Політика П. Дорошенка

1. Часто скликав козацькі ради, де вислуховував рядових козаків.

2. Спирався на підтримку київського митрополита.

3. Щоб не залежати від старшини, створив 20-тисячний корпус найманців-сердюків.

4. Установив нову митну лінію на українському кордоні, почав кар­бувати власну монету.

5. Проводив колонізацію незаселених земель на кордоні зі степом.

6. Прагнув об'єднання України.

7. Домагався поновлення Гадяцького договору, укладеного І. Виговським.

8. У 1668 р. об'єднав Ліво- і Правобережжя, був проголошений гетьманом усієї України.

9. У 1669 р. змушений повернутися на Правобережжя, щоб про­тистояти претендентові на гетьманську булаву П. Суховію, підтриманому кримськими татарами. На Лівобережжі залишив­ся наказний гетьман Д. Многогрішний. За відсутності П. Доро­шенка Д. Многогрішний був проголошений гетьманом Лівобе­режжя.

10. У 1669 р. уклав з Туреччиною союзний договір — так звані Корсунські статті.

Причини укладення. Прагнення отримати допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою і Москвою, які поділили Україну (Андрусівський договір 1667р.), припинити втручання Крим­ського ханства в українські справи.

11. Україно-турецько-татарська армія протягом 1672р. вела широкомасштабну війну проти Речі Посполитої, результатом якої став Бучацький договір(1672р.):Польща відмовилася від претензій на Правобережну Україну. Проте польський сейм не ратифікував угоду, тому війна тривала.

Наслідки війни. Татари і турки грабували Правобережжя, насе­лення краю масово тікало на «московську Україну», проклинаючи гетьмана, що «запродав Україну в турецьке ярмо».

У 1674 р..на Правобережжя вступили війська лівобережного гетьмана І. Самойловича, який скористався відмовою Польщі від Правобережної України. Водночас наступала і польська армія. Пра­вий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод.

У 1675 р. П. Дорошенко, розчарований союзництвом із Туреччи­ною, передав булаву кошовому отаману Запорозької Січі І. Сіркові та присягнув на вірність московському цареві.

 

20. Діяльність гетьмана П.Орлика

1)Підписав договір із Карлом XII про протекторат Швеції над Україною. Шведський король зобов’язувався вести війну з Росією, доки Україна не буде звільнена від московського панування. 2)Домовився з Кримським ханством про спільну боротьбу проти Росії.

3)Для підтримки П. Орлика Туреччина оголосила війну Московському царству (1710р.).

4)Уклав так звану Конституцію Пилипа Орлика. 5)У 1711р. здійснив похід на. Правобережжяразом із загонами поляків і татар. Завдяки вдало проведеній антимосковській агітації на бік Орлика переходили не тільки кріпаки -втікачі, а й ціліміста. На Лівобережжі розпочалися антиросійські виступи. Алеавторитет П. Орлика підірвали вилазки татарських загонів наСлобожанщину, внаслідок чого військо залишили українськікозаки та міщани. Змушений відступити під тиском московської армії Б. Шереметєва.

Результати і наслідки:

— похід завершився поразкою передусім через ненадійних со­юзників;

— татари пограбували міста і села Правобережжя, тисячі людей забрано в ясир.

6)Узяв участь у підписанні Прутського договору (1711 р.) між Московським царством та Туреччиною. 7)Намагався створити широку антиросійську коаліцію — як у Єв­ропі, так і на Сході. Але міжнародна ситуація не сприяла йому:

— у 1721 р. перемогою Росії закінчилася Північна війна, внаслі­док якої Росія отримала Прибалтику;

— Туреччина задовольнилася Азовським узбережжям і не по­спішала воювати далі;.

— Польщу роздирали міжусобні війни, що закінчилися перемо­гою російського ставленика Фрідріха-Августа III.

Через загрозу арешту російськими агентами П. Орлик постійно переїздив.Із 1722 р. П. Орлик оселився з Салоніках (Греція). Помер у 1742 р.

21. Друга більшовицько-українська війна 1918-1919рр.

13 листопада 1918 р. — анулювання Радянською Росією Брест­ського мирного договору; згодом — постанова Раднаркому про невиз­нання України самостійною державою, початок захоплення україн­ських територій, залишених німцями (3 січня 1919 р. було захоп­лено Харків, куди переїхав створений більшовиками Тимчасовий робітничо-селянський уряд радянської України).

9 січня 1019 р. — ультиматум Директорії Раднаркому з вимогою припинення воєнних дій та негайного виведення російських військ із території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та Українського радянського уряду, а російських, буцімто, там немає.

