double arrow
Шістдесятки в історії української літератури.

2

ШІСТДЕСЯТНИКИ (Ш., шістдесятництво). Припинення у середині 50-х рр. масових репресій і реабілітація значної частини репресованих, нетривала і неглибока критика „згори” культу особи Сталіна, часткова лібералізація деяких сфер життя суспільства, передусім духовного, – цього виявилося достатньо для появи цілої плеяди молодих митців і літераторів, які виступили за розширення свободи творчості, на захист національної культури, проти тотальної русифікації, відтак за оновлення й демократизацію соціалістичного суспільства в його ідеологічних межах. Після десятиліть сатанинської селекції – фізичного і морального винищення всього найкращого, що було в українському народі – поява цього покоління видається майже дивом. Уже на початку 60-х рр. йогоназивалишістдесятниками – за аналогією до шістдесятників уРосії ХІХ ст., якісіяти в народі „добре, розумне, вічне”. Шістдесятництвобулохарактерне й для іншихнародівРадянського Союзу.

Перші прояви українськогошістдесятництва ХХ ст. – культурницькі, просвітницькі. ЦепоезіяЛіни КОСТЕНКО, Василя СИМОНЕНКА, МиколиВінграновського, Івана ДРАЧА, Ігоря КАЛИНЦЯ; публіцистика та літературна критика (ІванСВІТЛИЧНИЙ, Євген СВЕРСТЮК, Іван ДЗЮБА), твори художників (Алла ГОРСЬКА, Панас ЗАЛИВАХА, Стефанія ШАБАТУРА) та ін.. Діючи в рамках існуючоїсистеми, Ш. відновили суму соціально-психологічнихякостейінтеліґенції: природнусамоповагу, індивідуалізм, орієнтацію на загальнолюдськіцінності, подоланняпровінційності, неприйняттянесправедливості, повагу до етичних норм, до права й законності. Використовуючиофіційніструктури, а часом іґноруючиїх, Ш. стихійногуртувалися на літературнихвечорах, у подорожах по історичнихмісцях, у неофіційних клубах, як-от Клуби творчоїмолодів Києві та Львові, етноґрафічниймузей Івана Гончара, у фольклорнихколективах (хори «Жайворонок» Бориса Рябокляча та «Гомін» Леопольда Ященка), біляпам’ятниківТ.Шевченку– і то не лише в Києві.




Цебувморальний, етичнийспротивблискучоїкогортиталановитихособистостейтоталітарномурежимові. У середовищішістдесятництвапанувалависокакультурна і моральна атмосфера, чутливість до новихідей. Вонопротистояло як офіційнійтоталітарнійідеології, так і примітивізмові. Вонооб'єднувало людей різнихпоглядів і національностей, які, однак, ніколи не оголошували один одного ворогами, тому що в той час усімоднаковопотрібнабула свобода, а майбутня демократична українськадержавністьуявляласяймовірнимґарантомтакоїсвободи.



Епохастараннокультивованоїбезликоїмаси і тотального страху поволівідступала – відроджуваласьОсобистість. "Тизнаєш, щоти – людина?" – спитав Василь СИМОНЕНКО ще не початку 60-х.

Щобуникнутизвинувачення в підпільнійдіяльності, Ш. не створювали документально оформленихорганізацій. У літературісамвидаву, яку інтенсивновиготовляли і розповсюджували Ш., переважно не ставилось питання про зміну ладу і національнунезалежність, хочанайчастішесамецемалося на увазі. Та це, однак, не врятувало Ш. відрепресій. Влада розуміла, щошістдесятництво – цесередовище, у якомуформуєтьсяполітичнаопозиція. І вона вдалася до випробуваного методу – завдала превентивного удару.

Ш. донині є активнимигромадськими і політичнимидіячами з високимморальним реноме.Їхні твори є найвищимизразкамипроявунаціонального духа ІІ половини ХХ ст. Рух Ш. засвідчивнеперервністьпориваньукраїнського народу до волі: вони в нових формах продовжилинайшляхетнішітрадиціїукраїнськогонаціонально-визвольного і правозахисногоруху.

2





Сейчас читают про: