Тема 5. Період стабілізації в країнах Західної Європи та США в 20-30-х рр. ХХ ст

Авторитаризм (авторитарний режим) (від лат. autoritas – вплив, влада, наказ) – політичний режим, стиль урядування, що характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або окремої групи, обмеженням політичних прав та свобод громадян і суспільно-політичних організацій, суворою регламентацією громадської, ділової, творчої активності. Це режим незаперечного підпорядкування суспільства владі, жорсткого примусу людей дотримуватися непопулярних законів і рішень. Не визнаючи серйозної опозиції в законних (легальних) формах, авторитаризм допускає певний ідеологічний плюралізм, обмежену демократію (парламентські вибори, партійні змагання тощо). Однак справді демократичні засоби й форми управління суспільним життям, буває, змінюються репресіями з використанням війська та каральних органів. Прикладом авторитарного правління вважають режим Франко в Іспанії, Перона в Аргентині, Ро Де У й Чон Ду Хвана в Південній Кореї, Піночета в Чилі та ін.

Антисемітизм – одна з форм національної та релігійної нетолерантності (ксенофобії), що виражається у ворожому ставленні до євреїв; ідеологія та політика, спрямовані на обмеження або позбавлення євреїв громадянських та інших прав. Виникнувши в давні часи на суто релігійному ґрунті, у ХІХ-ХХ ст. антисемітизм набув ознак соціально-етнічної проблеми і навіть став складовою політичного курсу деяких режимів (зокрема в Росії, Німеччині, Франції). Вбачаючи в євреях причину всіх суспільних проблем, прибічники антисемітизму звинувачували їх уже не за їхню віру, а лише за те, що вони євреї. Антисемітизм втілювався в різного роду дискримінаціях, обмеженні громадянських прав, конфіскації майна, погромах і навіть фізичному винищенні. За часів гітлерівського режиму в Німеччині здійснювалася політика геноциду щодо євреїв (Голокост).

Демократія (від грец. demos – народ і kratos – влада)– політичний режим, порядок здійснення влади, спосіб управління суспільними справами; практичне втілення ідеалів свободи, справедливості, рівності можливостей, людських прав; соціальна активність, участь громадян в ухваленні і здійсненні суспільних рішень, житті громади, у розв’язанні проблем.

Кейнсіанство – напрям в економічній теорії, розвинений Джоном Мейнардом Кейнсом (1883-1946) в його праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». Центральним пунктом концепції Кейнса є положення, що капіталістична економіка не може автоматично досягати рівноваги повної зайнятості. За Кейнсом, недоліки ринкової економіки можуть бути вилікувані фіскальною і монетарною політикою держави, які стимулюють розширення сукупного попиту. Тобто, грошовій політиці держави Д.Кейнс відводив пріоритетну роль в економічному розвитку. Теорію Д.Кейнса застосовував на практиці президент США Ф.Рузвельт (1933-1945).

Консерватизм (від лат. conservante – зберігаю, охороняю) – принцип, позиція в політиці, що характеризується настороженим ставленням до соціальних змін, прагненням до стабільності, усталеності, незмінності суспільного ладу, до збереження існуючих соціально-політичних систем та установ, методів і способів суспільного врядування, протидією нововведенням, які ще не довели своєї ефективності й користі. Незаперечні істини консерватизму – Бог, патріотизм, наполеглива праця, ощадливість, відмова від негайних благ заради майбутньої винагороди, моральність. Представники консерватизму вважають, що змінювати суспільство потрібно не революціями й реформами, а копіткою, наполегливою працею. Свобода може бути реалізована тільки в межах громадського порядку й традицій. Втілення в життя ідей консерватизму здійснюють консервативні політичні партії.

Корпоративна система – система влади, за якої державні об'єднання (корпорації) контролюють інститути громадянського суспільства. Була покладена в основу економічної політики фашистської Італії. Її суть полягала в тому, що в економіці діяли фашистські синдикати й корпорації, об’єднані в конфедерації, котрі в свою чергу регламентували життя італійців.

