Історія створення професійних спілок в Україні

Вступ

 

 

Актуальність теми. Характерною особливістю становища людини і громадянинау демократичному суспільствіє всебічна забезпеченість реального здійснення широкого кола прав і свобод, важливими з яких є право на працю та на об’єднання у професійні спілки.

На етапі становлення ринкової економіки особлива увага приділяється соціальному партнерству, яке являє со­бою такий тип і систему відносин між роботодав­цями і працівниками, за якого в межах соціальної домовленості забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній (трипартизм) співпраці роботодавців, профспілок та органів державної влади.

Аналіз наукових досліджень та публікацій зі становлення та розвитку соціального партнерс­тва, а саме щодо розвитку суб’єктів соціального партнерства в економічно розвинених країнах та його стану в Україні, відображено в працях ряду українських і зарубіжних дослідників, таких як В. Жуков, А. Колот, В. Скуратівський, С. Українець, Г. Осовий, С. Бакуменко, С. Мельник, Г. Задорож­ній, О. Мірошниченко, В. Руденко та ін.

Однак, на сьогодні не повністю досліджені усі аспекти соціального партнерства, зокрема, ті, що стосуються статусу професійних спілок як суб’єктів соціального партнерства.У зв’язку з цим виникає проблема дослідження правового статусу профспілок як суб’єктівсоціального партнерства.

Мета роботи. Метою даної роботи є комплексне дослідження правових проблем регулювання відносин, що пов’язані із діяльністю професійних спілок як суб’єктів соціального партнерства в сучасних умовах, визначення перспектив їх розвитку.

Завдання роботи. Для досягнення поставленої мети необхідним є вирішення наступних завдань:

· аналіз розвитку законодавства, що регулює діяльність профспілок та визначення його етапів;

· визначення сутності та статусу професійних спілок;

· аналіз норм, які в сучасних умовах регулюють порядок створення та легалізації професійних спілок;

· дослідження критеріїв репрезентативності та функцій професійних спілок у соціальному партнерстві.

Методи дослідження. При написанні роботи використовувався загальнонауковий діалектичний метод, а також наступні методи наукового пізнання: формально-логічний, абстрагування, системно-функціональний, логіко-юридичний.

Джерела роботи. При написанні роботи було використано Конвенції Міжнародної організації праці,чинне законодавство України, спеціальну наукову літературу.

 

Історія створення професійних спілок в Україні.

Професійні спілки виникли на етапі історії суспільства, коли воно стало капіталістичним. Причому ступінь розвитку профспілок в цілому відповідав рівню розвитку промислового виробництва. Класичною країною капіталізму була Англія. Тут новий спосіб виробництва досяг високого розвитку раніше інших країн. Тому і професійні спілки виникли спочатку в Англії – в кінці XVIII століття. Пізніше професійні спілки отримали поширення і в інших країнах: Франції, Німеччині, США.

Етапи розвитку законодавства про профспілки більшість науковців розглядають з врахуванням тих нормативних актів, які приймалися на конкретному етапі розвитку суспільства і які стосувалися безпосередньо повноважень профспілок та обсягу наданих їм прав. Таким чином в розвитку законодавства про профспілки можна виділити дев’ять етапів, які визначали компетенцію профспілок в сфері регулювання трудових відносин.[1]

Передумови для створення професійних спілок на території Росії були закладені ще в другій половині ХІХ століття. Саме стрімкий розвиток промисловості, постійно зростаюча кількість остійних працівників, концентрація виробництва та спеціалізація робітників за певними видами робіт, відсутність належної законодавчої бази, неналежне виконання власниками підприємств вимог нормативних актів соціального спрямування та неналежний державний контроль за їх виконанням, виникнення нового класу – робітників сприяли створенню відповідних передумов. [2]

