Фізико-географічна характеристика району

Географічне положення

Буський район — район України на північному сході Львівської області. Районний та адміністративний центр — місто районного значення Буськ (старовинна назва Бужськ). Буський район межує на заході із Кам’янко-Бузьким районом, на південному-заході із Пустомитівським, на півдні із Золочівським, на сході із Бродівським і на півночі з Радехівським районом. Знаходиться за 51 км від м. Львова, уздовж сучасної автостради E40 (Київ-Чоп). Районом проходить залізнична колія, яка у смт Красне (найбільша станція) розгалужується і йде на Львів, Тернопіль, Рівне. Буським районом проходить безліч річок, найбільшою з яких є Західний Буг (басейн Вісли), Полтва, Золочівка та ін. Населення становить 46 406 осіб (на 1 січня 2017 року). Площа району 856 км². В районі є 83 населених пункти (1 місто, 2 селища міського типу, 80 сіл) входять до складу міської (Буської), двох селищних (Красненської, Олеської) та 24 сільських рад.

Геологічна будова

За геологічною будовою територія Буського району розміщена на південно-західній окраїні Руської платформи в межах Волино-Подільської плити, західний схил якої утворює Львівську западину.

Кристалічний фундамент Волино-Подільської плити складається з магматичних та метаморфічних порід і має нахил з північного сходу на південний захід глибиною в межах району від 2900 до 5400 метрів (в межах області від 2000 до 8000 метрів).

Волино-Подільська плита має складну геологічну будову, що зумовили як докембрійські тектонічні, так і пізніші епейрогенічні процеси. У докембрійський час внаслідок потужних тектонічних рухів фундамент плити перетяло кілька величезних скидів, що утворили горсти і грабени, розмах яких становить від 1000 до 2000 м. Ці розломи простягаються паралельно сучасному Карпатському хребту з північного заходу на південний схід і з півночі на південь. Одині з таких розломів, Радехівський і Теребовлянський перетинають територію Буського району. В результаті епейрогенічних явищ ці тріщини мали продовження до мезозойських порід.

За геологічну історію Волино-Подільську плиту кілька разів заливало море, на дні якого утворилися морські відклади. Був час, коли тут існували суворі пустинні умови та вологий тропічний клімат.

На кристалічному докембрійському фундаменті потужними шарами залягають протерозойські, палеозойські, мезозойські і кайнозойські осадові породи.

Протерозой на території Буського району має потужність до 1300 метрів і представлений вулканогенними базальтами й туфами, осадовими пісковиками, алевролітами та аргілітами.

Палеозойська товща включає в себе пісковики й алевроліти кембрію (500 м), аргіліти і глинясті вапняки силуру (около 900 м), континентальні й морські пісковики та карбонатні породи девону (1300 м), аргіліти, пісковики. Мезозойську товщу утворюють юрські пісковики, глини, вапняки.

Карбонові й юрські відклади суцільно покриті потужним (400-700 м) пластом верхньокрейдяних морських відкладів крейди і мергелю.

На корінних породах мезозою мергелях по всій території Буського району залягають четвертинні відклади різного походження, літологічного складу і потужностей.

Найбільш поширеним типом четвертинних відкладів є глини, лесовидні суглинки і дрібнозернисті піски.

Найбільші родовища піску будівельного в районі:

· Буське родовище(запас 293 тис.м.куб)

· Волуйківське –«-(запас 15 млн.м.куб)

· Глина – Купченське родовище(запас 1,5 млн.м. куб)

· Андріївське -«- (запас 212 тис.м.куб)

· Кізлівське -«- (запас 178 тис.м.куб)

· Соколівське -«- (запас 242 тис.м.куб)

· Буське -«- (запас 3550 тис.м.куб)

В девонських породах через територію Буського району проходить жила нафти між містами Рава Руська та Олесько.

 

Гідрографія

Гідрографічні елементи на території Буського району представлені рікою Західний Буг, її притоками, озерами-стариками в заплаві ріки Західний Буг, ставками, меліоративними каналами, болотами та підземними водами.

