Співробітництво України та ЄС у сфері гармонізації інформаційного законодавства

Розвал Радянського Союзу призвів до появи на міжнародній арені нових незалежних країн, зокрема й України. Одразу після проголошення Незалежності Україною 2 грудня 1991 року Євро-союз прийняв Декларацію Європейського Співтовариства щодо України, визнаючи, таким чином, її суверенітет.

Більш того, Директива Європейського Співтовариства щодо визнання нових держав у Східній Європі та Радянському Союзі від 16 грудня 1991 р. зазначила про готовність Співтовариства і держав-членів визнати ті нові держави, які утворилися на демок­ратичній основі, прийняли відповідні міжнародні зобов'язання

В. А. ЛІПКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ та добросовісно зобов'язалися дотримуватися миру та вести пе­реговори.

Угоду про торгівлю та співробітництво між Радянським Сою­зом і CEC та Євроатомом, укладену 18 грудня 1989 р. замінили Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), що укладаються між новою незалежною державою з одного боку та Європейськи­ми Співтовариствами і їх державами-членами - з іншого. Дана Угода між Україною та Європейськими Співтовариствами була підписана 14 червня 1994 року та ратифікована Законом Украї­ни 10 листопада 1994 року. Наразі, тотожні Угоди укладені май­же з усіма державами, які утворились унаслідок розпаду СРСР.

Як зазначає український законодавець, у схвалених 2 липня 1993 р. Верховною Радою Основних напрямах зовнішньої полі­тики України, укладання з Європейськими Співтовариствами Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) стане першим етапом просування України до асоційованого, а згодом - до пов­ного членства у цій організації.

У ст. 51 даної Угоди зазначається, що сторони визнають важ­ливою умовою для зміцнення зв'язків між Україною та Співто­вариством зближення існуючого та майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства. Україна вживатиме заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства.

Важливою є норма даної Угоди, відповідно до якої Співтова­риство зобов'язується надати Україні належну технічну допомо­гу з метою здійснення вищезазначених заходів, яка може вклю­чати, зокрема:

- обмін експертами;

- завчасне надання інформації, особливо стосовно відповідно­го законодавства;

- організацію семінарів;

- професійну підготовку;

- допомогу у здійсненні перекладу законодавства Співтова­риства у відповідних секторах (п.З. ст.51).

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
________________________________ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Логічним продовженням даного пункту Угоди стало підпи­сання 4 липня 2002 року Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво, згідно з якою основними напрямками співробітництва серед ін­ших є технології інформаційного суспільства, науково-техноло­гічна політика.

Необхідно також підкреслити, що згідно з цією Угодою пе­редбачено створення відповідного інституційного механізму, а саме Ради Співробітництва, яка складається з членів Ради Євро­пейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів уряду нових незалежних держав, з іншого, Комітету з питань співробітництва, який складається з представників членів Ради Європейського союзу і членів Комісії європейських співтова­риств з одного боку, та з представників уряду нових незалежних держав з іншого, як правило, на рівні старших посадових осіб де­ржавної служби, Комітету з парламентського співробітництва, що є форумом, на якому зустрічаються члени Європарламенту та парламенту нових незалежних держав, практичний досвід робо­ти в яких вже має Україна.

Способи імплементації положень УПС новими незалежни­ми державами можуть полягати в:

1) укладенні двосторонніх договорів з державами-членами ЄС з відповідних питань;

2) прийнятті внутрішніх нормативних правових актів у від­повідності з acquis;

3) приєднанні до багатосторонніх договорів.

Після того, як Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. стала частиною внутрішнього за­конодавства, Указом Президента України 11 червня 1998 р. було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, де, зокрема, йдеться про необхідність чіткого та всебіч­ного визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України до європейського політичного (в тому числі у сфері зов-

В. А. ЛІІІКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИЙ нішньої політики та політики безпеки), інформаційного, еконо­мічного та правового простору.

На основі цієї Стратегії були схвалені Програма інтеграції Ук­раїни до Європейського Союзу від 14 вересня 2000 року, Концеп­ція Загальнодержавної програми адаптації законодавства Украї­ни до ЄС, Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. з метою координації діяльності органів державної влади створено Національну раду з питань адаптації законодавс­тва України до законодавства ЄС, а також на виконання Ука­зу Президента України від 9 лютого 1999 р. «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої вла­ди» Кабінет Міністрів запровадив єдину систему планування, координації та контролю роботи з адаптації законодавства.

Одразу зазначимо, що подібна активність притаманна не тільки українській стороні. Зацікавленість ЄС щодо України представлена рядом документів, серед яких чільне місце займає Спільна стратегія ЄС щодо України від 11 грудня 1999 року.

На Копенгагенському саміті ЄС - Україна 4 липня'2002 р. було підтверджено готовність продовжувати співробітництво у пріоритетних сферах і надати динамізму процесові зближення, що об'єктивно сприяє створенню внутрішніх передумов набуття Україною членства в Європейському Союзі.