16 січня 1919 р. — оголошення Директорією війни проти Ра­дянської Росії.

Протягом січня-лютого 1919 р. — оволодіння радянськими вій­ськами Лівобережжям (5 лютого вони увійшли до Києва; Директорія переїхала до Вінниці, її очолив С. Петлюра, який фактично всю вла­ду перебрав на себе).

Протягом лютого-квітня 1919 р. — розгром головних військо­вих сил Директорії.

 

 

17. Державний устрій української козацької держави Б.Хмельницького

Гетьманщина мала всі ознаки державності.

1)Політична влада (військова, політична, адміністративна) нале­жала гетьману та козацькій старшині. Козацькі ради розв'язували найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, але їхнє значення неухильно знижувалося.

2)Територією Гетьманщини були завойовані українськими вій­ськами землі, її кордони змінювали україно-польські договори, проте Київщина залишалася козацькою.

3) Політико-адміністративний устрій складався з полків, що ді­лилися на сотні. Кількість полків змінювалася; за Зборівським договором, їх було 16. Полк міг охоплювати від 11 до 22 сотень. Великі міста зберігали магдебурзьке право, і влада в них нале­жала магістратам. Рештою міст керували городові отамани, а се­лами — сільські отамани; посада отамана була виборною. Запо­розька Січ була автономною й не входила до жодного полку. Всі органи влади підпорядковувалися гетьманському урядові. Най­вищим органом влади була військова рада.

4) Право та судочинство ґрунтувалися на нормах звичаєвого, ко­зацького, магдебурзького права, Литовських статутах. Польське законодавство в Гетьманщині не діяло. Були встановлені пока­рання за зраду українському народові, відмову надати допомогу в битві.

5) Фінансова система та податки: введено посаду генерального підскарбія (1654 р.), який опікувався бюджетною сферою, подат­кову й митну системи; є згадки про карбування власної монети.

6) Соціальна структура населення включала п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство. До привілейо­ваних верств населення належали українська шляхта, козацька старшина, вище православне духовенство та міська знать.

7) Наявність армії була доведена самою війною, коли українське військо налічувало до 300 тисяч чоловік. За військовою органі­зацією й тактикою українська армія була однією з найкращих у Європі XVII ст.

8) Зовнішня політика була складовою частиною діяльності гетьманського уряду. Україна підтримувала дипломатичні кон­такти з Росією, Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Пос­политою, Молдовським князівством, Трансільванією; Гетьман­щину визнали Венеція, Волощина, Швеція тощо.

Історик Н. Яковенко порівнює принципи внутрішньої організації козацької держави з військовою диктатурою, «де гетьман здійсню­вав владу від імені війська, ба навіть сама назва держави — «Військо Запорозьке» — з ним ототожнювалася».

 

 

 

43. Початки національного відродження в Галичині. Руська Трійця

Справжнє українське національне від­родження в Західній Україні почалося в 30-х рр. XIX ст. під впливом ідей роман­тизму й слов'янського відродження, які в цей час активно поширювалися серед чехів і поляків. Цьому сприяло також ознайомлення галицької молоді з найкращими творами нової укр.. літератури, етно­графічними та історичними виданнями, що з'явилися на українських землях, які входили до складу Російської імперії. Зачинателями національного відродження в Західній Україні стали вихованці львівської духовної семінарії, учасники гуртка «Руська трійця» Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Ще в шкільні роки вони захопилися ідеєю відродження слов'янських народів і під впливом українського письмен­ства в Росії розгорнули активну роботу, спрямовану на фор­мування патріотичного національного руху в Галичині. За­сновники «Трійці» вважали своїм головним завданням за допомогою друкованого слова та літературної творчості рід­ною мовою «підняти дух народний, просвітити народ», від­крити йому світ, допомогти усвідомити «гідність свою і свою силу». У 1833 році М. Шашкевич склав перший альма­нах віршів, написаних укр.. мовою, а через два роки опублікував широко відому оду «Голос галичан». Водночас він підготував до друку збірник «Зоря», який містив на­родні пісні, життєпис Б. Хмельницького, оповідан­ня з життя священиків. Проте цензура заборонила його публікацію.Найбільшим досягненням гуртка «Русь­ка трійця» було видання 1837р. в Буда­пешті альманаху «Русалка Дністровая»,яким західні українці фактично вперше в нову добу заявили про свою національну гідність.

Після заборони австрійськими властями «Русалки Дністрової» і виходу М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького з львівської семінарії «Руська трійця» роз­палася.