Вододіл між Балтійським та Чорноморським басейнами проходить по лінії населених пунктів Радехів - Вузлове - Шайноги (Радехівського району) - Незнанів - Полонична (Кам'янка-Бузького району) - Грабова (Буського району).

Гідрографічна сітка на території району досить густа і складається з річок Західний Буг з її притоками Золочівка, Солотвина, Полтва і Стир з притоками Радославка та з багатьох менших річок і потічків Березівка, Богаїха, Гологірка, потік Думний, Яричівка і Рокитна. Загальна довжина гідрографічної сітки - 632,5км, в тому числі річок - 201,0 км., струмків - 431,5км.

Західний Буг – доплив р. Нарев (басейн Вісли). Бере початок у селі Верхобуж Золочівського району з джерела на північно-західних схилах Вороняків на висоті 310 метрів над рівнем моря. Загальна довжина річки 831 км, площа басейну 73,47 тис. км^2. В межах Львівської області довжина річки 195 км, площа водозбору 6075 км^2. У верхній течії річка перетинає заболочену, тепер меліоровану рівнину Малого Полісся, північніше Червонограда – Волинську височину, У верхів’ях її ширина становить 0,3-0,8 км, у центральній частині області – до 3км. Заплава заболочена, є стариці. Річище звивисте, у верхній течії каналізоване, його ширина змінюється від 1-2 до 8-15 м. У середній течії ширина долини досягає 3-4 км, ширина річища 30-50 м. Мінералізація води річки в середньому становить: весняна повінь — 497 мг/дм³; літньо-осіння межень — 518 мг/дм³; зимова межень — 573 мг/дм³. Основні лівобережні притоки – Полтва, Кам’янка, Золочівка, Рата, Солокія, Себечівка та ін. Правобережні – Солотвина, Рокитна, Холоївка та ін.

Золочівка – річка У Золочівському і Буському районах, ліва притока Західного Бугу. Довжина 35 км, площа басейну складає 232 км^2. Бере початок на південній окраїні села Плугів на схилах Вороняків, на вистоті 340 м. Долина трапецієподібна, асиметрична, в межах Вороняків дещо звужена (0,5 – 0,8 км), при вході на Мале Полісся суттєво розширюється до (3 км) і суттєво заболочується. Похил річки у верхів’ї до 3 м/км, в межах Малого Полісся – 1,3 м/км. Впадає у Західний Буг поблизу села Петричі (Буський р-н.).

Полтва (пол. Pełtew) — річка в Україні, в межах міста Львова, а також Пустомитівського та Буського районів Львівської області. Ліва притока Західного Бугу. Витоком Полтви вважається потік Пасіка, який бере свій початок у верхній (південно-східній) частині львівського парку «Погулянка» (бл. 350 м над рівнем моря). В межах міста річище сховане в каналізаційному колекторі. Довжина річки від витоку до гирла (м. Буськ) бл. 60 км. Площа басейну 1440 км². Заплава двостороння, завширшки 0,3—0,5 км, у пониззі на окремих ділянках досягає 1,5 км. Річище нижче Львова помірно звивисте, переважно випрямлене та обваловане. Ширина річища 12—15 м, подекуди — до 20 м, глибина у пониззі 1,5—2 м. Пересічний похил річки 0,85 м/км. Як встановлено дослідженнями, мінералізація води Полтви помітно відрізняється за двома створами гідрохімічного моніторингу: м. Львів (3,5 км нижче міста) та м. Буськ. Мінералізація води Полтви (м. Львів — 3,5 км нижче міста) в середньому становить: весняна повінь — 784 мг/дм³; літньо-осіння межень — 801 мг/дм³; зимова межень — 847 мг/дм³. Мінералізація води (м. Буськ) в середньому становить: весняна повінь — 613 мг/дм³; літньо-осіння межень — 640 мг/дм³; зимова межень — 670 мг/дм³. У районі Львова мінералізація води річки значно вища, ніж біля Буська — за рахунок більшого вмісту хлоридів і сульфатів (антропогенне надходження). Притоки за межами Львова:

ліві: Яричівка, Думниця

праві: Миклашівка, Білка, Перегноївка, Гологірка.