Перший етап (1906–1917 роки). Профспілки вперше були легалізовані відповідно до прийнятих Урядом 4 березня 1906 року Тимчасових правил «Про професійні товариства, які засновуються для осіб у торговельних і промислових підприємствах чи для власників цих підприємств». «Тимчасові правила» стали першим нормативним актом, що закріпив за найманими працівниками, в тому числі, на території сучасної України, право на створення професійних спілок. «Тимчасовими правилами» спілкам надавалося право шукати шляхи полагодження непорозумінь, що виникають на ґрунті договорів про найм за допомогою угоди чи третейського розгляду. Функції спілок зводилися до виплат грошової допомоги своїм членам, організації кас взаємодопомоги, бібліотек, професійних шкіл. Натомість вони не мали права нагромаджувати страйкові фонди та влаштовувати страйки.

В таких стратегічно важливих для функціонування державного організму галузях, як залізниця, пошта і телеграф, державна служба, сільське господарство заборонялося створювати профспілки.

Другий етап (1917–1922 роки). 12 квітня 1917 року Тимчасовий Уряд прийняв Постанову «Про зібрання та спілки», в якій була закріплена свобода професійних спілок. Для цього етапу характерним є наявність значних прав у профспілок і відсутність чіткого розмежування функцій в сфері регулювання трудових відносин між органами держави і професійними спілками. Найважливіші нормативні акти про працю – КЗпП РСФСР 1918 року, Загальне положення про тарифи, Декрет про восьмигодинний робочий день та ін. – приймались вищими органами влади і управління. Введення їх в життя здійснювалось при безпосередній участі профспілок. Характерним для цього періоду є зростання ролі профспілок у встановленні умов праці і в процесі регулювання трудових відносин.

Третій етап (1922–1933 роки). УКЗпП УРСР 1922 року в ст.151 професійні (виробничі) спілки розглядались як організації, покликані представляти найманих працівників з усіх питань праці і побуту та укладати від їх імені колективні договори. Професійні (виробничі) спілки не підлягали державній реєстрації, а повинні були проходити реєстрацію в міжсоюзних організаціях в порядку, встановленому всеукраїнськими з’їздами професійних спілок і тільки такі професійні (виробничі) спілки отримували офіційний статус профспілкових організацій. В діяльності профспілок найбільш чітко проявились два основних напрями: захист трудових прав робітників і службовців та представництво, тобто активна участь в діяльності державних і громадських організаціях, а також скорочення деяких прав профспілок.

Четвертий етап (1933–1955 роки). Цей етап характеризується значним розширенням функцій профспілок. Нові завдання профспілок були тісно пов’язані з завданнями органів Народного комісаріату праці.

П’ятий етап (1955–1958 роки) розпочинається із створення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати.

Шостий етап (1958–1965 роки). Грудневий Пленум ЦК КПРС (1957 р.) в Постанові «Про роботу професійних спілок СРСР» розширив функції фабричних, заводських, місцевих комітетів профспілок: надавши їм право в прийнятті рішень по нормуванню праці та організації заробітної плати, в здійсненні контролю за дотриманням трудового законодавства та виконанням колективних договорів, не допускати звільнення робітників і службовців без їх згоди.

Сьомий етап (1965–1970 роки). Особливість цього етапу полягає в тому, що професійним спілкам не передавались повністю якісь нові функції, яких в них раніше не було, а розширялась спільна компетенція органів держави і профспілок. Новий спосіб вирішення питань праці і заробітної плати, як правило, попереджував прийняття помилкових рішень, які суперечили б інтересам робітників. Правові норми цього часу визнавали статус сам за профспілковими комітетами підприємств, установ, організацій. Вищі профспілкові об’єднання (спілки, комітети, ради) ніяких повноважень в сфері трудових правовідносин не одержали. Тому рішення профспілкового комітету підприємства чи установи, винесене в межах наданих законом повноважень було остаточним і не могло бути оскаржене, а тим більше скасоване.[3]

