Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки

Банківська система - складова фінансової системи країни, що підпадає під загальну дію економічних законів, які діють у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету та завдання.

Банківська система виступає складовою кредитної системи держави й являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що Існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період).

Ринок банківських послуг є невід'ємним сегментом загального ринку, розвивається по його законам, але має і свої особливі риси. Ринок банківських послуг має тісні зв'язки з товарним та фінансовим ринками. Сприятливі умови для розвитку ринку банківських послуг з'являються з розвитком відповідних сегментів товарного і фінансового ринків. Розвиток ринку банківських послуг пов'язаний як зі зміною життєвого циклу існуючих на ринку послуг, так і з появою на ньому нових послуг. Для кількісної оцінки ринку банківських послуг ведені поняття ємкість та розміри ринку, запропоновані методи їх розрахунку.

Комерційні банки, незважаючи на їх поширеність у світі, є новим явищем для України. У даний час вони є основною ланкою вітчизняної банківської системи. Ці установи виконують безпосередньо функції кредитно-розрахункового обслуговування юридичних і фізичних осіб на комерційних засадах, істотно впливають на розвиток усіх галузей і сфер економіки, кредитуючи суб’єктів господарювання. Від ефективного їх функціонування вирішальною мірою залежить соціально-економічний розвиток країни загалом.

За організаційно-правовою формою комерційні банки в даний час можуть створюватися лише у вигляді відкритого акціонерного товариства, за участю юридичних і фізичних осіб, резидентів та нерезидентів, а також держави в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Розташування діючих комерційних банків по регіонах вкрай нерівномірне. Так, у м. Києві їх налічується понад 50 відсотків від загальної кількості банків України. Водночас у ряді областей України банків – юридичних осіб немає взагалі. Відсутність комерційних банків як юридичних осіб у більш ніж третини областей свідчить про значні диспропорції в розвитку вітчизняної банківської системи в територіальному аспекті. Ось чому перед НБУ постає завдання усунути цю прогалину.

Основні закономірності розвитку світового ринку банківських послуг в умовах глобалізації та особливості їх прояву на українському ринку. Вони пов'язані з концентрацією банківського і промислового капіталів, зростанням конкуренції як з боку банківських, так і небанківських структур, розширенням спектру банківських послуг, продовженням науково - технічної революції в галузі банківських технологій тощо.

Отже, для забезпечення фінансової стабільності банківської системи України у період економічної кризи повині бути здійснені основні заходи такі як підвищення рівеня капіталізації банківського сектора шляхом залучення додаткового акціонерного капіталу; підвищення прозорість фінансових установ і диверсифікованість напрямів діяльності банків; удосконалення процедури санації, реорганізації та ліквідації банків; підвищення конкурентоспроможність банківських послуг шляхом заміщення готівкових розрахунків на безготівкові платіжні інструменти; запровадження стимулів для комерційних банків, які кредитують інноваційні проекти; збільшення кількість державних банків, їх капітальні ресурси та посилити ролі. державних банків на вітчизняному фінансово-кредитному ринку; запровадження державного обмеження відсотків за кредитами та здійснення контролю за дотриманням цього обмеження; законодавчо закріплений як критерій проблемного банку скорочення його регулятивного капіталу на 20 і більше відсотків; розроблення програми покриття бюджетного дефіциту за рахунок, переважно, внутрішніх запозичень. Здійснення цих заходів допоможе стабілізувати банківську систему і допомогти розвитку фінансового стану України.

У стабільному функціонуванні банків і банківської системи України важливу роль відіграє банківський нагляд, спрямований на зміцнення надійності банківської діяльності, на попередження їх банкрутств. Банки, що перебувають у стані фінансової скрути за ініціативою НБУ або заявою кредиторів можуть бути ліквідовані. Практики банківського нагляду показує, що здебільшого ліквідація банків відбувається за ініціативою НБУ.

У підтримці та зміцненні законності в банківській сфері помітна роль належить правовим заходам впливу. Залежно від конкретного виду скоєного правопорушення до порушників – фізичних осіб застосовуються адміністративні, дисциплінарні, чи кримінальні-правові заходи впливу. Юридична відповідальність може застосовуватися і до банків – як юридичних осіб.

