Українські землі у складі Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини в міжвоєнний період

Правовий статус Східної Галичини та українських північно-західних земель у складі Польщі.

Східна Галичина складалася із трьох воєводств: Львівського, Тернопільського і Станіславського. Українські північно-західні землі (частина Волині і Полісся, Холмщина і Підляшшя) теж були включені до адміністративного поділу Польської держави: Західна Волинь і Західне Полісся увійшли до Волинського та Поліського воєводства, а Холмщина із Підляшшям – до Люблінського. Українці Польщі налічували 6 млн. осіб на початок 1930-х рр. На Паризькій мирній конференції у 1919 р. було дозволено тимчасову окупацію Східної Галичини поляками. А 14 березня 1923 р. Рада послів великих держав передала цей регіон Польщі остаточно. Інші з указаних земель відійшли до Польської держави за наслідками Ризького мирного договору 1921 р.

 

Осадництво. Промисловість і сільське господарство. Українська кооперація.

З метою збільшити присутність поляків на українських землях, уряд відправляв сюди осадників. Осадники (поль. osadnicy) – запозичення з польської мови, термін, яким прийнято називати польських колоністів міжвоєнного періоду – солдатів й офіцерів польської армії у відставці, членів їх сімей, а також цивільних добровольців-переселенців із числа поляків, які проживали на т.зв. “землях коронних” та отримали після закінчення радянсько-польської війни земельні наділи на територіях Західної України і Західної Білорусії. Політика Польщі на українських землях була дискримінаційною, адже всім заправляли тільки поляки за національністю. У промисловому розвитку поляки орієнтувалися на те, що має бути дві Польщі: Польща “А” (де мешкали переважно поляки), і Польща “Б” (з переважаючим українсько-білоруським населенням). Першу держава всіляко підтримувала, другу гальмувала. Дискримінації мали місце і в сільському господарстві. Малоземелля призводило до безробіття селян, а велику кількість землі дозволялося мати лише осадникам. Українці рятувалися в кооперації. Якщо у 1921 р. у Східній Галичині було 580 кооперативів, то у 1939 р. – майже 4 тис.

 

Економічне і соціальне становище населення. Політична ситуація. “Пацифікація”.

Українці під Польщею жили переважно в зубожілому становищі. Низький рівень зарплат у містах і масова еміграція із сіл до міст та в інші країни – стали основними тенденціями життя населення. Українці вважалися політично неблагонадійними елементами суспільства. До того ж, більшість із них були православного віросповідання, а поляки – католицького. У 1930 р. польський уряд вдався до т.зв. “пацифікації” – умиротворення українського населення за допомогою терору.

 

Розгортання українського націоналістичного руху. Утворення Української військової організації та Організації українських націоналістів. Українські політичні партії. Культурне життя.

У відповідь на терор польських властей українці створювали організації відсічі і національної консолідації. У 1920 р. була створена УВО, а в 1929 р. – ОУН. Націоналістичний рух спирався на праці Д. Донцова та М. Сціборського і вимагав будівництва української самостійної держави спільно з українцями УРСР. Націоналісти використовували тактику індивідуального терору (зокрема, вбивали відомих своєю шовіністичною політикою польських посадовців). Вони, як і Комуністична партія Західної України, перебували в Польщі на нелегальному становищі. Втім, були й інші українські політичні партії, які співпрацювали з польським урядом – Українське національно-демократичне об’єднання та Радикальна партія.

 

Українські землі у складі Румунії. Економічне і соціальне становище українського населення.

У 1918 р. Румунія окупувала Хотинській, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії, які входили тоді до Російської імперії, та Північну Буковину, що належала Австро-Угорщині. У 1919-1920 рр. країни Антанти посприяли тому, щоб за спеціальними договорами ці українські землі залишилися за Румунією.

Загарбані території становили сировинний придаток для Румунії. Економіка краю перебувала у занедбаному стані всі 1920-1930-ті рр. Тут переважала кустарна та харчова промисловість, а населення жило досить бідно. Після економічної кризи кінця 1920-х рр. і без того нечисленні промислові об’єкти скоротилися удвічі. У сільському господарстві простежувалося малоземелля селянства. Рівень життя населення був найзлиденнішим у всій Європі. Саме тому зростала соціальна напруга, яка переросла навіть у повстання. Найвідоміше із них – Татарбунарське (16 – 25 вересня 1924 р.), придушене урядом. Румунією ширилися репресії проти українців.

