Анотування документів

 

Методичні вказівки

до лабораторної роботи №3

для студентів базового напряму «Документознавство та інформаційна діяльність»

спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність»

 

Укладач Мина Ж.В

 

Комп’ютерне складання Мина Ж.В.

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"

Кафедра соціальних комунікацій та інформаційної діяльності

 

 

 

 

 

Методика анотування документів

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

До виконання лабораторної роботи №4

з дисципліни “Аналітико-синтетична переробка інформації”

для студентів базового напряму “Документознавство та інформаційна діяльність”

спеціальності “Документознавство та інформаційнадіяльність”

 

 

Затверджено

на засіданні кафедри

соціальних комунікацій та інформаційної діяльності

Протокол №1 від 30 серпня 2012 р.

 

Львів – 2013

УДК 94(477)

ББК 32.973.26-018.2я73

М. 73

 

 

Методика анотування документів: Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи № 4 з дисципліни “Аналітико-синтетична переробка інформації ” для студентів базового напряму “Документознавство та інформаційна діяльність” спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність” / Нац. ун-т «Львівська політехніка»; Уклад.: Мина Ж.В. – Львів, 2013.

 

Укладач

Мина Ж.В., к.іст.н.,ст..викл.

 

Відповідальний за випуск Пелещишин А.М., д.т.н., проф.

Рецензенти

Швець А.І.,канд., філол. наук,

Старший науковий співробітник

Інституту Івана Франка НАН України

Ярка У.Б., канд. фіз.-мат. наук, доц.

Лабораторна №4

Тема: Методика анотування документів

Мета: Засвоїти методику анотування документів і набути практичних навиків.

Лабораторне і методичне забезпечення:

персональні комп'ютери, роздатковий матеріал.

Теоретичні відомості

Процес анотування, один з найскладніших і найбільш тру­домістких в обробці документів, потребує не лише відповідних знань і навичок, а й творчого підходу. Загальна методика ано­тування містить основні положення щодо здійснення процесу анотування і головні вимоги до тексту анотації, які слід ура­ховувати, формуючи його. Оскільки загальна методика не може передбачити всіх можливих варіантів, що потребують у кож­ному окремому випадку конкретних рішень, розробляють спеціальні методики анотування. Вони розглядають різноманітні методичні прийоми, які доцільно використовувати, складаю­чи анотації на документи різних видів, з різних галузей знан­ня, документи, що мають різне громадське й читацьке призна­чання. Проте неможливо передбачити всі можливі й найкращі способи; кількість викладу інформації при анотуванні конкретного документа;тому не може бути жорстких однозначних правил, і спеціальна методика здебільшого є рекомендацією щодо та­кихспособів, аналізом накопиченого досвіду.

Тепер в Україні функціонує система центрів, які займа­ються бібліографуванням документів і відповідно їхнім ано­туванням. Це найбільші державні бібліотеки. У межах цієї системи діє певна спеціалізація, яка здійснюється на підставі видових та змістових ознак документів, їхнього цільового й читацького призначення. Так, пропагуванням кращої літера­тури для самоосвіти, розширення світогляду, виховання орієн­тації на загальнолюдські цінності засобами рекомендаційної бібліографії у сфері культури і мистецтва, художньої літера­тури, а також поширенням соціально-економічних і сільсько­господарських знань займається Національна парламентська бібліотека.

Аналізуючи документ, передусім ознайомлюють з його титульним арку­шем, звертаючи увагу на формальні ознаки: автора, назву, підназву, вихідні дані, потім переглядають видавничу анота­цію, зміст, передмову, вступну статтю, післямову, примітки, ко­ментарі, резюме, побіжно переглядають текст твору. Особливу користь анотатору можуть дати висновки, зроблені автором у кінці твору, в кінці розділів, глав, оскільки в них зосереджено найголовніші його думки, результати роботи. Важливо розуміти, що не всі відомості, одержані на цьому етапі анотування, мо­жуть входити до анотації, адже ці відомості можуть бути по­верховими, недостатніми для глибокого розкриття змісту і значення документа. Навіть назва твору і назви окремих розділів не завжди дають повне уявлення про його зміст. Тому важливо ознайомитися з повним текстом твору, особливо при складанні рекомендаційної анотації. Для цього звертають увагу на необхідні змістові елементи, цитати, осмислюють прочита­не, з'ясовують ідейні позиції автора, головні та побічні теми, логічну структуру твору, його соціальну цінність і значення, типологічні, жанрові та стильові особливості, цільове і читаць­ке призначення, якість поліграфічного оформлення.

Анотація має бути стислою, її обсяг становить приблизно 500 знаків, це 70 слів. Проте обсяг рекомендаційних анотацій не регламентується, вони більш розгорнуті. Лаконічність не може ставати на заваді розкриттю змісту.

Текст анотації прагнуть зробити доступним, щоб його лег­ко і правильно сприймали користувачі. Тому в анотації уни­кають надмірних подробиць і деталей, відомостей, які є в бібліо­графічному описі, використовують узагальнені формулюван­ня. Мова анотації точна, конкретна і зрозуміла, образні вира­зи, епітети, стилізовані та специфічні слова, які надають тек­сту суб'єктивного характеру, вживати не рекомендується. Син­таксис анотації має бути простим, доцільно використовувати короткі прості речення, які складаються з 6—17 слів¹ [229-240].

¹Кушнаренко H.М. Наукова обробка документів: підручник / Н.М. Кушнаренко, В.К. Удалова. − Вид.4-е / перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 334 с.

 

Хід роботи