Модифікація структури Єврокомісії

Лісабонський договір про реформи 2007 р.

План

1. Формат Договору

2. Набуття Європейським Союзом міжнародної правосуб’єктності

3. Інституційні нововведення. Модифікація структури Єврокомісії. Механізм ухвалення рішень інституціями ЄС

4. Відносини з третіми країнами. Європейська політика сусідства

5.Фундаментальні принципи, права та свободи ЄС. Соціальна хартія (Хартія фундаментальних прав) Ієрархія цінностей та завдань ЄС, Право законодавчої ініціативи громадян ЄС.

Література: Основні елементи Договору про реформу ЄС // Міністрество закордонних справ України http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/19082.htm

1. Формат Договору

Лісабонський договір або Договір реформ, підписаний лідерами ЄС у столиці Португалії у жовтні 2007 р., має бути ратифікований усіма без винятку членами ЄС - парламентським шляхом або через референдум. Лісабонський договір замінив Євроконституцію, проект якої провалився через те, що на референдумах у 2005 р. її відкинули жителі Франції та Нідерландів.

Текст Договору про реформу ЄС (далі - Договір) вносить зміни до двох документів: Договору про Європейське Співтовариство (Рим, 1957 р.) та Договору про Європейський Союз (Маастрихт, 1992 р.). Після ратифікації Лісабонського договору, правова база ЄС складатиметься із Договору про Європейський Союз (у редакції ЛД) та Договору про функціонування Європейського Союзу ((у редакції ЛД) (колишній Договір про Європейське Співтовариство)), а також Договору про Євроатом. Інтегральною частиною змінених Договорів є протоколи, які регулюватимуть застосування політично важливих положень Договорів (наприклад, положення про відстрочку застосування формули подвійної кваліфікованої більшості при прийнятті рішень [1]). Ці протоколи за своєю природою мають юридичну силу. До документу також додаються декларації політичного значення.

 

2. Набуття Європейським Союзом міжнародної правосуб’єктності

З набуттям чинності Договору про реформу, держави-члени ЄС визнають міжнародну правосуб'єктність ЄС, яка включатиме право укладати міжнародні договори, а також набувати членства в міжнародних організаціях у межах своєї компетенції. До цього часу міжнародною правосуб’єктністю володіли Європейське Співтовариство та Євроатом. З набуттям чинності Договору зникли з вжитку терміни "Європейське Співтовариство" та "Євроатом", які замінив термін "Європейський Союз". Зникне й "піларна" структура ЄС, яка призводила до непорозумінь у відносинах з третіми країнами щодо точного розподілу компетенції між ЄС та державами-членами (1-й "пілар" – компетенція (та правосуб'єктність) ЄСп, 2-й "пілар" – міждержавне співробітництво у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики з єдиною інституційною інфраструктурою, але без міжнародної правосуб'єктності). Замість цього, Договір встановлює чіткі підстави виникнення міжнародної правосуб'єктності ЄС:

- випадки, які прямо передбачені Договором;

- випадки, в яких укладення міжнародного договору необхідне для досягнення цілей та завдань, визначених Договором;

- випадки, в яких укладення міжнародного договору передбачається внутрішнім законодавчим актом ЄС;

- випадки, в яких укладення міжнародного договору може "вплинути на спільні правила всередині ЄС".

Водночас, держави-члени зберігають за собою право укладати міжнародні договори за винятком випадків, коли виникає колізія таких договорів з чинними міжнародними договорами за участю ЄС.

Крім запровадження міжнародної правосуб'єктності, Договір також встановлює єдину процедуру укладення міжнародних договорів за участі ЄС.

Завдяки перейменування Договору про ЄСп на Договір про функціонування ЄС положення, які раніше регулювали діяльність ЄСп як торговельно-економічного об'єднання держав на основі Спільного ринку, нині підпорядковані цілям та принципам Договору про ЄС, зокрема, цілям та принципам діяльності Європейського Союзу. Наприклад, до таких цілей та принципів входить просування прав людини та фундаментальних свобод всередині та за межами ЄС, дотримання принципів миру, стабільності та безпеки на європейському континенті та світі, тощо [2].

 

3. Інституційні нововведення

 

3.1. Запровадження посади Президента Європейської Ради (ЄР)

Договір про реформу запроваджує виборну посаду Президента Європейської Ради на термін 2,5 роки з правом переобрання. У цьому зв'язку скасовується система піврічних головувань держав-членів у рамках Європейської Ради. Президент Європейської Ради (ЄР) наділяється повноваженнями представляти ЄС на найвищому рівні на міжнародній арені. Завдяки цьому посилюється елемент наступництва у діяльності ЄС, у т.ч. у зовнішній політиці. Зникне явище змінних пріоритетів залежно від головування тієї чи іншої держави-члена, з’явиться постійний канал діалогу з керівництвом ЄС.

