Зміцнення радянського тоталітаризму і комуністичний терор в Україні в 1930-х рр

Зміни в соціальному складі населення. Формування партійно-бюрократичної номенклатури.

Пропагандистський ідеал радянської людини. Зміни у масовій психології та свідомості населення.

На початку 1930-х рр. кардинально змінилася соціальна структура населення підрадянської України. Зникли цілі верстви (як-то, торговці, приватні підприємці, заможні селяни і т.п.). Водночас відбувалася пролетаризація населення – перехід багатьох верств до робітничого класу. Саме в 1930-х рр. кількість україномовного робітництва переступила позначку в 50%. Сприяв цьому відтік людей із села, в якому розмовляли переважно українською мовою. Разом із тим процеси урбанізації призвели до виникнення житлової проблеми.

З одного боку, більшовики відкрили доступ до освіти та посад представникам робітничого класу і селянства, зруйнували стару соціальну піраміду, що існувала століттями. З іншого, вони збудували власну піраміду, в якій місця трударям було не так уже й багато. Фактично комуністи сформували в СРСР новий правлячий клас – номенклатурну верхівку партійно-державного та господарського управління. Люди, які перебували в компартійній номенклатурі посад, неофіційно забезпечувалися ліпшими квартирами, дачами, лікарнями, курортами та іншими матеріальними благами, які були заборонені мільйонам населення.

Ідеал радянської людини існував лише для тих, ким керували, і був суто ритуальним для тих, хто керував. Адже більшість номенклатурних бонзів не жили так скромно, як пропагували для всіх інших. В ідеалі комуністи намагалися створити людину виконавчого типу, яка буде відчайдушно працювати на виробництві і слухняно дотримуватися комуністичної ідеології. На практиці це призвело до змін у психології людей, які стали безініціативними, апатичними, зводили один на одного наклепи, часто-густо не бачили сенсу життя. Зрештою, репресивна політика комуністів призвела до того, що в Україні було зруйновано величезні народні (етнічні) традиції, сімейні цінності та релігійні переконання.

Масові репресії. “Великий терор”.

Сірість радянської системи влади і розпорошеність суспільства призвели до того, що через партію країною керували фактично вожді. Безумовно, головним тоді був Й. Сталін. В Україні ж у 1928-1938 рр. його діяльність представляв голова ЦК КП(б)У Станіслав Косіор (поляк за національністю). Саме під його прикриттям у 1930-х рр. розійшовся маховик масових репресій, коли людей саджали до тюрем і розстрілювали на місці за надуманими вироками так звані “трійки” (бо складалися із трьох осіб – першого секретаря райкому компартії, голови райвиконкому та начальника місцевого Державного політичного Управління). Надто великих масштабів терор набув у 1937-1938 рр. Якщо раніше репресій зазнавали переважно представники інтелігенції та інші рідкісні інакомислячі елементи в середовищі робітників і селян, то тепер терор стосувався фактично всіх верств суспільства і нищив у більшості випадків без особливого розбору. Терор негативно вдарив також по армії. Взагалі треба відзначити, що Сталін страждав на маніакальну підозріливість і нищив всіх, хто на його погляд становив небезпеку. Це стосувалося і партійних діячів, але здебільшого все ж таки простих людей. Трагедією було також те, що рідню репресованих теж переслідували, як “членів сімей ворогів народу”. Таким чином, у стані постійної напруги перебувала більшість радянського суспільства.

Становище у галузі освіти. Досягнення науки та гальмівні чинники її розвитку. Література і мистецтво. “Розстріляне відродження”.

Шкільна освіта поступово розвивалася. У 1932-33 н.р. в Україні ходило до школи майже 4,5 млн. учнів, а в 1937-38 н.р. – вже 5,5 млн. З іншого боку, голодомор і репресії сильно вдарили по освіті. У 1933-34 н.р. у сільських школах Української РСР навчалося на 170 тис. учнів менше, ніж у попередньому (і це – лише офіційна статистика). Багато кваліфікованих педагогів були репресовані і школи залишалися без вчителів. У селах переважала 4-річна школа, а в містах намагалися запровадити 7-річку. Попри ліквідацію неписьменності, що продовжувалася і в 1930-х рр., зокрема, серед дорослого населення, рівень грамотності залишався невисоким. Вищу освіту надавали в університетах (які відновили з 1933 р.) та технікумах. За період 1921-1938 рр. у вишах України підготували близько 400 тис. спеціалістів. Стрімко розвивалася наука, але її досягнення постійно знаходилися під диктатом комуністичної ідеології. Медики, фізики, математики перебували у постійній винахідницькій роботі, але все це мало бути під пильним оком компартії. Нерідко учених звинувачували у шпигунстві на користь іноземних держав. Особливо ж правляча ідеологія гальмувала розвиток суспільно-гуманітарних наук: історії, філософії, філології, економіки, юриспруденції та багатьох інших. Тут все перебувало у полоні комуністичної догматики. Науковцям, аби догодити схемі бачення суспільних процесів комуністами, доводилося закривати очі на багато фактів. Рівень таких досліджень не міг бути високим, а твердження – достовірними. У спотвореному вигляді існувала також у 1930-х рр. художня література. Україною прокотилася хвиля репресій письменників, відома тепер у суспільствознавстві, як “розстріляне відродження”. Комуністи диктували свої умови також у музиці, кіно, живописі, графіці, скульптурі і навіть народній творчості. Скрізь діяли за допомогою репресій, особливою цинічністю серед яких відрізнявся розстріл кобзарів і лірників, які з’їхалися до Харкова, у грудні 1934 р.

Політика держави щодо церкви та її наслідки. Ліквідація УАПЦ.

В Україні з особливою жорстокістю радянська влада переслідувала церкву. У цьому плані заходи більшовиків завжди випереджали атеїстичну роботу в РСФРР. Слово “піп” стало синонімом до “петлюрівця” і “куркуля”. Саме вони, на думку комуністів, налаштовували маси проти радянської влади. Під такою ідеологічною “парасолькою” у 1929-1930 рр. радянські органи державної безпеки ліквідували УАПЦ. Лік репресованих священиків йшов на тисячі. Гонінь зазнали представники всіх релігійних конфесій в Україні. На середину 1930-х рр. в Україні, порівняно з 1913 р., залишилося тільки 9% церков. У жодній із них не проводили богослужіння українською мовою.

Тема 7. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 1921-1939 рр.