Джерела та етапи українського романтизму

Український романтизм як складова частина слов'янського національно-культурного відродження та романтизму західноєвропейських літератур виявив спільні з ними риси, хоча мав і свої істотні особливості. На ранньому етапі утвердився фольклорний, або народний, романтизм, із властивими йому ознаками:

• незадоволення реальним життям, зосередження уваги на розкритті внутрішнього світу людини;

• поєднання просвітительських і романтичних ідейно-естетичних засад;

• ідеалізація патріархальних відносин, людських почуттів, наявність релігійної свідомості;

• посилення уваги до проблеми літературної мови, національно-історичної тематики;

• особливо тісний зв'язок із фольклором (сюжет, герої, художні засоби, стилістичні фігури);

• наявність символів, антитез, персоніфікацій, метафор для вираження тужливих настроїв;

• піднесена, емоційна, насичена яскравими народнопоетичними засобами художньої виразності мова.

Прикметними особливостями героя у творах романтизму є такі:

• ліричний герой перебуває в гармонії з природою, у центрі — незвичайні, часто фантастичні обставини;

• романтичний герой пов'язує свою долю з долею народу, з боротьбою за національну незалежність;

• це люди сильної волі, мужні, духовно багаті (часто це самотня, але сильна особистість, яка протистоїть жорстокому світу). У цей період особливо посилився інтерес до дослідження фольклору після виходу у світ великої кількості різножанрових збірників усної народної творчості українців і фольклористичних нукових праць, адже, за словами М. Гоголя, «пісня для України все: і поезія, й історія, і батьківська могила».

У 20-40-х роках XIX ст. склалася концепція романтичного історизму у зв'язку з національно-визвольними рухами народів у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Українські романтики утвердили усвідомлення українського народу як нації з власною історією, особливим складом душі, самобутньою мовою, естетичними й етичними принципами, власною культурою та історичним призначенням. Особливого значення в цей час набула праця М. Костомарова «Книга буття українського народу», у якій викладені романтичні ідеї виразного національно-політичного забарвлення, покладені в основу Кирило-Мефодіївського братства.

25. Кирило-Мефодіївське товариство,"Книга буття українського народу"

Політичну мету Кирило-Мефодіївського товариства зрозуміли царські чиновники, ознайомившись з документами організації. Начальник III відділу імператорської канцелярії граф Орлов в одній із доповідних Миколі І писав: "Гулак і особи, які з ним переписуються, за способом мислення є вороже настроєними до нашого уряду, Малоросію І всі слов'янські племена вони хибно уявляють собі в пригнобленому і вкрай бідуючому становищі, виражають найпалкіше бажання спасти особливо Малоросію від такого становища".

Дуже занепокоїв царських сатрапів рукопис програмного документа товариства "Закон Божий", або "Книга буття українського народу". Рукопис був вилучений при обшуку в Миколи Гулака. У доповіді вже згаданого графа цареві зазначалося: "Цей рукопис під назвою "Закон Божий" написаний рукою Гулака і містить в собі 109 параграфів найзлочиннішого змісту: в ньому текстами священного письма, перекручено пояснюваними, і прикладами з Історії, так само хибно зрозумілими, доводиться, що царська влада суперечлива законам божеським і людській природі, що люди всі рівні І повинні управлятись лише старійшинами, що від монархічного правління походять одні бідування і страждання І що слов'янські племена зможуть бути у благополуччі тільки тоді, коли над ними не буде жодної встановленої людьми влади".Сто дев'ять параграфів "Книги..." — це розповідь про історію України, про те, як вона попала в московську неволю, за яке майбутнє слід боротися. Особливо ідеалізується козацтво. "І день со дня більше росло і умножалось козачество, І незабаром були б усі на Вкраїні козаками, себто вільні і рівні, не мали над собою царя І пана, тільки Бога єдиного". Так само ідеалізовано народний побут України: "І всякий чужестранець, заїхавши туда, дивувався, що ні в одній стороні на світі не було такого братства, такої віри, нігде муж не любив так щиро своєї жони, а діти родителей". Високо оцінені братства при церквах в Києві, Луцьку, Львові. Зроблено оцінку війни 1648-1657 pp. та рішення Переяславської Ради. "Україна пристала до Московщини... щоб жити укупі, зарівно, як колись буде віки між слов'янськими людьми".