Фондова біржа...

Фондова біржа - це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.
Перейнявши від товарної біржі інструментарій торгівлі, фондова біржа досить швидко залишила позаду свою попередницю. У XVII-XVIII століттях фондова біржа періодично ставала епіцентром підвищеної ділової активності, що часто закінчувалася крахом шахрайських, фіктивних підприємств, чиї акції стали причиною ажіотажу. Це був час зародження акціонерних підприємств - вони виникали як епізодичні, випадкові, незакономірні, оскільки обслуговували специфічні потреби, але це гальмувало їх розвиток. Варто пригадати акціонерні компанії типу Ост-Індських (одна була заснована в Голландії, інша - в Англії). Вони виступали формою, в якій монополія на торгівлю з колоніями надавалася групі купців. Більш ідеальною виявилася саме акціонерна форма, оскільки вона дозволяла деякою мірою потенційно забезпечити "соціальну справедливість" і зрівняти привілеї, що отримували купці, які об'єднувалися в такі компанії, їх акції емітувалися досить широко, щоб кожний бажаючий міг їх придбати, а з ними - і доступ до прибутків від колоніальної торгівлі.
Якщо акціонерні товариства, які виникали в цей час, сприяли могутньому поштовху розвитку фондової біржі, то масовий перехід до акціонерної форми, що розпочався у другій половині XIX ст., закріпив за нею пальму першості у біржовому світі: без фондової біржі акціонерна справа по-справжньому розвиватися не може.
Отже фондова біржа є регулятором фінансового ринку, тобто організованим і регулярно функціонуючим ринком з купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів.
В Україні фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до Закону "Про цінні папери і фондову біржу", інших законодавчих актів України, статуту і правил фондової біржі.
Фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності стосовно цінних паперів за умови внесення ними до статутного фонду не менше 500 тис. грн.
Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації Кабінетом Міністрів України (Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. зі змінами і доповненнями, розділ II, ст. 32, 33).
За організаційно-правовою сутністю фондова біржа є фінансово-посередницькою структурою, де, згідно з чинним законодавством та статутом такого підприємства, здійснюються торгові угоди між продавцями і покупцями фондових цінностей за участю біржових посередників.
Правила, за якими функціонує фондова біржа, повинні передбачати:
а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;
б) порядок торгівлі на фондовій біржі;
в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;
г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;
д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;
е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;
є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісії фондової біржі, порядок їх діяльності;
ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;
з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;
й) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;
і) інші положення, що стосуються діяльності біржі.
Фондова біржа не укладає угоди з цінними паперами, а виходячи з сутності своєї ролі, завдань, функцій створює умови, необхідні для їх здійснення, обслуговує угоди.
Основними функціями, які виконують фондові біржі, є:
* мобілізація і концентрація тимчасово вільних грошових капіталів та нагромаджень через реалізацію цінних паперів;
* кредитування та фінансування держави та інших господарських організацій через купівлю їх цінних паперів;
* встановлення ринкової вартості (біржового курсу) цінних паперів;
* забезпечення високого рівня ліквідності вкладень у цінні папери.
Як правило, місце і значення фондової біржі в економічному просторі держави визначається, виходячи зі стану процесу роздержавлення власності, а кількісно оцінюється як рівень питомої ваги акціонерної власності у валовому національному продукті. Своєю діяльністю фондова біржа сприяє концентрації попиту і пропозиції цінних паперів, їх збалансованості завдяки біржовим цінам, які реально відображають рівень ефективності функціонування акціонерного капіталу.
На світовому фондовому ринку сьогодні функціонує близько 200 фондових бірж, які, з точки зору правового статусу, мають певні особливості.
Кожна країна розвиває діяльність фондових бірж, виходячи з національних, економічних та інших особливостей. Однак загалом усі вони належать до однієї з двох біржових систем, а саме моноцентричної або поліцентричної.
Моноцентрична біржова система - абсолютно домінуюче становище займає одна біржа, яка є фінансовим центром країни, інші функціонують на регіональному рівні і вирішують місцеві фінансові проблеми. Так, наприклад, в Англії у центрі біржової діяльності знаходиться міжнародна Лондонська фондова біржа, а регіональні фондові біржі, які фактично втратили самостійність, підпорядковані їй. Така система діє і в інших країнах, зокрема, у Франції та Японії.
Поліцентрична система передбачає при функціонуванні основної, тобто найсильнішої з точки зору фінансових оцінок, діяльність ще кількох фондових бірж з високою питомою вагою біржового обороту. Така система біржової діяльності характерна для Австралії, Німеччини, Канади.
У США склалася біржова система, яка акумулювала основні ознаки як моноцентричної, так і поліцентричної системи. Так, при пануванні Нью-Йоркської фондової біржі регіональні фондові біржі функціонують у межах загальнодержавної системи.

