Розподіл, перерозподіл і використання національного доходу

Національний дохід — це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва — власниками факторів виробництва. На рівні мікроекономіки (господарських ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента, у тому числі земельна. Названі доходи називають первинними, або основними, оскільки вони підкреслюють специфіку економічних суб`єктів, що одержують такі доходи, — їх безпосередню участь у створенні національного доходу. Водночас первинні доходи учасників виробництва можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов`язаний з фактором виробництва, з його привласненням у певній економічній формі. Первинні доходи виступають і як різні за формою особисті доходи.

Первинні доходи не залишаються повністю у розпорядженні суб`єктів виробництва, а у результаті перерозподілу частково трансформуються у вторинні, або похідні доходи. Основними каналами перерозподілу національного доходу є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка — державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій тощо.

Вторинні, або похідні доходи у сучасних економічних системах реалізуються через виплати із соціального страхування, стипендії, інші надходження з фінансових закладів (проценти по вкладах, виграші по позиках, лотереях тощо).

У західній економічній літературі розрізняють також функціональний та вертикальний розподіл доходів у суспільстві. Перший відбувається на ринках різних факторів виробництва — праці, засобів виробництва, природних ресурсів та інших і пов`язаний з цінами останніх, з механізмом ринкового саморегулювання. Так, якщо існує дефіцит робочої сили, представники найманої праці можуть вимагати більш високої заробітної плати, частка якої у національному доході у результаті її підвищення зростатиме. Якщо існує дефіцит засобів виробництва чи природних ресурсів, зростає ціна факторів виробництва, а разом з тим і частка доходів їх власників у національному доході. Отже, функціональний розподіл доходів характеризує розподіл доходів між власниками різних факторів виробництва.

Вертикальний розподіл доходів показує. як розподіляються доходи між різними індивідами та домашніми господарствами (сім`ями), незалежно від джерел і засобів їх одержання, а також, які доходи перебувають у розпорядженні відповідних домашніх господарств.

Вертикальний розподіл ресурсів також впливає на попит і пропозицію на відповідних ринках. Так, технічний прогрес, викликаючи зміни у структурі попиту на робочу силу (підвищення в одних професійних групах, зниження в інших), впливає на співвідношення заробітної плати різних категорій найманих працівників та доходів їх сімей.

Незважаючи на те, що ці два підходи грунтуються на методологічних засадах суб`єктивістської школи, вони є цінними для розв`язання ряду теоретичних і практичних питань макроекономічного аналізу, зокрема при виборі оптимального варіанта податкової системи країни тощо. Тому з переходом до системи національних рахунків цей підхід набуватиме широкого застосування в Україні.

У результаті розподілу та перерозподілу доходжу нації в усіх власників і трудящих, груп населення, сімей та індивідів, підприємств та установ утворюються кінцеві доходи з використанням яких пов`язана заключна стадія руху національного доходу — його використання. Дохід нації призначений для поточного споживання населення та нагромадження. Останнє виступає необхідною умовою розширеного відтворення, характерного для сучасних економічних систем, у зв`язку з чим частка національного доходу систематично використовується для нарощування ресурсів і вдосконалення науково-технічного й організаційного досвіду суспільства. Тому показник “національний дохід, використаний на споживання та нагромадження” обчислюється за формулою

НД = ФС + ФН,

де ФС — фонд споживання населення, який у формі особистих доходів надходить трудящим та власникам економічних ресурсів, а також непрацездатним; ФН — фонд нагромадження, який у формі капіталовкладень (державних та ін.) використовується для розширення виробництва та соціальної інфраструктури.

Національний дохід, використаний на споживання та нагромадження не збігається з показником виробленого національного доходу. Використаний дохід нації зменшується на суму втрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха). Він може зростати чи зменшуватись й залежно від сальдо зовнішньоекономічної діяльності.

Велика увага у макроекономічному аналізі приділяється співвідношенню споживання та нагромадження. З одного боку, фонд нагромадження, його обсяг і структура визначають темпи розширеного відтворення. З другого боку, надмірне збільшення фонду нагромадження стримує зростання споживання, особистих доходів, у результаті чого підриває стимули до розширення виробництва та підвищення його ефективності. Отже залежність між фондом нагромадження та темпами зростання не прямо пропорційне.

Утвердження адміністративно-командної системи ознаменувалося значним підвищенням норми нагромадження (ця норма характеризується часткою національного доходу, яка використовується для нагромадження). У Росії напередодні першої світової війни вона становила 8,5%. Дещо вищим був цей показник напередодні першої п`ятирічки. Але вже на початку другої п`ятирічки норма нагромадження перевищила 30%. Індустріалізація вимагала певного підвищення норми нагромадження, але вона зросла до надмірно високого рівня, який не відповідав можливостям країни. Тому підвищення темпів економічного зростання обернулося невідшкодованими втратами частини ресурсів, зниженням життєвого рівня великих груп населення, порушенням найважливіших пропорцій відтворення.

Доходи населення

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами виробництва (земля, праця, капітал, здібності до підприємництва). У ринковій економіці вважається нормальним і припустимим будь-який доход, який отримується в результаті участі у вільній конкуренції на ринках товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Тут визначаються і високі доходи тих, хто має успіхи у підприємницькій діяльності, і низькі доходи тих, хто зазнав у ній невдачі. Причому низький дохід може бути наслідком недостатніх трудових зусиль тих чи інших підприємців, працівників найманої праці, а також результатом змін кон'юнктури ринку. Основними каналами доходів населення є:

* трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);
* доходи від підприємництва (прибуток);
* доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);
* доходи від індивідуальної трудової діяльності;
* інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.