 

Діяльність українських політичних партій і рухів у Румунії. Культурне життя.

Політично активні українці Румунії діяли фактично нелегально і переважно в межах комуністичної ідеології. Лише з середини 1920-х рр. з’явилися певні можливості активізації українського руху через громадські організації та культурні товариства. У 1927 р. ліберальні кола українців зорганізували Українську національну партію на чолі з Володимиром Залозецьким-Сасом. Із 1929 р. тут діяла прокомуністична організація “Визволення”, до якої теж входили українці. А з середини 1930-х рр. виникли перші націоналістичні гуртки українців у Румунії, які контактували з ОУН. У 1938 р. до влади у Румунії прийшли військові і всі партії опинилися на нелегальному становищі.

У культурній площині румунські власті проводили політику румунізації українців: українська мова заборонялася, а традиційні назви міст і сіл було замінено на румунські. Якщо в 1918 р. у Північній Буковині і Бессарабії було понад 200 україномовних початкових шкіл, то в 1926/27 н.р. уже жодної. Українські книжки і музичні твори було заборонено. Українські кафедри Чернівецького університету – закрито. Румунізації підлягала також православна церква.

 

Становище Закарпаття у складі Чехословаччини. Економічне, соціальне та культурне життя.

Течії у громадсько-політичному житті українців: русофільство, русинство, українофільство.

Із 1919 р. Закарпаття увійшло до складу Чехо-Словаччини. Це був дуже далекий куток цієї держави., який мав офіційну назву Підкарпатська Русь. На закарпатських землях мешкало понад півмільйона українців, що в 1930 р. становило до 4% від усього населення ЧСР. Економічно празький уряд був набагато лояльнішим до українців, ніж це було в Польщі чи Румунії. За аграрною реформою українські селяни, на рівні із чеськими і словацькими, отримали землю. Українські школи скорочували, але українська освіта була.

У громадсько-політичному житті українців було три течії:

Русофільство (москвофільство), представники тих українських кіл, які помилково вважали, що вони “русскіє” і їм потрібно об’єднуватися з державою із центром у Москві;

Русинство – українці, які вважали, що століття ізоляції їх від українського етносу призвело до появи окремої нації – русинів;

Українофільство – українські організації, які були найчисельнішими. Відома Християнська народна партія на чолі з Августином Волошиним, яка справляла чималий вплив на педагогів і студентство Закарпатського краю.

 

Карпатська Україна. “Карпатська Січ”. А. Волошин

У 1938 р. Гітлер розчленував Чехо-Словаччину. Унаслідок цього Підкарпатська Русь 23 жовтня отримала автономію. Усунувши від влади москвофілів, владу у краї посіли українофіли. А. Волошин наполягав на зміні назви краю на Карпатську Україну. Але в листопаді 1938 р. Гітлер віддав Угорщині частину закарпатських земель і Волошин мусив перенести столицю Карпатської України з Ужгорода до Хуста. 15 березня 1939 р. Сойм цього краю проголосив незалежність Карпатської України, а Августина Волошина – президентом. Однак ще 14 березня угорські війська вторглися до краю, а військові загони “Карпатської Січі” були на той час ще мало чисельними, щоб протистояти регулярній армії. За декілька днів березня Карпатська Україна була окупована Угорщиною.

 

Д/з №8

1) Порівняти становище українців у Польщі, Румунії та Чехо-Словаччині у 1921-1939 рр. (таблиця)

2) Підготуватися до тестування (к.р. №2) за темою “Україна в 1920-1930-х роках”.

 

Індивідуальні завдання:

Реферування наукових статей і матеріалів за пунктами теми: “Масові репресії радянської влади та їх наслідки для України”, “Розстріляне відродження”, “Ліквідація Української автокефальної церкви”, “Національна політика урядів Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини щодо українців у міжвоєнний період”.