Російський персоналізм

Російський персоналізм представлений такими мислителями, як М. О. Бердяєв, Л. І. Шестов. Також до персоналістів зараховують О. О. Козлова, М. В. Бугаєва, П. Є. Астаф’єва, Л. М. Лопатіна, Є. О. Боброва, С. О. Алексєєва (Аскольдова), Л. П. Карсавіна, М. О. Лосського, М. М. Бахтіна та інших. Серія “Філософія”. Випуск 6. Впродовж ХІХ ст. у російській філософії відбувався розвиток ідей про людину, свободу індивідуального буття, досліджувалась проблематика взаємозв’язку суспільства й індивіда, приділялася увага потребі турботи про кожну особистість (М. О. Бакунін, В. Г. Белінський, М. К. Михайловський, Ф. Достоєвський, П. І. Новгородцев). Формувалося бачення людини як найвищого ступеня природи. Все це заклало передумови формування особистісної філософії.

Але окрім діяльності російських мислителів, теоретичним джерелом цієї філософської течії в Росії виступає монадологія Г. В. Лейбніца, філософія І. Канта, а також погляди німецьких персоналістів Р. Г. Лотце та Г. Тейхмюллера.

О.О. Козлов був видавцем перших в Росії філософських журналів: «Філософський трьохмісячник» (Київ, 1885–87 рр.) і «Своє слово» (С-Пб., 1888–98 рр.). Редактором журналу «Вопросы философии и психологии» тривалий час був Л. М. Лопатін. Журнал проіснував з 1889 до 1918 рр. У ньому регулярно друкувалися статті самого Л. М. Лопатіна та його колег. Усі вони розробляли філософські концепції, які відносять до персоналізму, але кожна з них оформлялася зі своїми назвами: «панпсихізм» та «моністичний плюралізм» (О. О. Козлов), «панпсихізм» та «моністичний спірітуалізм» (Л. М. Лопатін), «панпсихізм» (С. О. Алєксєєв (Аскольдов), «критичний індивідуалізм» (Є. О. Бобров), «інтуїтивізм» (М. О. Лосський) [12]. У праці «Досвід есхатологічної метафізики» М. О. Бердяєв визначав свою філософію як «філософію суб’єкта, філософію духу, філософію свободи, філософію дуалістинолюралістичну, філософію творчо-динамічну, філософію персоналістичну і філософію есхатологічну» [5, 190].

На основі аналізу специфіки російського персоналізму можна виділити два основні його види: метафізичний та екзистенціальний. Перший представлений мислителями, основною метою яких була побудова універсальної ієрархічної моделі світу як впорядкованої множини одиничних субстанцій, що, володіючи внутрішньою творчою силою і абсолютною свободою, творять свою долю і особливим чином організовують буття, породжують історію та культуру (О. О. Козлов, Л. М. Лопатін, П. Є. Астаф’єв, Є. О. Бобров, М. В. Бугаєв, М. О. Лоський). Представники цієї течії працювали над онтологічними та гносеологічними питаннями, розробляли категорії «буття», «простору», «часу», «пізнання». Для другого характерна розвинута антропологічна та соціальна проблематика, і він сконцентрований на глибинному дослідженні сутності та проявів людини, її особистості, а також на обґрунтуванні унікальності її існування як найвищої цінності. Яскравими представниками цього напряму є М. О. Бердяєв і Л. І. Шестов. Ці мислителі розвивають дослідження особистісного існування та його невід’ємних ознак: свободи, самоусвідомлення, духовно-морального вибору, творчості. М. О. Бердяєв розробляє концепцію боголюдини, що передбачає вихід за межі буденності та зародження особистісного буття, морально перетворюючу творчість, що відкриває свободу духу.

Спільним із попередніми школами для російського персоналізму є критика тогочасних устроїв та філософських систем, що зводять людину чи до об’єкта-товару, чи до механізму, чи до абстрактної одиниці, не враховуючи її унікальної суб’єктивності та спорідненості з людством. Взагалі, суб’єктивність акцентується. У працях Л. І. Шестова вона абсолютизується, у М. О. Бердяєва абсолютизація має менш радикальний характер, він веде мову про суб’єктивність, але наповнену універсальним змі стом [3, 490], адже універсальне міститься в індивідуально му, суб’єктивному «не як похідне від кількісного досвіду, а як первісна якість.

