Ж)землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Надра — частина земної кори, що розташована нижче природної поверхні Землі, дна водних об’єктів і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і промислового використання.

Надра є національним багатством, корисні копалини, що в них містяться забезпечують задоволення потреб Українського народу у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва.

Корисні копалини — природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, які можуть бути використані у сфері матеріального виробництва і споживання безпосередньо або після переробки.

 

32. Охарактеризуйте основні джерела забруднення грунтів, їх екологічне нормування та показники ступеня забрудненості. Охарактеризуйте систему нормування рівнів концентрації забруднюючих речовин. Як знайти сумарний показник забруднення для декількох забруднюючих речовин?

Основними джерелами забруднення ґрунту є:

· Житлові будинки та побутові підприємства: у числі забруднюючих речовин переважає побутове сміття, харчові відходи, фекалії, будівельне сміття, відходи опалювальних систем, сміття громадських закладів (ліка­рень, їдалень, готелів, магазинів тощо).

· Промислові підприємства: у твердих і рідких промислових відходах постійно присутні ті речовини, які здатні спричиняти токсичний вплив на живі організми та їх угруповання. Наприклад:

o у відходах металургійної промисловості наявні солі кольорових та важких металів;

o машинобудівна промисловість засмічує довкілля ціанідами, сполуками арсену, берилію;

o при виробництві пластмас та штучних волокон утворюються відходи бензолу та фенолу; метанол, фенол, скипидар;

o кубові залишки - харак­терні відходи целюлозно-паперової промисловості.

· Теплоенергетика: окрім утворення значних кількостей шлаків при спалюванні кам'яного вугілля в атмосферу потрапляє багато сажі, оксидів сірки, які у кінці-кінців надходять у грунт.

· Сільське господарство: мінеральні добрива, пестици­ди, хімічні засоби захисту рослин є джерелами забруднення ґрунту важ­кими металами (свинець, ртуть, цинк, манган); накопичення важких металів у ґрунті зумовлює зміни його складу і властивостей.

· Транспорт: при роботі двигунів внутрішнього згорання інтенсивно виділяються оксиди азоту, свинець, вуглеводні та інші речовини, які осідають на поверхні ґрунту або поглинаються рослинами. Крім того, під час руху автомобільного транспорту на трасах залишаються бензин, мастила, бруд із вмістом токсичних речовин, - все це дощовими потоками змивається в навколишні ґрунти.

 

33. Рекультивація земель – це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності та господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно до інтересів суспільства. Основне завдання рекультивації полягає в тому, щоб виконати комплекс спеціальних робіт і заходів, довести порушені землі до стану придатного для їх використання у сільському, лісовому та рибному господарствах.

Роботи з рекультивації порушених земель виконують поетапно і поділяють на гірничотехнічну та біологічну рекультивацію.

Гірничотехнічна рекультивація – це комплекс інженерних робіт, до складу якого входять:

- знімання та складування родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід;

- формування відвалів шахт, кар'єрів, а також гідро відвалів;

- вирівнювання поверхні, виположування, терасування та закріплення укосів відвалів, бортів і кар’єрів, засипання шахтних провалів, закріплення їхніх бортів;

- хімічна меліорація токсичних ґрунтів;

- покриття вирівняної поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно родючих порід;

- інженерне впорядкування рекультивованої території (дренажна мережа, дороги, виїзди тощо);

- вирівнювання дна та бортів кар’єру при створенні водойм.

Біологічна рекультивація – це комплекс заходів щодо створення сприятливого водно-повітряного та поживного режимів ґрунту для сільськогосподарських і лісових культур.

Комплекс заходів біологічної рекультивації земель для сільськогосподарського використання визначається фізико-хімічними властивостями підстеляючи порід і нанесеного родючого шару ґрунту або потенційно родючої породи.

Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.

У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток грунту із залишенням стерні на поверхні полів, залуження еродованих земель. Істотне значення для боротьби з вітровою ерозією иАє поліпшення структури грунту.

Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успіхом застосовують мульчування грунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо.

 

34. Важливе завдання екологічного нормування - визначення допустимих границь варіації параметрів популяції, які не загрожують її благополуччю. Для екологічного нормування використовують як морфологічні параметри популяції, які визначають за допомогою традиційних статистичних тестів, так і генетико-статистичні показники.

Основою екологічного нормування є показники біологічного різноманіття:

Внутрішньовидове різноманіття (перш за все, генетична та екологічна мінливість, внутрішньопопуляційна структура і міжпопуляційна диференціація у різноманітних умовах середовища як результат пристосування за час існування виду)., коефіцієнти варіації, параметри дисперсії тощо.

Видове різноманіття. Зміни видового різноманіття в системах, які виділяють у процесі моніторингу, також враховують в екологічному нормуванні.

Екосистемне різноманіття будь-якого регіону, безумовно, сприяє стабілізації кругообігу речовин і енергії, поява нових ландшафтів руйнує їх. У результаті такі "нові" екосистеми використовують ресурси сусідніх ландшафтів і спустошують їх.

Важливим фактором в екологічному нормуванні є визначення виду індикатора. Принципи відбору видів-індикаторів: це повинні бути масові види, добре представлені в даній екосистемі та на суміжних територіях; крім того, відібрані види повинні бути видами-едифікаторами, які створюють основу екосистеми і відіграють головну роль в її утворенні.

Для визначення категорії небезпечності підприємств використовують дані про викиди забруднюючих речовин в атмосферу за формою статистичної звітності 2тп-повітря. При цьому в цій формі необхідно розшифрувати графи "вуглеводні" та "інші" і не потрібно наводити інформацію про сумарні викиди шкідливих речовин в атмосферу від групи підприємств.

Категорію небезпечності підприємств (КНП) розраховують за виразом:

 

де М j — маса викиду j-ї речовини, т/рік;

ГДК с.д — середньодобова гранично допустима концентрація і-ї речовини, мг/м3:

n — кількість шкідливих речовин, які викидаються підприємством і забруднюють атмосферу;

аі – безрозмірна константа, яка дозволяє порівняти ступінь шкідливості і-тої речовини зі шкідливістю сірчаного газу.

 

 

35. Нагріті газоповітряні суміші

Значення гранично допустимих викидів (ГДВ), г/с для нагрітої газоповітряної суміші з одиночного (точкового) джерела з круглим отвором або групи таких близько розташованих одиночних джерел у випадках, коли фонова концентрація суміші, що розглядається, — Сф — встановлена як незалежна від швидкості та напрямку вітру і постійна на території району, що розглядається, визначається за формулою

де А — коефіцієнт, що залежить від температурної стратифікації атмосфери та визначає умови горизонтального розсіювання атмосферних домішок, с2/3°С;

F — безрозмірний коефіцієнт, що враховує швидкість осідання шкідливих речовин в атмосфері;

m, n— безрозмірні коефіцієнти, що враховують умови виходу газоповітряної суміші з отвору джерела викиду;

Н — висота джерела викиду над рівнем землі, м;

АТ — різниця між температурою газоповітряної суміші Тr що викидається, та температурою навколишнього повітря Tn, °С;

V1 — об'єм газоповітряної суміші, м3/с;

 

де D — діаметр отвору джерела викиду, м;

ω— середня швидкість виходу газоповітряної суміші з отвору джерела викиду, м/с;

ή — безрозмірний коефіцієнт, що враховує вплив рельєфу місцевості на розсіювання домішок.