Сюжетно-композиційні особливості «Конотопська відьма»

Сюжет повесті представляє складне об’єднання побутових епізодів з вимислом. Конотопский сотник Забреха сватається до Олени, але діло «гарбуза». Писар Пестряк намагається хитруваннями перемінити Забреху й зайняти його місце: він підмовляє сотника водою перевірити відьом. І отут у повість вплітається фантастика: відьма Євдокія викликає чаклунством переклад сотника на Безверхий хутір, потім женить його на гугнявій Солосі, писаря Пестряка – з наймичкою Пазкою. Закінчення знову реалістичне. Забреху виганяють із сотничества, а Пестряка – з писарства, і вони знову стають приятелями

«Конотопская відьма» багатозначна по своєму ідейному змісті. Насамперед, гостра сатира на пануючу верхівку українського суспільства XVIII сторіччя, характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа й ледаря – сотника Забрехи, підлого шахрая й безпросвітного п’яниці Пестряка, свавільного Халявского.

19. Народна демонологія. В основу «Конотопської відьми» покладено фрагмент з народної демонології. Згідно з простонародними уявленнями, відьма наділяється здатністю насилати грозові хмари, викрадати дощі, небесні світила, шкодити худобі й людям. Зовні це немолода жінка, яка мешкає за межами села. її вірним помічником неодмінно має бути чорний кіт. Відьму бояться, але й нерідко звертаються до неї по допомогу. Вважається, що вона здатна допомогти в сердечних справах за допомогою любовної магії.

У Квітчиній повісті образ відьми змальований етнографічно достовірно. Автор досить докладно, ніби милуючись, передає народні уявлення про нечисту силу. Звичайно, його приваблює лише естетично-ігровий, формальний бік цих уявлень. Самаж демонологія, її змістова сторона, зазнає в «Конотопській відьмі» гострої моралістичної критики. Народні вірування трактуються як забобони — прояви недостатньої освіти та моральної недосконалості. З погляду письменника, жодні зовнішні злі сили нездатні вплинути на людину поза її волею. Лише особиста моральність чи неморальність визначають життя кожного індивіда.

Таким чином, народна демонологія в «Конотопській відьмі» зазнає просвітницької критики й переосмислюється в морально-раціоналістичному дусі.

20. Образи персонажів «Конотопська відьма». Найяскравіший образ повісті – Микита Забреха. Він – у спадщину став сотником. Він володіє великої влада, керує цілою сотнею коней, але сам він дурний, неосвічений, ледачий. Прийоми викривального зображення образів різноманітні. Тут і пряма авторська характеристика (сотник «не має нічого в голові», «зовсім не розумів справи») і самовикриття («я й грамоти не розжую, хоча й у школі вчився», «ліків не більше тридцяти знаю).

Не дивно, що без писаря він зовсім безпомічний. А коли писар розсердився й пішов, Забреха не може відповісти козакам на питання, що їм робити й для чого їх зібрали, а тільки кричить і лається. У керуванні сотнею Забреха у всьому звіряється із пройдисвітом – писарем, не розуміючи найпростіших справ. Проте, у звертанні з козаками він чванливий і пихатий. Коли козак звертається до нього, він зневажливо відповідає й зараз же відступає, «щоб не дуже налазив на нього, і щоб часом не було панібратства з ним». Неуцтво й надмірну обмеженість демонструє він і в інших відносинах з людьми. Коло інтересів сотника обмежується задоволенням шлункових потреб, пияцтвом, сном

Не менш колоритно, і, звичайно, у сатиричному жанрі зображує Квітка й писарі. Як і сотник, Пестряк – безпросипний п’яниця. Цей хитрий шахрай, проте, дурний у простих практичних речах. Так, вирізавши «лепорт» на лозині й зламавши потім на ній зубець, він не може зрозуміти, що на одну зарубку стало менше, і ніяк не може дорахуватися одного козака; оскільки він не може ввійти з довгою лозиною в будинок, то пропонує «або стіну простягнути, або потовк підняти». Пестряк пишається своєю вченістю. Але «ученість» писаря обмежена: він і читати в церкві може тільки тоді, коли «небагато закладок». Писар зображений як найбільш активний, але тим самим і найбільш негативний образ серед козацьких старшин

Неуцтвом, користолюбством і самодурством відзначаються й представники козацьких старшин, попутно описані в повісті, – Дем’ян Халявский, його дружина Олена, брат її.

Представники народних мас показані в добутку попутно й виступають як другорядні герої. Небагато докладніше автор говорить про відьом, особливо про Євдокію Зубреху, але, описуючи її образ і вчинки, просто використає народні повір’я про відьом і чаклунство

21.Жанрові особливості та образна система п'єси Г. Квітки "Сватання на Гончарівці"