Система піврічного головування держав-членів у Раді (міністрів) ЄС видозмінюється у систему співголовувань трьох держав-членів на півторарічний період (18 місяців). Склад співголовувань формується на основі ротації з урахуванням принципу різноманітності та географічного балансу. Відповідно, трійки співголовуючих держав-членів заздалегідь формують пріоритети співголовування (de facto вже діюча практика на прикладі спільної програми Німецького, Португальського та Словенського головувань 2007-2008 рр., Французького, Чеського та Шведського головувань у 2008-2009 рр.).

Діяльність Президента ЄР забезпечуватимуть близько 3,5 тисяч співробітників Секретаріату Ради Міністрів, які нині підпорядковуються Генеральному секретарю/Високому представнику ЄС.

За всіма ознаками, посада Президента стане однією з найвпливовіших у структурах Союзу.

На діяльність Президента ЄР впливатимуть політичні переконання конкретного політика, який обіймає цю посаду. За певних обставин вони можуть стати чинником розбіжностей у поглядах на розвиток ЄС як усередині Європейської Ради та Єврокомісії, так і у лавах Європарламенту.

Не виключені й неузгодженості (одразу після впровадження посади Президента) між ним та Високим представником Євросоюзу у зовнішніх справах та політиці безпеки щодо представництва інтересів ЄС у зовнішніх зносинах.

3.2. Запровадження посади Високого представника Євросоюзу у зовнішніх справах та політиці безпеки шляхом об’єднання посад Комісара ЄС з питань зовнішніх відносин (наразі на цій посаді перебуває Б.Ферреро-Вальднер) та Високого представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (Х.Солана) на посаду Високого представника ЄС у зовнішніх справах та політиці безпеки – Віце-Президента Європейської Комісії (далі - Високий представник).

Високий представник одночасно обійматиме посаду віце-президента Єврокомісії, що уможливить його потужний політичний вплив не тільки на вироблення і імплементацію рішень у сфері зовнішніх зносин, але й на інші сфери діяльності виконавчої влади ЄС. Передбачається, що Високий представник на постійній основі головуватиме на засіданнях Ради міністрів ЄС з питань зовнішньої політики, наділяється правом законодавчої ініціативи (за аналогією до Комісара ЄК) та контролю за виконанням законодавчих актів ЄС. Термін каденції Високого представника співпадатиме з терміном повноважень Президента ЄР та складу Єврокомісії.

Високий представник головуватиме у Політико-безпековому комітеті ЄС.

У майбутньому розподіли зазначених повноважень з питань зовнішньої політики закладені можливі виклики для відносин Президента ЄР з Високим представником, оскільки застосування механізму голосування кваліфікованою більшістю до питань, які відносяться до сфери зовнішніх відносин, посилить владні повноваження останнього.

Очікується, що запровадження посад Президента ЄР та Високого представника зробить європейську зовнішню політику більш консолідованою. Якщо нині ЄС у зовнішніх відносинах, крім зазначених посад, представляє зовнішньополітична „трійка” (представники країни, головуючої у ЄС, Європейської Комісії та наступного головування), то Договір передбачатиме поєднання цих функцій в особі Високого представника.

Договір також передбачає можливість створення апарату дипломатичної служби Європейського Союзу – Європейської Служби зовнішньої дії (ЄСЗД) для потреб реалізації функцій та завдань Високого представника. Така дипломатична служба функціонуватиме на принципі спільного використання ресурсів делегацій (представництв) Європейської Комісії та посольств держав-членів у третіх країнах. Однак, конкретні модальності функціонування апарату дипломатичної служби ЄС ще мають бути врегульовані окремим законодавчим актом ЄС.

Проте, Велика Британія домоглася, що Договір встановив загальне обмеження повноважень ЄС у сфері зовнішньої політики та безпеки, згідно з яким положення міжнародних договорів ЄС у цій сфері не можутьмати пріоритет над національною компетенцією держав-членів ЄС у сферізовнішньої політики та безпеки, або над дипломатичними представництвами цих держав в третіх країнах чи при міжнародних організаціях, передусім ООН.

 

Модифікація структури Єврокомісії

Зміни у структурі виконавчої влади ЄС: скорочення складу Єврокомісії та відмову від принципу " одна держава-член – один Комісар ЄС ".