Універсальне знаходиться… в особистості екзистенційного плану» [3, 456]. Суб’єктивність втрачається в об’єктивації: суб’єкт ототожнює себе з об’єктивним і вичерпується у своєму змісті; але й суб’єктивність може замкнутись у собі і потрапити в полон егоїзму. Тому людина за своєю духовною природою потребує і зверненості всередину власного «Я», розкриття духовного світу, і творчої активності, в якій виходить до зовнішнього світу й людей. М. О. Бердяєв пише, що людина повинна виходити із суб’єктивності через трансценденцію, але не через об’єктивацію, яка розуміється як «викидання людини в детермінований світ», і протистоїть свободі й існуванню [3, 445]. Особистість існує не в плані об’єктивному, а в екзистенційному, лише в якому можливе трансцендентування – перехід до ранссуб’єктивного, а не об’єктивного. На відміну від поглядів французьких персоналістів, М. О. Бердяєв не визнає можливості самореалізації людини у зовнішньому світі; для нього конфлікт між буденним і екзистенційним, матерією і духом є абсолютним, але, незважаючи на це, людина покликана відкривати і творити власну свободу і взагалі себе – ставати і бути особистістю. Російська особистісна філософія також відрізняє персоналізм від індивідуалізму. Розвиток суб’єктивності не означає індивідуалістичної замкненості людини, особистість передбачає екзистенційний взаємозв’язок з іншими. Визначальна позиція персоналізму: «особистість і суспільство можна мислити тільки як щось єдине і нероздільне» [4, 219]. Такий підхід впливає і на гносеологічну проблематику.

Основним «каменем спотикання» емпіризму та раціоналізму персоналісти визначають розірваність та відособленість між «Я» і світом, між суб’єктом і об’єктом. М. О. Лоський, наприклад, формує свою основну тезу: «все іманентне всьому». Світ є органічним цілим і окрема людина не являє собою відділену замкнену в собі частку, вона внутрішньо пов’язана з цілим світом.

Існує так зване єдиносуще між суб’єктом, який пізнає, і усіма елементами світу, внаслідок якого «будь-який елемент зовнішнього світу існує не тільки в собі і для себе, але й для іншого, яким є індивід. Це первісне трансцендентування індивіда за власні межі, яке пов’язує його з цілим світом, є не свідомістю, а чимось більш первісним і більш онтологічним, ніж відомість… і може бути названо передсвідомістю» [20, 534]. Персоналісти-екзистенціалісти також на противагу абстрактному суб’єкту, що раціоналізує світ, пропонують конкретну існуючу людину, яка відчуває, переживає, страждає, вболіває і тому подібне, іншими словами перебуває в надрах буття. Пізнання пов’язане з особистим розумом, волею і активністю людини, воно реалізується лише у цілісності її буття.

Л. І. Шестов взагалі вважає, що новим виміром мислення, який відкриває можливість такого пізнання у цілісності, є віра, адже саме вона – джерело екзистенціальної філософії, філософії «de profundis». Проте існує начало вище за розум і віру, в якому вони збігаються – це особистість [27, 229]. Філософія взагалі, на їхній погляд, не може не бути особистісною і передбачає глибинні особистісні перетворення, вона починається з розмислів над власною долею і є невіддільною від життєвого досвіду.

Російський персоналізм має релігійний характер і тяжіє до богословської проблематики. Бог постає як найдосконаліша «Особистість», «Вища Субстанція» і мета, до якої прямують усі інші духовні субстанції. М. О. Бердяєв зазначає, що проблема людини у всій глибині ставиться лише в релігійній свідомості [2, 55], але в цьому випадку присутня антиномія Бог-Природа, і концепції будуються у контексті питання, у співвідношенні з чим (Богом, вища субстанція, чи Природою, даність) можна повніше пізнати людину. М. О. Бердяєв стверджує, що таке пізнання можливе лише виходячи з вищого, того, що перевершує і є першоджерелом і метою.

Російський персоналізм досліджували Г. С. Рижкова, Ю. Ю. Федорова, Н. В. Хамітов, С. А. Крилова, Ю. Б. Меліх.

Серед до сліджень філософської творчості М. О. Бердяєва в контексті російської релігійної філософії та традиції Київської екзистенційної школи провідної ролі набули праці І. В. Бичка, С. Б. Кримського, В. В. Ляха, В. Г. Табачковського та інших.

http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nznuoa/filosofiya/2010_6/07.pdf

http://subject.com.ua/philosophy/osnovi/91.html

http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s00/z0000197/st036.shtml

http://uaphilosophy.com/