Форми безготівкових розрахунків і платіжні документи

Для здійснення безготівкових розрахунків можуть застосовуватись такі платіжні документи:

1. Платіжне доручення;

2. Платіжна вимога-доручення;

3. Платіжна вимога;

4. Розрахунковий чек;

5. Акредитив;

6. Вексель.

1. Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника банку, котрий його обслу­говує, про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за плате­жами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

• за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані Роботи, надані послуги тощо);
• у порядку попередньої оплати (якщо це обумовлено дого­вором).
• для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;
• для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їхні рахунки в банках;

Оформляючи платіжне доручення, платник надає повну ін­формацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюєть­ся перерахування коштів одержувачу. Ця інформація наводиться в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за схе­мою рис. 2.

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 — поста­чальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 — покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 — банк покупця списує з його ра­хунка кошти; 5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання коштів; 6 — банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне дору­чення на відповідну суму до банку постачальника; 7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 — банк постачальника повідом­ляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з роз­рахункового рахунка.

Розрахунки платіжними дорученнями — одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною стороною такої форми розрахунків є її універсальний характер і відносно простий та швидкий документооборот.

 

2. Платіжні вимоги-доручення — це комбінований роз­рахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт чи послуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошових кош­тів) банку, який його обслуговує, перерахувати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахун­ковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свійбанк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Платіжні вимоги-доручення використовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цін­ності, виконані роботи, надані послуги.

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за схемою рис. 3.

1 - постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 — разом з документами на відвантажену

продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 - покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 — банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти; 5 – банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунка про списання коштів з його розрахункового рахунку; 6 — банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів); 8 — банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунка) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунка).

 

3. Платіжна вимога — це розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (або отримувача за договірного спи­сання) до банку, що обслуговує платника, здійснити без пого­дження з платником перерахування належної суми коштів з ра­хунка платника на рахунок отримувача.

Платіжна вимога застосовується в разі здійснення примусово­го списання (стягнення) коштів на підставі рішень судів та інших державних і недержавних органів.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (поточних, депо­зитних чи відкритих за рахунок цього підприємства для здійс­нення розрахунків за акредитивами). Якщо до банку надійшло кілька розрахункових документів на примусове стягнення кош­тів, то за їх виконання дотримуються таких пріоритетів: спочатку виконуються платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень су­пів далі — розрахункові документи на сплату платежів до бюджету, після цього — платіжні вимоги, оформлені на підставі ін­ших виконавчих документів.

4. Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових розрахунків підприємств та фізичних осіб з метою зменшення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та на­дані послуги) і не підлягають сплаті готівкою.

Строк дії чекової книжки — один рік (розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці).

Строк дії невикористаної чекової книжки може бути продов­жено за погодженням з банком-емітентом.

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 4.

1 — постачальник передає товар покупцеві, 2 — покупець передає чек постачальни­ку; 3 — постачальник передає чек у свій банк; 4 — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 — банк платника списує кошти з рахунка покупця товару, 6 — банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 — банк платника пере­казує банку постачальника відповідні кошти; 8 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 — банк постачальника повідомляє постачальника про зара­хування коштів на його рахунок.

5. Акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк з доручення клієнта зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

q Покритий — це акредитив, який передбачає попереднє депо­нування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) спи­сує кошти з розрахункового рахунка платника і перераховує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець).

q Непокритий — це акредитив, оплата за яким у разі тимчасо­вого браку коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом наданням банківського кредиту.

q Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом будь-коли без попереднього повідомлення бе­нефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

q Безвідкличний акредитив може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згоди бенефіціара, на ко­ристь якого він був відкритий, і банку-емітента. Такий акредитив слід розглядати як тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива.

Вид акредитива (відкличний чи безвідкличний) зазначається на кожному акредитиві. Коли такої позначки нема, акредитив бажають безвідкличним.

Схему розрахунків з використанням акредитивної форми на­ведено на рис. 5.

1 — покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив, 2 — банк по купця відкриває акредитив, 3 — банк покупця сповіщає покупця про відкриття акреди­тива, 4 — банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму, 5 — банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива, б — відвантаження товару, 7 — покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива, 8 — банк покуп­ця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива, 9 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника, 10 — банк постачальника повідомляє про це свого клієнта

6. Вексельна форма розрахунків — це розрахунки з від­строчкою платежу між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів), які оформлюються векселем.

Вексель — це письмове безумовне зобов'язання, боргова роз­писка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи вико­ристовують «розрахунковий» вексель. Розрахунковий вексель — це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторсь­кої заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної су­ми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною купівлі векселя і вексельною сумою стає доходом.

Приклад

Підприємство має кредиторську заборгованість перед акціонерним товариством «А» у розмірі 300 тис. грн. На фондовому ринку курсова вартість векселя акціонерного товариства «А» становить 25% від номі­нальної вартості. Отже, підприємству-боржнику вигідно придбати век­сель номінальною вартістю 300 тис. грн. усього за 75 тис. грн. і отрима­ти дохід або економію від погашення кредиторської заборгованості в Розмірі 225 тис. грн.

Перевага простого векселя — у досить простих правилах його обігу, у простому векселі векселедавець є прямим боржником і безумовно зобов'язаний сплатити вексельну суму. Виходячи з Цього, простий вексель акцептувати не потрібно.

Переказний вексель (тратта) — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель ви­писує та підписує кредитор (трасант).

Трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель.

Трасат (платник), особа, яка зобов'язана за наказом сплатити за векселем. Отож, за переказним векселем (на відміну від просто­го) платником є не векселедавець, а інша особа, яка має письмово підтвердити свою згоду на це, тобто акцептувати тратту. Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (після акце­пту платника називають акцептантом) сплатити за векселем.

Ремітент — перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Ремітентом може бути під­приємство або банк, що відраховує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу як комісійну винагороду за надану бан­ком послугу — перерахування вказаної у векселі суми в установ­лений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.

Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заставою, яка передається кредиторові, банку або продавцю до моменту сплати боргу. Заставою може бути дебіторська заборгованість, то­варні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.

Той, хто дає кредит в обмін на вексель, за необхідності може обернути його на гроші, переказуючи вексель як іншим особам, так і банку з умовою надання знижки з номіналу. Один вексель у процесі свого обігу здатний погасити цілу низку грошових зобов'язань.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком опла­ти, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, фор­мою пред'явлення та іншими ознаками.

Векселі казначейські — один із видів державних цінних па­перів, які випускаються для покриття видатків державного бю­джету. Вони можуть бути використані:

— для здійснення розрахунків;

— для зарахування сплати податків до державного бюджету;

— як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.

Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими век­селями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації гро­шових ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредиту­вання торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх зобов'язань перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кре­дитору вказану суму в установлений час. Оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий век­сель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у век­селі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у май­бутньому або в час, визначений власником векселя.