Підсумки президентської каденції В. Януковича в політико-ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності українського суспільства

ВСТУП

Зі здобуттям Україною віками омріяної незалежності почався складний і суперечливий процес творення та розбудови інститутів національної державності. Серед нових владних структур одним із перших влітку 1991 року постав інститут президентства. Відтоді статус, правове поле, повноваження та різні аспекти діяльності Президента України привертають пильну увагу науковців. Актуальність досліджуваної теми обумовлюється, що за двадцять чотири роки від упровадження в Україні інституту президента ще не сформований достатній теоретико-правовий та політологічний багаж знань та розробок у даній сфері, хоча саме вони необхідні для забезпечення належного функціонування інституту Президента України. Необхідність накопичення цих знань і розробок, насамперед політологічних, зумовила вибір даної теми дослідження.

Поряд із каденціями попередніх презедентів, досить суперечливою є постать В. Януковича, а сме аналіз позитивних та негативних наслідків його правління та впливу на характер модернізації політичної системи в Україні.

Підсумки президентської каденції В. Януковича в політико-ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності українського суспільства

17 січня 2010 року відбувся перший тур президентських виборів в Україні. Оскільки серед 18 кандидатів президентських перегонів жоден з претендентів на цю високу посаду не отримав більше половини голосів виборців, за рішенням ЦВК було призначено другий тур. У другому турі 7 лютого 2010 року взяли участь Ю. Тимошенко та В. Янукович. Вже 14 лютого переможцем оголошено В. Януковича, а 25 лютого відбулась урочиста інавгурація у стінах Верховної Ради [10]. Позаду більша частина президентської каденції В. Януковича. Час оглянутися та зробити попередні висновки.

Всі пам’ятають, як починалося правління В. Януковича – наближені люди Президента України обіймали найвищі і найвпливовіші посади, кожен з олігархів отримав під контроль ті сектори економіки, які хотів, далі – скасування політичної реформи в Конституційному Суді України і повернення В. Януковичу повноважень Л. Кучми, – так була зруйнована «помаранчева» модель влади. На початку правління Президента України був популярним термін «колективний Янукович», під ним мався на увазі «синод» шанованих людей, які керували Кабінетом Міністрів України і прийняттям рішень в парламенті [13].

Найперше, що взявся робити четвертий Президент України, – переписувати правила під себе: була відмінена конституційна реформа 2004 року, вся влада сконцентрувалася в одних – його руках, роль інших гілок влади, зокрема законодавчої, зведена нанівець. Верховна Рада України перестала бути балансом, розумною противагою, а з вини провладної більшості перетворився на слухняного виконавця волі президента. Суди, у тому числі Конституційний, часто приймають аналогічні, взаємовиключні рішення, орієнтиром для них не буква закону, а наказ Президента України. В. Янукович наростив до неймовірних масштабів силові органи, які воюють не стільки з криміналом (його розгул нагадує 90-ті роки), скільки з мирними демонстрантами.

На В. Януковича покладали багато надій навіть ті, що стояли по той бік барикад. Казали: до керма держави прийшов прагматик з політичним і господарським досвідом, тож країна заживе іншим, продуктивнішим життям. Була думка: за останні роки після багатьох поразок В. Янукович багато що переосмислив, став більш поміркованим. При В. Януковичу Україна не стала міцнішою, вільнішою, заможнішою. Експерти сходяться на тому, що країна впевнено скочувалася до тоталітаризму. За правління В. Януковича з’явилися політичні в’язні і політичні емігранти. Переповнений жагою особистої помсти, Президент України розправляється зі своїми опонентами на всіх рівнях, в першу чергу це ув’язнення колишнього Прем’єр-міністра України Ю. Тимошенко. При В. Януковичу з’явилося таке огидне поняття, як «тушки». Його команда провалила парламентські вибори. Масштаби фальсифікацій, підкупу, адмінресурсу, поява «братків» з кастетами на дільницях, протиправна відміна результатів, вилучення депутатських мандатів шокували міжнародну спільноту. Почало контрулюватися ЗМІ, єдиний опозиційний канал ТВі позбувається частот, його вимикають у багатьох регіонах, під репресію потрапила на провладному «Першому національному» програма за участю президента – бо інтерв’юер поставив Януковичу провокаційне питання щодо Ю. Тимошенко [7].

Один із головних пунктів у перевиборній програмі В. Януковича: – «Здоров’я людей – впевнене майбутнє»[6]. Забезпечення збільшення обсягів бюджетного фінансування системи охорони здоров’я до 10% ВВП. Викорінення ганебної практики поборів з хворих за отримання медичних послуг, безкоштовна екстрена медична допомога, впровадження сімейної медицини. Реформування медичної галузі тривають і певні зрушення можна вже зафіксувати. До таких стандартів та страхової медицини нам ще дуже далеко, як і до 10% від ВВП.