Лісабонський договір передбачає зменшення числа членів Європейської Комісії (ЄК) – виконавчого органу. До того до ЄК входило по одному комісару від кожної країни – 27 представників, кожному з яких необхідно виділяти певну сферу відповідальності. До 2014 р. ЄК буде скорочена за складом з 27 єврокомісарів до 17, які обиратимуться строком на 5 років.

Склад Комісії виноситиметься на затвердження Європарламентом.

ЄК втрачатиме свою теперішню вагу на тлі підвищення політичної ролі як Європейської Ради на чолі з Президентом, так і Європарламенту.

3.4. Європарламент – законодавча інституція ЄС; отримв право на участь у спільній з Радою ЄС (т. зв. процедура „ спільного рішення”) розробці та ухваленні законодавчих актів ЄС у більш ніж 40 додаткових сферах. Серед них діяльність спеціалізованих судів, принципи європейського адміністрування, фінансові регуляції, нечесна конкуренція, структурні фонди, транспорт, Європейський дослідницький простір, енергетика, туризм, спорт, перетин кордонів, аспекти спільної комерційної політики тощо.

Нововведенням Договору є право ЄП обирати Президента ЄК. До цього часу ЄП лише затверджував кандидатуру Президента ЄК, погоджену урядами держав-членів ЄС.

Розширюється роль національних парламентів держав-членів ЄС, які отримали право перегляду висунутих ЄК проектів законодавчих актів на предмет дотримання принципів пропорційності цілям та завданням ЄС та субсидіарності (принципу необхідності ухвалення законодавчого акту на рівні ЄС на противагу врегулюванню питання на національному рівні держав-членів).

 

3.5.Механізм ухвалення рішень інституціями ЄС

Договір запроваджує нову, більш ефективну систему ухвалення рішень інституціями ЄС на основі принципу "подвійної більшості" (55 % від кількості держав-членів та 65 % від кількості населення держав-членів). Втім, за наполяганнями Польщі, нова система голосування застосовуватиметься лише з 2014 р. з додатковим перехідним періодом до 2017 р. під час якого діятиме механізм блокуючої меншості з чотирьох країн. Зазначений механізм фіксується у тексті Договорів, а також в обов’язковому протоколі до них.

– передбачено й поширення процедури кваліфікованої більшості ("подвійна більшість") на нові 50 сфер діяльності ЄС, передусім у сфері боротьби з тероризмом, злочинністю та нелегальною міграцією (раніше у цих сферах рішення приймалися консенсусом).

Договір дає можливість групі невеликих країн відтермінувати ухвалення рішень ЄС, схвалених більшістю голосів в Раді ЄС. Такий механізм передбачений у додатковому протоколі до Договору.

Договір вперше передбачає процедуру виходу держави-члена ЄС зі складу ЄС.

Польща разом із Великобританією давно виступали головними опонентами в питанні ухвалення конституційного акту. Польща, ще за уряду Качинського виступала проти передбаченої проектом конституцією формули схвалення рішень. Варшава запропонувала застосовувати принцип " квадратного кореня " замість так званої " подвійної більшості ", яка, на думку польського уряду, значно ослабить інтереси "середніх" країн і підсилить контроль за ухваленням рішень в ЄС з боку Великобританії, Франції та Німеччини. Проте, верхня й нижня палати парламенту Польщі проголосувала за договір.

 

4. Відносини з третіми країнами

4.1. Перспектива членства. Ст. 49 Договору залишає без змін право кожної європейської країни на вступ до ЄС. Проте, дещо модифікується обумовленість такого кроку. Якщо у попередній редакції Ст. 49 така обумовленість стосувалася лише „поваги до цінностей” ЄС, то у новій редакції – „ відданістю ” країни-кандидата „підтримувати” такі принципи.

Не виключено, що це є реакцією ЄЄ на довготривалий діалог з Туреччиною стосовно ситуації з повагою до прав людини у цій країні. Отже, введено більш жорсткі умови вступу країни-кандидата до ЄС, оскільки реально визначити ступінь „відданості підтримувати ” базові принципи ЄС є питанням суб’єктивним, що уможливлює потенційні спекуляції в залежності від політичного клімату двосторонніх відносин ЄС з країною-аплікантом.

У Договорі Копенгагенські критерії прийому нових держав-членів отримали юридично зобов'язуюче значення, а також передбачається процедура їхнього тлумачення Судом ЄС.

На практиці, на думку експертів, процедура тлумачення може застосовуватися у випадках подачі заявки на членство в ЄС.