Восьмий етап (1970–1990 роки). Цей етап почався з прийняттям Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. 10 грудня 1971 року був прийнятий Кодекс законів про працю УРСР, який був введений в дію з 1 червня 1972 року. В XVI розділі КЗпП було закріплено правове положення профспілок (ст.243–252). В ст.244 було записано, що профспілки представляють інтереси робітників і службовців в сфері виробництва, праці, побуту і культури; право профспілок в управлінні виробництвом (ст.245); повноваження профспілок при здійсненні контролю за дотриманням законодавства (ст.248). В цей час були прийняті ряд важливих нормативних актів і зокрема Закон СРСР «Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності» від 10 грудня 1990 року.

Дев’ятий етап розпочався з 1991 року. Правовий статут професійних спілок було закріплено в Конституції України, КЗпП України, Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Законі України «Про об’єднання громадян», Законі України «Про колективні договори і угоди».

Сучасний профспілковий рух в Україні було започатковано у жовтні 1990 року, коли на І з’їзді профспілок було утворено Федерацію профспілок України (далі – ФПУ). Тоді до ФПУ увійшли 34 галузеві профспілки та обласні міжгалузеві профоб’єднання, які репрезентували 95 % всіх організованих у профспілки трудящих. У подальші роки трудові колективи, групи працівників різних професій (шахтарі, залізничники, авіадиспетчери, працівники малих підприємств тощо), незадоволені нерішучістю ФПУ, утворили власні профспілки, частина з яких 26 жовтня 2004 року об’єдналася в Національну конфедерацію профспілок України. На загальному тлі збільшення кількості профспілок і профоб’єднань спостерігається скорочення загальної чисельності їх членів: профспілковий рух за останні десять років щороку втрачав понад мільйон членів. За даними соціологічних досліджень, членами профспілок є нині трохи більше 21 % громадян України[4]. Причинами цього є скорочення кількості робочих місць, перетікання робочої сили у підприємницький сектор на малі, приватні підприємства, у фермерські господарства. Крім того, спостерігається й вихід з профспілок внаслідок розчарування у їх спроможності належним чином захистити людину, яка опинилася у складних життєвих умовах. До речі, така тенденція характерна не лише для України. За даними ООН, у 1989 - 1990 роках лише 12 % робочої сили було об’єднано в профспілки у Франції, 16 % — в Іспанії, 17 % — у США, 26 % — уШвейцарії, 42 % — у Великій Британії.

Загалом Федерація незалежних профспілок України стала правонаступницею Української республіканської ради профспілок. Декларацію про заснування Федерації підписали 25 республіканських галузевих профспілок та 24 регіональних міжсоюзних профоб'єднань. У листопаді 1992 року на II (позачерговому) з'їзді Федерацію незалежних профспілок України було перейменовано у Федерацію профспілок України.

Федерація професійних спілок України є найбільш чисельним профспілковим об’єднанням в Україні. В її лавах нараховується понад 8 мільйонів членів профспілок. До складу ФПУ входить 42 всеукраїнських профспілок і 27 територіальних об’єднань організацій профспілок. Метою діяльності ФПУ є вираження, представлення інтересів і захист прав організацій – членів ФПУ, координація їхніх колективних дій, представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями, а також з іншими об'єднаннями громадян. (Стаття 8 Статуту ФПУ).

У грудні 2005 року Федерація профспілок України ввійшла до складу Міжнародної конфедерації вільних профспілок. Членство в МКВП відкриває нові можливості для розвитку міжнародного співробітництва між профспілками на усіх рівнях. Воно також сприятиме подальшій інтеграції профспілок України до міжнародного профспілкового руху.[5]

Профспілки пройшли довгий шлях розвитку, і на сьогодні профспілки залишаються наймасовішою громадською організацією, яка об’єднує значну кількість працівників. Ця організація займає важливе місце серед інших громадських організацій тому, що вона об’єднує людей праці, а праця є основною умовою для існування самого суспільства.