Наступний крок: – «Від влади чиновників – до влади народу!» [6]. Фундамент народовладдя – місцеве самоврядування. Децентралізація влади, реформування міжнародних бюджетних відносин на користь місцевого самоврядування, розширення повноважень місцевих рад, максимальне усунення бюрократичного апарату від вирішення питань розвитку територіальних громад. Реально нічого не зроблено. Більше того, відчуваються процеси посилення центру [10]. За правління В. Януковича суспільство остаточно поділилось на два полюси, на одному людей, які проживають за межею бідності, а на іншому полюсі мільярдери та їх оточення. Середній клас в Україні планомірно знищувався [8].

Далі у програмі Президента України йдеться про – «Дві мови – одна країна!» [6]. Тут висновок єдиний – надання російській мові статусу другої державної. Надзвичайно важка тема, яка мала непередбачувані наслідки для майбутнього країни, і перший крок у вже зроблено [10]. Мовний законопроект Колесніченка-Ківалова робить українську мову бездержавною [1], який був прийнятий Верховною Радою 3 липня («за» проголосували 248 карток) і підписаний президентом В. Януковичем 8 серпня 2012 [5]. Реальною метою мовного законопроекту Колесніченка-Ківалова було надання офіційного статусу поновленню політики русифікації на половині території країни включно зі столицею. До речі, навіть Венеціанська комісія дала свій негативний висновок щодо законопроекту Колесніченка-Ківалова саме через його дискримінаційний щодо української мови характер [1].

Згідно із законом, його дія розповсюджеється на 18 мов: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську (циганську), румунську, словацьку, угорську, русинську, караїмську і кримчацьку. Відповідно до закону, в окремих випадках за рішенням місцевої ради закон може застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої складає менше 10% населення відповідної території [5]. Політику з надання російській мові офіційного статусу виявився фікцією, а російська мова навіть не повернулась в кінотеатри України, для чого достатньо було б тільки одного указу Президента України) [12].

Досить гучним була обіцянка: – «Сучасна армія – безпека країни» [6]. Контрактна армія з 2011 року. Висока боєготовність збройних сил. Першочергове забезпечення житлом безквартирних та молодих офіцерів. Контрактної армії так і немає, а про житло в бюджеті на 2013 рік взагалі нічого не сказано. Фінансування війська набагато нижче тих ж азійських стандартів [10].

Зазначалося, українська армія повністю перейде на контрактну основу в 2017 році, повідомив перший заступник начальника Генштабу Збройних сил І. Кабаненко. В кінці 2012 року Міністр оборони П.Лебедєв заявив, що в 2013 році призов в армію буде припинено. За словами головнокомандувача ЗСУ В.Замана, останній призов на термінову службу планується провести восени 2013 року. У 2014-му, як очікувалося, армія вже буде формуватися з контрактників [4].

Головним кроком у геополітичному становищі країни було визначено: - «Зовнішня політика: відкритість і добросусідство» [6]. Позиція чітка та однозначна – збереження позаблокового статусу України. Геополітика надзвичайно складна річ. Як свідчить історія, багато країн, що декларували позаблоковість, у двадцятому столітті розплачувались дуже і дуже великою ціною [10]. У своїй виборчій програмі В. Янукович називав головним завданням національної зовнішньої політики «збереження позаблокового статусу України». Однак обіцяного у програмі В. Януковича «піднесення міжнародного впливу та авторитету» України внаслідок цього кроку не сталося [11]. Зовнішня політика В. Януковича зазнала повного провалу. В.Янукович підписав так звані «Харківські угоди», які призвели до втрати частини суверенітету нашої країни, але попри це Україна купує в Росії газ за найвищими в Європі цінами. Інтеграція України в бік Європейського Союзу і НАТО зазнав краху [8]. 21 листопада за розпорядженням Кабміну була офіційно призупинена євроінтеграція України [9], в цей же день розпочались національно-патріотичні, євроінтеграційні та антикорупційні масові мітинги, демонстрації, студентські страйки та інші акції протесту в Україні (Євромайдан) – як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом [2].

30 листопада відбувся силовий розгін Євромайдану «Беркутом», західні оглядачі наголошують, що в разі продовження таких широкомасштабних протестів як 1 грудня в Києві призвело, що втечі В. Янукович внаслідок революції [3].

В. Янукович обіцяв вдосконалення механізмів державної влади, зміцнення засад парламентаризму і демократії, реформування системи правосуддя. Продовження рішучої боротьби з корупцією та тіньовою економічною діяльністю. Президент зазначав: «Прагнучи до суспільного прогресу, й надалі захищатиму конституційне право громадян на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Україна посяде гідне місце у світовому співтоваристві. Об’єднавши наші спільні зусилля, ми побудуємо нову – успішну та заможну Україну! Україну для людину, Україну для людей!» [6].

За попередніми підсумками президентської каденції чинного глави держави В. Януковича у політико-ідеологічній і духовній сферах життєдіяльності українського суспільства відбулися як позитивні так і негативні моменти. З моменту приходу до влади чинного Президента України демократичні принципи і цінності були знівельовані, почалися масові порушення Конституції України, законів, посилилося вибіркове судочинство, фальсифікації на виборах, закріпилася корупція як складова ланка нинішньої влади. Основні положення у передвиборній програмі Президентом України не були ефективно реалізовані на практиці, але в порівнянні з В. Ющенком відбулися певні зрушення і помітна незначна стабілізація у врегулюванні політичної системи нашої країни.