Поняття права на інформацію

Забезпечення захисту прав і свобод людини в інформаційній сфері є однією з найважливіших цілей інформаційної безпеки, адже права і свободи людини у сфері інформації є ключовими ін­ститутами громадянського суспільства, правової, демократичної держави, надбанням і цінністю європейської спільноти.

Дана думка підтверджується доповіддю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н.Карпачової, яка за­значила, що світова практика демократичного державотворення переконує в тому, що право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань є одним з наріжних ка­менів розбудови демократичної, правової держави і громадянсь­кого суспільства.

В. А. ЛІПКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ

На думку Арістової І.В., у літературі висловлюються погля­ди, в яких право громадян на інформацію - лигне складова час­тина свободи слова та преси, або, навпаки, свобода інформації -умовне позначення цілої групи свобод і прав: свободи слова або свободи вираження думок; свободи преси та інших ЗМІ; права на одержання інформації, що має суспільне значення; свободи поширення інформації.

Вважається, що право на інформацію не охоплюється ціл­ком свободою слова і преси. Воно значно багатініе, змістовніше і має власну субстанцію, грає свою роль у задоволенні певних інтересів суб'єктів; тому зрізаність даного найважливішого пра­ва необґрунтовано. Навряд чи виправданий і такий, надмірно широкий, підхід до змісту права на інформацію. Аргументом на користь таких висловлень є, безумовно, законодавча практика найвищого рівня - конституційна. Йдеться, наприклад, про ст. 34 Конституції України, де закріплені не лише свобода думки, слова, але і право на інформацію. Зовсім не випадково закріп­лені свобода думки і слова та право на інформацію в різних час­тинах, хоча й однієї статті. Тим самим підкреслюється як їхній взаємозв'язок і взаємопроникнення, так і відома автономність, самостійність, «суверенність».

Взагалі, вперше поняття «право на інформацію» було виз­начено у ст. 9 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року, а саме: «Всі громадяни України, юридичні особи і де­ржавні органи мають право на інформацію, що передбачає мож­ливість вільного одержання, використання, поширення та збері­гання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій».

Причому, ст. 1 цього Закону визначає інформацію як «доку­ментовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому при­родному середовищі». Але після набрання чинності Законом «Про телекомунікації», де в Прикінцевих положеннях говорить­ся про необхідність узгодження чинного законодавства з поло-

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

_________________________________ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

женнями цього нового Закону, поняття інформації визначається вже як відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухо­мих або нерухомих зображень чи в інший спосіб.

Досить цікавим є також такі основні положення, що за­кріплюються відповідними нормами Закону «Про інформацію»:

1. Громадяни мають право доступу до інформації про них, а в період збору інформації мають право знати, які відомості про них і з якою метою збираються, а також оспорювати правиль­ність, повноту, доцільність такої інформації.

2. Право на інформацію охороняється законом.

3. Держава гарантує усім учасникам інформаційних відносин рівні права та можливості доступу до інформації.

4. Інформація не може бути використана з метою, що завдає шкоди правам та свободам громадян України.

5. Не підлягають розголошенню відомості, які становлять де­ржавну чи іншу передбачену законом таємницю.

6. Реалізація права на інформацію громадянами, юридични­ми особами і державою не повинна порушувати громадські, полі­тичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи та законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

7. Коленому громадянину забезпечується вільний доступ до
інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, перед­
бачених законами України.

З прийняттям Конституції України в 1996 році, право люди­ни на інформацію - самостійне конституційне право, яке дозво­ляє людині вільно збирати, зберігати, використовувати і поши­рювати інформацію будь-яким способом, що гарантується ч. 2 ст. 34 Конституції України.

Здійснення цього права може бути обмежене законом в інте­ресах національної безпеки, територіальної цілісності або гро­мадського порядку з метою запобігання заворушенням чи зло­чинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформа-

В. А. ЛІПКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИЙ ції, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч. З ст. 34 Конституції України).

Комплекс прав та свобод в інформаційній сфері вважається непорушним та невідчужуваним. За основу положень розділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конститу­ції України взято ряд міжнародних нормативно-правових актів. Зокрема, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права.

У цілому ст. 34 Конституції України відповідає ст. 19 Міжна­родного пакту про громадянські і політичні права, який надає кожній людині право вільно шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, та в будь-який спосіб за своїм вибором.

2. Види інформаційних прав і свобод і їх зв'язок