Солотвина — річка в Україні, в межах Буського району Львівської області. Права притока Західного Бугу (басейн Вісли). Довжина Слотвини приблизно 21 км, площа басейну 151 км². Річкова долина місцями невиразна, заплава двостороння, подекуди заболочена. Річище звивисте. У середній течії річка приймає чимало меліоративних каналів. Витоки розташовані на південний схід від села Ожидова, неподалік від західних схилів Вороняків. Тече переважно на захід рівнинною територією Надбужанської котловини (частина Малого Полісся), впадає в Буг у місті Буську. У межах міста Буська річка дуже забруднена.

Рокитна — річка в Україні, в межах Буського району Львівської області. Права притока Західного Бугу (басейн Вісли). Витоки розташовані на північ від с. Заболотного. Тече рівнинною територією Надбужанської котловини переважно на захід і південний захід. У нижній течії річка тече на південь і південний схід, а в межах м. Буська круто повертає на північний захід і захід. Впадає до Західного Бугу на північно-західній околиці Буська.

Інші річки району ви можете спостерігати у таблиці 1.

Таблиця 1.

Найбільші річки Буського району

Клімат

Клімат Буського району, як і всього Малого Полісся, має ті ж риси атлантично-континентального типу, які характерні для всієї західної частини України: Висока зволоженість, м'які зими з частими відлигами й помірно тепле майже без посух та суховіїв літо. Але разом з тим Мале Полісся і, зокрема, Буський район мають свої кліматичні особливості, якими досить чітко відрізняються від сусідніх Волинської і Подільської височин.

Першою особливістю клімату Малого Полісся і, в тому числі Буського району, є порівняно м'якші зими. Середня температура січня тут не опускається нижче -5° (Буську-4,6°). М'які зими Малого Полісся обумовлені меншими абсолютними висотами цієї території (середня абсолютна висота Малого Полісся 220 м, Подільської височини - 320 м, Волинської височини - 270 м).

Найбільш теплий період року (літо) буває тоді, коли середня добова температура повітря переходить через +15°. На Малому Поліссі він починається з третьої декади травня і кінчається в другій декаді вересня. В Буську цей період знаходиться між середніми багаторічними датами 28 травня та 14 вересня.

Середньомісячна абсолютна вологість повітря відносно висока й в теплий період коливається в межах 6,6 - 16,8 г/куб.м.

Багаторічна середня кількість опадів за рік в Малому Поліссі коливається в межах 641 мм (Буськ) - 742 мм (Броди).

Над територією Буського району проходять різноманітні повітряні маси. Панівними серед них є повітряні маси помірних широт або полярні (ПП). Полярні повітряні маси, які формуються над Атлантичним океаном, називаються морськими й позначаються індексом мПП, а повітряні маси, які формуються над континентом, називаються континентальні повітряні маси й позначаються індексом кПП.

Морські полярні повітряні маси (мПП) взимку приносять хмарну погоду з туманами й відлигами та інтенсивними опадами у формі мокрого снігу й рідше дощу, а влітку - прохолодну погоду із зливами та грозами.

Континентальні повітряні маси (кПП) найчастіше приходять влітку й менше весною. Вони приносять суху, сонячну й теплу погоду. Взимку ці повітряні маси приносять тиху морозну погоду ("сибірський антициклон").

Більше взимку й менше в інші пори року до нас прориваються й арктичні повітряні маси (АП), які формуються над Арктикою. Взимку вони нам дають сонячну тиху погоду з великими морозами.

Рідко проникають на нашу територію тропічні повітряні маси (ТП). Континентальні тропічні повітряні маси (кТП) влітку приносять суху жарку погоду при жовтуватому кольорі неба. Морські тропічні повітряні маси (мТП) приносять влітку теплу хмарну погоду з туманами й теплим дрібним дощем-мжичкою. Взимку ця повітряна маса буває дуже рідко, а якщо приходить, то приносить різке потепління, зливові дощі, різке таяння снігу й критичні паводки на ріках.

