «Замку», адже Фріду спокушає і забирає від К. Єремія - один із двох однаково недолугих і легковажних помічників.
Схематична але дуже показова роль жінки в романі. Всіх головних героїнь об’єднує одна але неймовірно важлива риса для головного героя: всі вони мають зв’язок в Замкові, і саме в цих зв’язках заклечається все їх значення, тільки цим вони цікаві головному герою. Землемір К. за одну ніч «страстно закохується» в Фріду - адже вона кохана чиновника Кламма. К. підозрює, що через неї він зможе попасти чи хоча б наблизитися до Замку. Фріда була невзрачною але в ній було щось, що заставляло звернути на неї увагу. Ось якою її вперше побачив К.: «Пиво розливала молоденька дівчина на ім'я Фріди. Це була непоказна маленька блондинка, з сумними очима і запалими щоками, але К. був уражений її поглядом, повним особливої переваги» [14, c. 15]. Фріда була лише способом досягнення мети для К. і коли вона це зрозуміла, ушла від нього до помічника, віддаючи свій спокій нездійсненним мріям.
Фріда – найцікавіший персонаж навіть в галереї дивних типів, яку представляють з себе «Замок». В тексті автор описує її, як молоденьку дівчинку на ім'я Фріди. Це була непоказна маленька блондинка, з сумними очима і запалими щоками, але К. був уражений її поглядом, повним особливої переваги. Коли її очі зупинилися на К., йому здалося, що вона цим поглядом вже вирішила багато питань, що стосуються його. І хоча він сам і не підозрював про їх існування, але її погляд переконував його, що вони існують. «Вона грайливо поправила свою легку, відкриту кремову блузу, немов з чужого плеча що попала на її жалюгідне тільце …» [12, с. 47]. «…руки у неї і справді були маленькі і ніжні, хоча можна було їх назвати і слабкими і невиразними …» [12; 48].
Сіра непримітна дівиця, нічим невиразна, середніх років, вона, тим паче зразу притягує землеміра своїм дивакуватим поглядом, «повним особливого піднесення» [14, c. 123]. І є від чого, Фріда не просто грає велику роль в сюжетному розвиткові роману. Від неї тягнуться ниточки до всіх основних персонажів – трактир, готель, сімейство Варнави, казкове божество Кламм, Пепі, помічники, школа. Фріда всіх знає, до всіх звертається, на всіх має надзвичайний вплив. Недаром покоївка Пепі зрівнює її з павучихою. Всі дії роману влаштовується біля цієї ідеально пристосованної до навколишнього середовища дамочки. Ця місцева різновидність Майї, індійської ілюзії миру, змінюючій людині істинну сутність на зовнішній блиск. Але якщо індійська Майя блискуча, то і ілюзія здішнього світу сіра та непомітна. Ну й що з того? На то вона й істинна ілюзія, щоб до кінця залишатися нею. Достатньо бути коханкою Кламма, щоб вважатися і роковою красунею, і розумницею, і щасливицею. Адже Кламм ні разу з нею не розмовляв, адже не вважати ж розмовою призивний крик: «Фрідо!». То, що до неї по суті відносяться, як до резинової ляльки нікого не змущає.
Фріда безкінечно брехлива, як типічна істеричка. Але вона зажде кохання та рішуче йде за К., бросивши на призив Кламма торжествуючій крик кохання «А я с землеміром! А я с землеміром!». Ах, ця вічна жіноча жертвенність, та висота, яка таїться в коханні, і на котру жінка піднесеться так легко і спробує підняти до себе того, кого любить в вічному сіянні… Але жінки непостійні, інакше б прийшлось вічно просити у них пробачення. От і Фріда легко зраджує землеміру з його помічниками, ловко маніпулюючи обставинами та жонглюючи словами. Як бі там не було, зв’язав себе з Фрідою, К. зв’язує себе з деревенським світом. Неперевершеним образом сцена соблазну нагадує гріхопадіння та зігнання з Раю. Фріда і К. після громового відклику Бога – Кламма повинні покинуть готель та відправитися на постоялий двір.
Там землеміра чекає ще одна принизлива сцена – хазяйка готелю відчитує його як хлопчиська, доказуючи, як низько вони з Фрідою пали. «..як дівчина, про яку говорили, що вона коханка Кламма, - хоча я вважаю, що це сильно перебільшено - як вона дозволила вам доторкнутися до себе?» - говорить хазяйка [14, c. 234].
Пізніше його увага переключилася на Амалію та Ольгу «Обидві сестри - блондинки, схожі один на одного і на Варнаву, лише грубіше рисами обличчя, високі щільні діви»[14, c. 23] – вони напряму через своє минуле і Варнаву в теперішньому зв’язані з Замком. Тим паче той факт, що землемір покидає Фріду та йде до сестер Барнабе, так як сім'я Барнабе – єдина в селищі, покинута замком та самим селищем. Амалія, старша сестра, відмовилась від пропозицій одного зі служителів замка. Послідники цього прокляття назавжди лишились її кохання «бога». Бути неспроможною втратити свою честь ради «бога», в образе чиновника із Замка – це означає стати недостойною його милості. В даному випадку прослідковується думка: правда противорічить моралі. Слідуючи цій темі, Ф. Кафка описує путь, який здійснює герой від Фріди до сестер Барнабе, путь, який веде від довірливої любові до обожествлення абсурду. К. не подобається Пепі але в глубині душі він, звичайно, визнає, що якщо Пепі буде сходинкою до Замку – йому прийдеться завоювати його увагу. А Пепі, піднявшись на більш вищу сходинку суспільства прагне зберегти своє положення але осмисливши те, що це їй не вдасться, вона зве з собою К. «Підемо ж, ну, будь ласка, підемо до нас! Ти себе нічим не зобов'яжеш.» [14, c.102].
Таким чином, читач бачить перед собою складний та багатогранний світ жіночих образів у романі Ф. Кафки «Замок». Дійові особи роману знаходять відсутність зовнішніх рис та характерів як комбінацій душевних якостей. Всіх головних героїнь, як я вже і зазначала вище, об’єднує одна але неймовірно важлива риса для головного героя: всі вони мають зв’язок в Замкові, і саме в цих зв’язках заключається все їх значення і тільки цим вони цікаві головному герою.