Задовольняючи потреби розвитку української театральної куль-тури, Квітка-Основ'яненко створює сповнену іскристого гумору життєво правдивих, жвавих жанрових сцен соціально-побутову ко­медію "Сватання на Гончарівці" (1835). У цій першій українській комедії поєднуються жанрові риси комедії, комічної опери, інтер-медії, міщанської драми, водевілю. В характері соціально-побутово­го конфлікту й принципах побудови комедія зорієнтована на "Наталку Полтавку" Котляревського. Водевільні прийоми й ситуації (зокрема, хитромудре ворожіння бувалого й винахідливого солдата Скорика) мають явний генетичний зв'язок із водевілем Котляревсь­кого "Москаль-чарівник". Роль побутових типів (сварливої моло­диці Одарки й простака-п'яниці Прокопа), комедійно-буфонадний характер показу їхніх взаємин — це трансформація комедійних жан­рових елементів українських інтермедій XVII—XVIII ст. й жартівли­вих народних пісень (наприклад, пісні "Била жінка мужика").Квітка розширює комедійну структуру, вводячи жанрові еле­менти драми й народної лірики. В основу комедії покладено гост­рий життєвий конфлікт: на перешкоді до одруження закоханих Уля-ни й Олексія стоять належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Порушуючи питання про кріпацтво, Квітка-Ос­нов'яненко намагається довести, ніби кріпацький стан не страшний для тих, у кого пани — добрі люди. Такі судження вкладаються в ус­та Уляни, відставного солдата Скорика. Водночас автор показує, яка думка про кріпаччину та панів-кріпосників склалася в народі. Уля-нина мати Одарка, жінка з великим життєвим досвідом, говорить дочці, яка запевняє, що пани в Олексія добрі: "... хоч вони і добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю..." її жахає навіть думка, що дочку "поженуть на панщину", — і вона нама­гається видати Уляну хоч і за дурнуватого, але багатого й "вільно­го" Стецька. За існуючою в "комічних операх" традицією "Сватан­ня на Гончарівці" має щасливе закінчення, однак Квітка створює по суті драматичну ситуацію: "вільна" дівчина, самовіддано кохаю­чи кріпака, одружуючись із ним, добровільно йде в кріпацьке ярмо. З позицій просвітницького гуманізму засуджується в комедії влада грошей. За словами Олексія, всюди панують гроші, "куди не подивись, усе вони на світі орудують... з грішми дурня, невігласа і почитують, і шанують лучче, чим доброго, розумного і роботяшо-го. З грішми можна і бездільничать і других обдирать, та ще замістьшоб такого у Сибір, так такому ще і кланяються". Порушується проблема пияцтва, яке трактується як аморальне явище, причина зубожіння родини Прокопа Шкурата; проблема долі від служилого 25 років у війську українського селянина (фактично жебрацьке існування Скорика); проблема мовної русифікації українців служ­бою в російському царському війську (комічне суржикове мовлен­ня Скорика).Створюючи веселу комедію ситуацій і характерів, драматург за­стосовує чимало різноманітних літературних і фольклорних прийомів комічного: вдається до буфонадних сцен (Одарка тягає за чуприну Прокопа тощо), ефекту несподіваності (при сватанні Олексій заби­рає хустку, якою накритий гарбуз, а Стецькові дістається "овоч"), комедійного самовикриття персонажа (Стецько запевняє, що він не дурний — у нього тільки "не усі дома"), вдається до прийомів алогізму вчинків і мовлення (Стецько говорить: "Спасибі матері.., що вчила батька спати... та будила прясти"; "Ось тільки задуши, а я батькові скажу"), до шаржування й гротеску, до пісень-нісеніт-ниць ("Ішов Стецько льодом...").

22.П’єса Г.Квітки «Шельменко-денщик»; композиційна своєрідність, система образів

Поєднавши жанрові елементи комедії інтриги (фабула про влаш­товане хитрим денщиком таємне одруження офіцера з дочкою бага­того поміщика), комедії характерів (розробка комедійного характеру Шельменка), комедії звичаїв (зображення поміщицького середови­ща), майстерно користуючись комізмом слова, образу, ситуації, на­родними засобами сміху, драматург створює захопливий сюжет про те, як спритний, кмітливий та винахідливий, хоча й простакуватий з вигляду, денщик перехитрює обмежених і бундючних панів та ще й глузує з них. У мотиві про перемогу героя з простолюду над панством виявляється характерна для народних анекдотів і новел ідея про селянина чи слугу, які завдяки природній кмітливості, а то й лукавству, беруть гору над тупоголовими панами. На образі Шель­менка позначилися й риси спритного слуги-крутія з комедій Мольєра ("Витівки Скапена" та ін.). Творчо використав Квітка сюжетну канву й деякі жанрові риси комедії "Забавний випадок" та °кремі моменти сюжету комедії "Слуга двох панів" К. Гольдоні. Схо-Же> Що ім'я Шельменка й суть його образу певною мірою пов'язані 3 європейським крутійським (пікарескним) романом, жанр якого німецькою мовою визначався як 8сЬе1тепготап (шельменроман).Поєднавши жанрові елементи комедії інтриги (фабула про влаш­товане хитрим денщиком таємне одруження офіцера з дочкою бага­того поміщика), комедії характерів (розробка комедійного характеру Шельменка), комедії звичаїв (зображення поміщицького середови­ща), майстерно користуючись комізмом слова, образу, ситуації, на­родними засобами сміху, драматург створює захопливий сюжет про те, як спритний, кмітливий та винахідливий, хоча й простакуватий з вигляду, денщик перехитрює обмежених і бундючних панів та ще й глузує з них. У мотиві про перемогу героя з простолюду над панством виявляється характерна для народних анекдотів і новел ідея про селянина чи слугу, які завдяки природній кмітливості, а то й лукавству, беруть гору над тупоголовими панами. На образі Шель­менка позначилися й риси спритного слуги-крутія з комедій Мольєра ("Витівки Скапена" та ін.). Творчо використав Квітка сюжетну канву й деякі жанрові риси комедії "Забавний випадок" та °кремі моменти сюжету комедії "Слуга двох панів" К. Гольдоні. Схо-Же> Що ім'я Шельменка й суть його образу певною мірою пов'язані 3 європейським крутійським (пікарескним) романом, жанр якого німецькою мовою визначався як 8сЬе1тепготап (шельменроман).