Лібералізм (від лат. liberalis – вільний, незалежний) – політичний принцип, що відбиває ставлення людей до здійснення їхніх прав та свобод у суспільному житті, державному підпорядкуванні. Основна ідея лібералізму – визнання свободи як найвищої цінності людського буття. Настанови лібералізму формувалися під впливом ідеї про природні права людини, визнання пере важності прав громадянина перед правами держави, яка не створює й не надає права людям, але зобов’язана захищати й забезпечувати дотримання цих прав. В економіці лібералізм відстоює обмеження втручання держави в громадське життя суспільства, надання переваги вільному підприємництву й приватній власності на засоби виробництва, вільну конкуренцію та ринкову економіку; в політиці – встановлення парламентської форми державного правління, проголошення й дотримання громадянських свобод.

Народний фронт – політичні організації, що виникли в 1930-ті рр. і виступали проти фашизму і війни, на захист економічних інтересів трудящих. До складу Народних фронтів входили, в основному, ліві і центристські партії та демократичні організації. Уряди Народних фронтів діяли у Франції в 1936-1938 рр., в Іспанії в 1936-1939 рр., у Чилі в 1938-1941 рр. У роки Другої світової війни в ряді країн були створені національні антифашистські Народні фронти.

Нацизм (від назви Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини – нацистської партії) – одна з назв німецького фашизму. Основні положення нацизму були викладені в програмі Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП, 1919-1945 рр.), яку з 1921 р. очолював А.Гітлер. Націонал-соціалісти відстоювали расову теорію, згідно якої німці – нащадки арійців – проголошувалися «вищою расою», а всі інші нації – «неповноцінними». Планувалося території, де проживали «неповноцінні» з точки зору нацистів народи, зробити «життєвим простором» для німців, чому мало передувати фізичне винищення або перетворення на рабів місцевого населення. Расова теорія німецького націонал-соціалізму істотно відрізняла його від італійського фашизму, який не мав чіткої расової спрямованості.

«Новий курс» – система заходів уряду президента США Франкліна Рузвельта у 1933-1938 рр., яка базувалася на поєднанні заходів посилення державного регулювання економіки з реформами в соціальній сфері й була спрямована на подолання економічної кризи в країні. Основні заходи «нового курсу»: реформування фінансової та банківської системи (відкриття лише конкурентноспроможних банків, закони про девальвацію долара, вилучення монетного золота з приватних рук, полегшення доступу до кредиту тощо); відбудова промисловості (закон 1933 р. «Про відбудову промисловості» передбачав розробку «кодексів чесної конкуренції», які встановлювали розміри виробництва, визначали рівень заробітної плати й тривалість робочого дня, розподіляли ринки збуту між окремими конкурентами; для впровадження закону створювалася Національна адміністрація з оздоровлення промисловості (НІРА)); реформування сільського господарства (закон 1933 р. про допомогу фермерам передбачав скорочення посівних площ і зменшення поголів¢я худоби, скуповування державою бавовни, зерна, м¢яса та іншої сільськогосподарської продукції; закон 1936 р. передбачав заходи, спрямовані на збереження родючості ґрунтів); реформування системи оподаткування (підвищено ставки податків на надприбутки, спадщину та дарування); програма допомоги нужденним (суспільні роботи різного призначення для безробітних тощо); регулювання трудових відносин (законом Вагнера 1935 р. дозволялася організація профспілок та створення системи державного регулювання трудових відносин; закон 1938 р. про справедливі умови праці надавав уряду право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого дня та забороняв дитячу працю); реформування соціальної сфери (Закон про соціальне забезпечення 1935 р. передбачав створення системи з надання допомоги вдовам, сиротам, інвалідам, страхування безробітних та пенсійного забезпечення); скасування «сухого закону». Попри те, що «новий курс» Рузвельта наразився на опір консервативних сил, а деякі реформи не досягли очікуваних результатів і зійшли нанівець 1938 р., реформаторська діяльність президента виявилася своєрідним переломним моментом в історії США ХХ ст.

