Країнознавство як наука

Для того, щоб зрозуміти, що таке країнознавство як наука, слід

звернутися до його історії. Розглянемо основні школи та етапи класичного

країнознавства, які не тільки отримали велику популярність, але й

сприяли його розвитку.

У XVII ст. була опублікована робота Бернхарда Вареня "Географія

генеральна". її можна вважати не тільки початком, але й великим

досягненням географічної класики. Автор вперше розділив географію на

загальну (систематичну) і регіональну. На думку вченого, регіональна

географія вивчає:

земні властивості країн (конфігурацію, границі, рельєф, величину,

природні умови та ресурси);

небесні властивості (клімат та астрономічні дані);

людські властивості (населення, його культуру, мову, традиції, ремесла і

науки, політичний устрій, населені пункти).

Б.Варен вважав регіональну географію порівняльною (яка розглядає

властивості та явища у порівнянні одного місця з іншим).

У ХVІ-ХVІІІ ст. в університетах Німеччини отримує розвиток описове

державознавство, або "камеральна статистика". Студенти повинні були

вивчати дані про країни та міста (територія, населення, державний

устрій, економіка, армія, традиції та ін.). Цей напрямок називається

німецькою школою.

В кінці XIX - початку XX ст. популярність отримує французька

країнознавчо-краєзнавча школа, основним представником якої був Відапь де

ла Бланш. Даному напрямку притаманні велике мистецтво опису та гуманізм.

За це він і отримав назву "географії людини". Характерним у його працях

була відсутність чітко вираженої програми, окрім того, автор не

дотримувався схеми опису. Всі дані викладались так, щоб читач відчув

контраст території. Для цього вибиралися та об'єднувалися найбільш

цікаві і вражаючі факти. Часто в один ряд ставилися аспекти, далекі один

від одного, наприклад кліматичні, етнографічні, політичні.

Основна увага французької школи була направлена на людину. Первинним,

основним об'єктом дослідження тут був "спосіб життя", тобто розглядався

нерозривний зв'язок, взаємодія між людиною і природою у процесі

адаптації її до навколишніх умов. Послідовники цього напрямку в першу

чергу розглядали зовнішні аспекти в області людської діяльності. Тому

при назві "географія людини" наголос все ж робився на сферу, де людина

найбільше залежала від природи і найтісніше була пов'язана з нею. Разом

з тим даній школі країнознавства був притаманний опис архаїчних способів

життя. Як правило, великі міста і промислові центри не вивчалися.

У середині XIX ст. з'явилась наукова школа, яка досягла значних

результатів в області синтезу країнознавчих описів. Вона називалася

антропогеографія. Ця назва була введена в науку німецьким географом

Ф.Ратцелем, який, залишаючись на позиціях географічного детермінізму,

сформулював принципи антропогеографії, що полягали у вивченні розселення

людей у зв'язку із відмінностями оточуючого географічного середовища, а

також із сформованим у процесі розселення способом їх життя.