 

Грунти

Дерново-підзолисті грунти. В межах Малого Полісся, Яворівського Полісся (Надсяння) й частково Розточчя поширеними є дерново-підзолисті ґрунти на водно-льодовикових та алювіальних піщаних, супіщаних й зрідка легкосуглинкових відкладах. Вони залягають на рівнинах, борових терасах річок, іноді на дещо підвищених елементах плоского чи горбистого рельєфу. Дуже часто у рельєфі виражені піщані горби, пасма, вали й палеодюни. Значні площі дерново-підзолистих ґрунтів зайняті лісами. Вони утворилися у результаті поєднання підзолистого й дернового процесів ґрунтоутворення в умовах лісового покриву.

Власне дерново-підзолисті ґрунти вважають найбіднішими грунтами області. Вони характеризуються малим вмістом гумусу (0,6−1,3 %), слабкою насиченістю основами, кислою реакцією та незначною кількістю рухомих поживних речовин. Ці ґрунти часто підстелені на глибині 1,0−1,5 м крейдяним мергелем або суглинками. Ґрунтовий профіль не має чіткої диференціації на горизонти. Гумусовий горизонт неглибокий, не перевищує 15−18 см. В орних ґрунтах він поглиблений оранкою і може досягати 25−30 см. Колір його ясно-сірий, за складом пухкий, розсипчастий й безструктурний. Ґрунтоутворюючі відклади починаються на глибині 85−105 см у вигляді однорідного піску.

Дерново-карбонатні ґрунти. На значній території Малого Полісся безпосередньо на земну поверхню виходять мергелі й при ймають участь у процесі ґрунтоутворення. На них утворилися інтразональні дерново-карбонатні ґрунти (громиші, рендзини). Зрідка ці ґрунти трапляються на вапняках і карбонатних пісковиках. Вони переважа ють у ґрунтовому покриві окраїнно-поліських ланд шафтів. Значні масиви дерново-карбонатних ґрунтів розміщені на вододілах Західного Бугу, Стиру, Рати і Солокії. Розрізняють їхні глибокі й неглибокі відміни із потужніс тю гумусованих горизонтів від 25−30 до 50 см.

Дерново-карбонатні ґрунти досить багаті на гумус (1,7−5,3 %). За гранулометричним складом вони є піскувато-суглинкові чи супіщані. Рендзини містять багато вапна, що зумовлює їхню лужну реакцію та високу насиченість основами, переважно кальцієм. Особливостями поживного режиму цих ґрунтів є мала кількість рухомих фосфатів та сполук калію. Ґрунтовий профіль дерново-карбонатних ґрунтів нагадує чорноземний тип. В них виділяють гумусовий карбонатний горизонт різної глибини. На більш крутих схилах він має глибину до 20 см, на пологих — 20−40 см, на рівних ділянках — понад 40 см. Перехідний горизонт має різну глибину (10−40 см).

Дернові й лучні грунти. На Львівщині поширені дернові й лучні ґрунти. Вони утворилися під трав’яною рослинністю на алювіальних і делювіальних відкладах в умовах надмірного ґрунтового зволоження, тому їм властиве оглеєння. Найбільш розповсюджені ці ґрунти на Малому Поліссі. За потужністю гумусового горизонту розрізняють: глибокі (понад 80 см) і середньоглибокі (50−80 см) лучні, дернові (20−50 см) і неглибокі (до 20 см) дернові ґрунти. Дернові і лучні ґрунти різноманітні за гранулометричним складом, що зумовлено різноманітністю їхніх ґрунтоутворюючих відкладів: алювіальних, делювіальних, водно льодовикових тощо. Загальною ознакою морфології цих ґрунтів є наявність однорідного гумусового горизонту з поступовим його переходом до корінних порід. Ці ґрунти відрізняються високою родючістю. Повеневі та паводкові води майже щороку приносять шар мулу (до 2−5 мм), часто карбонатного, який містить багато глинистих і колоїдних часток, гумусу і поживних речовин. Вміст гумусу становить 0,7−3,0 %, а в глейових відмінах може дося гати 5,0 %. Реакція ґрунтового розчину середньо- і слабокисла. Дернові ґрунти мають невисо ку частку насичення основами й бідні на поживні речовини.