«Проспериті» (процвітання) – це період стабілізації та економічного піднесення в США 1924-1929 рр. Основними передумовами та характерними рисами цього періоду були: перетворення США на світового кредитора; зростання попиту на відносно дешеві та якісні американські товари; зростання питомої ваги США у світовій економіці (48% промислового виробництва усього західного світу); політична стабільність в країні, фінансова міць, великі резерви внутрішнього ринку; масове оновлення основного капіталу, яке лягло в основу раціоналізації виробництва; зростання ефективності праці; розвиток фундаментальних досліджень і впровадження наукових досягнень у виробництво; інтенсивний розвиток нових галузей (автомобілебудування, електротехнічна, хімічна промисловість, радіотехніка тощо); підвищення рівня і якості життя американців.

«Світова пролетарська революція» – доктрина більшовиків, суть якої полягала у поваленні міжнародної буржуазії та створенні міжнародної радянської республіки як перехідного ступеня до повного знищення держави. Реалізація цієї доктрини мала привести до побудови комуністичного суспільства у всьому світі.

ІІІ Комуністичний Інтернаціонал (Комінтерн) – міжнародна організація комуністичних партій, заснована в 1919 р. в Москві за ініціативи Володимира Леніна, який оголосив мертвим Другий інтернаціонал після початку Першої світової війни 1914 р. Комінтерн був однією з найважливіших політичних організацій першої половини XX ст. Його основною метою була світова пролетарська революція, яка, на думку більшовиків, охопить всі країни світу. Починаючи з середини 1920-х рр., Комінтерн використовувався для так званої «більшовизації» комуністичних партій під впливом Комуністичної партії Радянського Союзу, та служив інструментом впливу на комуністичні партії та організації в інших країнах. Формальним керуючим органом комінтерну був світовий конгрес. Окремі учасники формували лише секретаріат та президію виконавчого комітету комуністичного інтернаціоналу. Існувала в 1919-1943 рр. У 1943 р. Й.Сталін розпустив Комінтерн на вимогу союзників – США та Великої Британії.

Тоталітаризм (від лат. totalis – весь, цілий, повний) – 1) одна з форм держави (тоталітарна держава), що характеризується її повним (тотальним) контролем над усіма сферами життя суспільства, фактичною ліквідацією конституційних прав і свобод, репресіями відносно опозиції та інакодумців (наприклад, різні форми тоталітаризму в фашистській Італії, комуністичний режим у СРСР, франкізм в Іспанії); 2) напрям політичної думки, реабілітуючий авторитаризм. З 1920-х рр. тоталітаризм став офіційною ідеологією нацистської Німеччини та фашистської Італії.

Фашизм (від італ. fascismo – пучок, зв’язка, об'єднання)– соціально-політичний рух, ідеологія і державні режими тоталітарного типу; політичний рух, що протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий новий порядок і надзвичайно жорстокі засоби його утвердження.У вузькому розумінні – феномен політичного життя Італії та Німеччини 20-40-х рр. ХХ ст. Фашизм спирається на масову тоталітарну політичну партію (прийшовши до влади, вона стає державно-монопольною організацією) і незаперечний авторитет «вождя», «фюрера». Тотальний, у тому числі, ідеологічний, масовий терор, шовінізм, що переходив у геноцид щодо «неповноцінних» народів і соціальних груп, ворожих йому цінностей цивілізації – неодмінні риси ідеології і політики фашизму, який спирається переважно на соціально знедолені групи населення в умовах кризи. У 1919 р. у Мілані (Італія) Б.Муссоліні об'єднав навколо себе розрізнені групи націоналістів і соціалістів і заснував «Фашіо ді комбаттіменто» - «Союз боротьби».