Проаналізуйте наступний вислів з позиції сучасної науки: «Бідність є мати революцій і злочинів»(Платон)

Плато́н (грец. Πλάτων; 427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом основоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона.

У своїй праці “Держава” писав, - “... Багатство та бідність. Це право, яке одних веде до розкішного життя, лінощів та до новшеств, - інших, крім новшеств, - до низості та злодіянь... Як би там не було, в цьому праві бути тим чи іншим, заключено дві ворожих між собою держави: одна бідняків, інша – багачів....»

Мислитель цікавився причинами злочинів й аналізував їхні мотиви. Він писав про гнів, ревнощі, прагнення до насолод, оман. Платон уперше став розглядати порушення законів як наслідок найбільшої хвороби держави. Одним із головних джерел цієї хвороби він вважав міжусобиці, наявність бідності та багатства. Якщо майно найзаможніших у чотири рази перевищує "статки" найбідніших, то це вже призводить до злочинності.

Платон розглядає фактори, що можуть утримувати людей від порушення законів. До них належать: очікуване зло, що його заподіюють порушники закону; суспільна думка; моральність і звичка гідної поведінки та заохочення законослухняних громадян. Платон пропонував законодавцям, передбачаючи події, приймати закони та загрожувати покаранням для запобігання шкідливим учинкам. Він розкрив негативну роль безкарності як однієї з основних причин проступків.
Міркуючи про злочинність, свої висновки Платон ґрунтує на досить простих, але все-таки спеціальних кримінологічних дослідженнях. У "Законах", наприклад, ми можемо знайти соціологію мотивів убивств: на першому місці за поширеністю - прагнення до багатства.

У всіх державах є три елементи: один клас дуже багатий, інший - дуже бідний, а третій є середнім. Державі необхідно думати про бідних, тому що при виключенні безлічі бідняків з управління вони неминуче будуть ставати його ворогами. Бідність породжує бунт і злочини, і держава, що має багато бідних, приречене на загибель.

Коли держава якби поділена на дві держави: одна бідняків, інша – багачів. Така держава не буде єдиною і вони стануть вічно замишляти один проти одного. Зростання нерівності доходів не може не призводити до зростання злочинності і насилля.(крадіжки з метою забезпеченості фізичного виживання).

Однак,нерівність вона стимулює до того щоб люди більше працювали,прагнули отримувати більші доходи.

Злочини- вже крайняя ступінь бідності.

2. Що мав на увазі Т.Мен в даному вислові "Гроші створюють торгівлю, а торгівля примножує гроші".

Мен Томас (англ. Mun, 1571-1641) – видатний англійський економіст, представник наукової економічної школи пізнього меркантилізму, який пов’язував зростання суспільного багатства з активним торгівельним балансом. Томас Мен був одним з фундаторів кількісної теорії грошей

Меркантилісти, вважають, що джерелом припливу багатства, засобом примноження грошей є зовнішня торгівля.

Пізніше, цю теорію стверджував Томас Мен, послідовник пізнього меркантилізму в Англії, який створив свою теорію грошового балансу, у своїй головній праці: «Багатство Англії – у зовнішній торгівлі». Звідси випливає одна з провідних ідей меркантилістів: щоб залучити в країну гроші, торгівля з іншими країнами повинна мати активний баланс. Державі та її громадянам потрібно більше товарів вивозити за кордон і менше купувати їхніх товарів. Але це не єдиний шлях примноження багатства нації, є ще один – це розвиток власної промисловості, ремісничого і мануфактурного виробництва.

Окремі його ідеї вступають у протиріччя з теоретичними обґрунтуваннями. Наприклад, він писав, що "всі погоджуються з тим, що велика кількість грошей призводить до подорожчання товарів, тоді зменшується використання і витрати", хоча без вагань відстоював необмежене нагромадження "твердих" грошей. Проте дилема лежить у характерній для меркантилістів доктрині про те, що гроші "прискорюють" торгівлю, збільшують швидкість обігу товару. Саме тому й для Мена приплив грошей у країну важливий не як джерело їх накопичення у державній скарбниці. Логіка дослідника дещо інша: "Гроші створюють торгівлю, а торгівля примножує гроші". Відповідно, чим більше грошей надходить в обіг, тим краще.

Цей погляд відбивав розуміння активної ролі грошей, їх здатності стимулювати зростання виробництва і цим сприяти процвітанню нації.

накопичення грошей має бути результатом їх безустанного руху, коли гроші у ролі форми капіталу роблять кругообіг Д - Т - Д ", збагачення країни можливе лише в результаті не мнимого достатку грошей, а дійсного збільшення їхньої кількості, що передбачає активний торговий баланс.