Чорноземи типові, вилужені й карбонатні. З чорноземів неопідзолених у зоні широколистя них лісів Львівської області зустрічаються чорноземи типові, вилужені й карбонатні. Ці чорноземи є здебільшого глибокими й мають острівне поширення. Вони залягають на понижених міжбалкових і притерасних вододілах, а також на давніх лесових терасах річок. Найбільші їх масиви є на терасах річок Західний Буг і Солокія та Підподільському окраїнному Поліссі. Ґрунтоутворючими відкладами виступають лесоподібні суглинки та суміш делювію останніх з делювієм крей дових мергелів. За гранулометричним складом чорноземи є пилувато легкосуглинковими і лише зрідка пилувато-середньосуглинковими. У зв’язку з легким складом вони, як і чорноземи опідзолені, досить бідні на гумус (3,2−3,5 %), що зумовлюється заляганням на ниж чих елементах рельєфу.

Лучно-болотні, болотні, торфово-болотні ґрунти й торфовища. Велика кількість низовинних земель Львівської області зайнята. Окрім дернових, болотними ґрунтами. Найпоширенішими ці ґрунти є на Малому Поліссі, у долинах водотоків Пасмового Побужжя. Поширені на півночі Буського району.

 

Рослинність

Природна трав'яна рослинність на території Буського району зберігається, в основному, на кормових угіддях, як прямого користування (сіножатях і пасовищах), так і побічного користування (лісах, чагарниках, болотах, ярах і ін.). Часто зустрічаються ситникові й осокові трави. Із різнотрав'я ростуть суховершки, зозулин цвіт, хвощ польовий, королиця біла, жовтець їдкий, деревій тисячолистий, перстач гусячий, стократки, копитень, подорожник ланцетний, вівсяниця лучна, мітлиця біла, гребінник звичайний, медова трава, лисохвіст лучний. На грунтах, що слабо забезпечені рухомими формами калію й фосфору, в травостої сильно пригнічені бобові трави. Питома вага їх складає лише 10 %. Із бобових трав ростуть конюшина біла, людвинець рогатий, горошок мишачий, люцерна хмелевидна. На тих масивах низинних лук, де грунтові води залягають особливо близько, збільшується питома вага осокових і ситникових трав.

На суходільних луках найбільш поширені злакові (до 45 %) і різнотрав'я (до 30 %). Бобові трави складають до 20 % травостою. Тут також росте не значна кількість осоково-ситникових трав. Злакові, в основному, представлені добрими в кормовому відношенні травами - рейграс багаторічний, тонконіг лучний, тонконіг однорічний, а з середньої якості трав зустрічається щучник дернистий. З різнотрав'я поширені суховерщки багаторічні, суріпка звичайна, деревій, кульбаба лікарська, подорожник ланцетоподібний, стократки. В травостої примішуються до 5% отруйні рослини - жовтець їдкий, гірчак (ракові шийки), хвощ польовий. Бобові трави представлені конюшиною білою, конюшиною лучною, лядвенцем рогатим.

Лісова рослинність у районі представлена хвойно-листяними насадженнями з перевагою сосни, дуба і граба з домішками - вільхи, осики й берези.

Чагарникова рослинність не має широкого розповсюдження. Основна частина чагарників збереглася вздовж ріки Західний Буг і має захисне значення. Крім цього не великі ділянки чагарників збереглися на крутих схилах ярів і балок. Ці насадження також мають меліоративне значення. Основними чагарниковими породами на території району є верба, а супутними - ліщина, крушина ламка, горобина, глід, бузина, черемха, шипшина і інші.

Культурна рослинність орних земель району представлена зерновими та зернофуражними кормовими культурами, льоном та картоплею. Ця рослинність повсюдно супроводжується бурянами різних видів, які є представниками природної рослинності.