2018-01-21
211
Поновлення строку позовної давності полягає в тому, що суд, ви-знавши, що строк пропущено з поважної причини, поновлює перебіг строку позовної давності шляхом винесення рішення про захист по-рушеного права. У зв’язку з цим право на позов у науці розглядається у двох аспектах: процесуальному — як право особи, чиє суб’єктивне право порушено, на пред’явлення позовної заяви до суду про захист свого суб’єктивного права; матеріальному — як право особи на задоволення власних позовних вимог по захисту порушеного права.
Утім саме поновлення строку вбачається найбільш адекватним механізмом вирішення питання про захист порушеного права після спливу строку позовної давності. Можливість захисту порушеного права пов’язується із наявністю в особи поважних причин пропущення строку. Підстави, за якими суд визнає ту чи іншу причину поважною, є різними та можуть стосуватися особистого стану особи (тяжка хвороба, безпорадний стан, неписьменність, перебування позивача або відповідача у тривалому відрядженні, необізнаність особи щодо місця перебування боржника, протиправних дій інших осіб та ін.).
|
|
|
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення. Тобто можна стверджувати, що право на позов у процесуальному аспекті не погашається закінченням строку позовної давності, оскільки позовна давність — це інститут матеріального, а не процесуального права. Навпаки, згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, і тому право на позов у матеріальному аспекті, за загальним правилом, погашається закінченням строку позовної давності, якщо суд не визнає причини пропуску позовної давності поважними.
Одночасно із спливом давності за основною вимогою вважається таким, що закінчився, строк позовної давності і за додатковими вимогами, що забезпечували головну (наприклад, застава, порука, неустойка тощо). При цьому, якщо у боржника залишилося майно управомоченої особи (так зване «задавнене майно»), він може набути на нього право власності за правилами про набувальну давність (ст. 344 ЦК).
Ще одним із наслідків спливу позовної давності є правило про те, що особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Зобов’язання, позбавлені позовного захисту, були відомі ще з римського права і мають назву натуральних зобов’язань.
Строки позовної давності поширюються на всі цивільно-правові відносини, за винятком зазначених у ст. 268 ЦК. Згідно з останньою строки позовної давності не поширюються, зокрема, на:
|
|
|
- вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом;
- вимоги вкладника до банку (фінансової) установи про видачу вкладу;
- про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю;
- вимоги власників або іншої особи про визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, якими порушено їх право власності або інші речові права;
- на вимогу страхувальника (за-страхованої особи) до страховика про виплату страхової суми, страхового відшкодування.
Крім того, позовна давність не застосовується до позовів власника про усунення будь-яких порушень свого права, не пов’язаних із неправомірним позбавленням володіння (негаторних позовів), оскільки правопорушення триває у часі.
Зазначений перелік не є вичерпним, законом можуть бути встановлені й
інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