Фондовий ринок поділяється на певну кількість простіших ринків: біржовий та позабіржовий, первинний і вторинний. Всі вони існують у залежності і взаємозв’язку між собою, доповнюють один одного, прискорюють обіг сукупного капіталу, сприяють розвитку, розподілу та перерозподілу власності та грошей.

Біржовий ринок цінних паперів уособлюють фондові біржі – спеціалізовані установи, які створюють умови для централізованої торгівлі цінними паперами через об’єднання попиту та пропозиції, а також надання місця, системи та засобів для їхнього первинного розміщення і вторинного обігу. У процесі приватизації майна держаних підприємств через фондові біржі може відбуватись первинне розміщення тієї частки їхніх акцій, що реалізується за грошові кошти. Через фондові біржі здійснюється також розміщення державних цінних паперів. Варто зазначити, що фондові біржі мають забезпечувати формування максимально справедливої ціни на цінні папери через процедуру лістингу та механізм біржових торгів і цим самим підвищувати довіру інвесторів до них.

З метою сприяння залученню фінансових ресурсів для виробничих підприємств і створення фондової інфраструктури має розвиватися й цивілізований позабіржовий ринок цінних паперів, що зазвичай являє собою торговельно-інформаційну систему для організованого продажу цінних паперів з використанням для цього діючих товарних бірж. Такий ринок дає змогу розвиватися послугам інвестиційного консультування та управління портфелями цінних паперів, що приваблює передовсім дрібних інвесторів.

Разом із тим розрізняють первісний ринок, де відбувається емісія та первинне розміщення цінних паперів, і вторинний ринок, де відбувається купівля-продаж, котирування, обіг, зміни титулів власності на цінні папери. Як первісний так і вторинний ринки цінних паперів грають важливу роль в сучасній економіці.

Основними видами цінних паперів є: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери (сертифікати).

Постійне функціонування ринку цінних паперів забезпечують його учасники, а саме: емітенти цінних паперів, інвестори, посередники, держава, спеціалізовані інституціональні утворення, банківські установи, інвестиційні компанії.

Отже, для розвитку фондового ринку та підвищення впливу його на грошово-кредитний ринок на Україні необхідні: розбудова інфраструктури фондового ринку; запровадження системи його моніторингу; стабілізація ринку ОВДП; удосконалення системи захисту прав інвесторів; розвиток нормативно-правової бази; інформування та поглиблення знань населення з питань діяльності ринку цінних паперів.До основних принципів функціонування ринку цінних паперів в розвинутій ринковій економіці відносяться: соціальна справедливість, надійність захисту інвесторів, регульованість, контрольованість, ефективність, правова впорядкованість, прозорість, відкритість, конкурентність. На ринку цінних паперів в розвинутій ринковій економіці здійснюються конкретні види професійної діяльності, як-от: торгівля цінними паперами; депозитарна і розрахунково-клірингова діяльність; управління цінними паперами, що належать іншим особам; ведення реєстру власників іменних цінних паперів; організація торгівлі на ринку цінних паперів (переважно надання послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінних паперів).

В Україні протягом тривалого часу не було державного підходу до розвитку ринку цінних паперів, і він розвивався свавільно.

Пізніше на ринок цінних паперів прийшли певні інтелектуальні сили, які намагалися ним управляти самостійно, без реальної державної підтримки.