Політична культура юриста

 

Професія зобов'язує юриста вникати в усі сфери суспіль­ного життя. Проте атмосфера закритості колишнього радян­ського суспільства позначилася на його політичній культурі. Тому має місце деяка політична невпевненість, розгубле­ність, дефіцит політичних переконань. Часто-густо це стає перешкодою виваженій політичній стратегії у правоохорон­ній діяльності.

Як відомо, закон забороняє юристам вступати до будь-яких політичних партій. Але позапартійність не означає де-політизованості. Юрист має право на власні політичні по­гляди, які, однак, не повинні впливати на юридичну діяль­ність.

На думку деяких дослідників, термін «політична культу­ра» з'явився у 50-х роках XX ст. Зміст цього поняття тракту­ється по-різному, що виявляється в численних дефініціях.

Політична культура є складовою духовної культури. Вона увібрала в себе ті структурні елементи усіх видів політичних субкультур, які необхідні у юридичній діяльності. Тому по­літична культура юриста тісно пов'язана з політичною куль­турою суспільства, окремих соціальних груп та осіб.

Прийнято виокреслювати аспекти політичної культури:

1) ментальний епітет політичної системи (свідомість суб'єктів політичного процесу); 2) якісний стан функціонування інсти­тутів політичної системи; 3) якісна сукупність політичних цінностей інформації. Найоптимальнішим є третій аспект, оскільки політична культура розглядається у контексті роз­витку мислення юриста. Тут політичне мислення виступає засобом оцінки політичних подій, поведінки окремих людей у політичних структурах, що має важливе значення для роз­гляду юридичної справи.

Розглянемо компоненти, які визначають політичну куль­туру юриста. Насамперед, це знання політичної історії Ук­раїни, оскільки Україна зазнала багатоколоніального тиску, якого не пережив жоден народ в Європі, свідоме засвоєння і критичне осмислення ним історичних та сучасних політич­них ситуацій. Це означає, що політична культура як су­спільний феномен передусім потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу. Ін­формаційний фонд щодо історії України становить основу політичної культури юриста. Лише теоретично осмисливши минуле, можна здійснити багатоаспектний культурологічний вимір політичної історії України, її політико-культурних елементів. Соціальна пам'ять у питаннях політики, ставлен­ня до власної історії, практики, політичної боротьби активно впливає на формування політичної культури юриста, оскіль­ки засвоюються політичні уроки, глибоко усвідомлюється національно-політична ідея.

Сформовані таким чином політичні погляди і знання юриста дають змогу більш ефективно аналізувати й оціню­вати явища суспільного життя. Так чи інакше юрист при ви­конанні службових обов'язків вступає у політичні відноси­ни, політичні діалоги з колегами та громадянами. Тому важ­ливо формувати високий рівень політичної культури юриста, здатність чітко орієнтуватися у політичних ситуаціях, роз'яснювати мету і смисл політичних подій громадянам. Проте незалежно від політичних уподобань, головним у дія­льності юриста є право. Тобто передусім юрист повинен формувати у собі політичну неупередженість.

Політична культура юриста — це знання політичної історії України, сучасної полі­тичної ситуації, їх оцінка та використання у професійній діяльності в межах позитив­ного права.

Не менш важливою є здатність кожного юриста виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переко­нань, які стають причиною неправильного, а то й фальшиво­го тлумачення політичного становища в Україні. Тому по­трібно розвивати навички осмислення й політико-правових реалій в Україні.

Зміст політичної культури юриста містить такий компо­нент, як переконання та усвідомлення політичних цінностей. Політична культура правника сприяє піднесенню культури юридичної діяльності, забезпечує вдумливе, свідоме став­лення до виконання службових обов'язків. Вона передусім постає для юриста засобом утвердження загальнолюдських вартостей, передбачення перспективи подальшого розвитку українського суспільства, застерігає від сліпого наслідування чиєїсь (часом ворожої") думки.

Йдеться про уміння юриста осмислювати своє ставлення до правової дійсності з політичних позицій. При цьому до­мінує здатність політичної оцінки національної ідеї, яка є теоретичним підґрунтям політичної культури. Своєю чергою усвідомлення національної ідеї сприяє формуванню у юрис­тів глибоких патріотичних почуттів, адекватного розуміння тимчасових політичних, ідеологічних й економічних труд­нощів. Проте, політична нейтральність невизначеність юри­ста позитивно позначається на виконанні професійного обо­в'язку.

Важливим компонентом політичної культури юриста є також уміння передбачати політичні наслідки власної про­фесійної діяльності. Юрист не повинен бути пасивним спо­стерігачем політичного життя країни. Він має опановувати політичну науку, усвідомлювати мету розвитку українсько­го суспільства і застосувати це при вирішенні конкретних життєвих ситуацій.

Одним із методів демократизації і правового розвитку України є якомога повніше врегулювання суспільних відно­син правовими нормами. Саме політична культура дає змогу зрозуміти, що правові та економічні реформи обов'язково повинні супроводжуватись політичними. Справа у тому, що розв'язати правові проблеми неправовими та силовими ме­тодами неможливо. Це особливо стосується України, де по­літичні надії й сподівання поступово перетворювалися у по­літичні орієнтації. Відтак методологічного значення у діяль­ності юриста набуває українська політична етика, що вміщує поєднання національних та загальнолюдських цінностей.

У процесі виконання службового обов'язку юрист має керуватися державницькими цілями, передбаченими Конс­титуцією України. Тільки з позиції конституційної культури та інтересів держави він спроможний справедливо вирішува­ти політичні інциденти у правовій діяльності. Політичні права людини, закріплені в Конституції України, юрист зо-бов 'язаний охороняти, оскільки у протилежному випадку можуть виникнути правові наслідки.

Загалом політична культура юриста є основою розв'язан­ня правових проблем при виконанні службового обов'язку. Специфіку політичної культури нації зумовлює своєрідність національної культури в цілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури по-різному пов'язані з «душею народу».

Основними принципами політичної культури юриста є:

державотворча ідеологія, ідейність, духовність і мораль­ність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.

Державотворча ідеологія як принцип політичної культу­ри юриста визначається основним законом держави - конс­титуцією. Межа політичного плюралізму окреслюється пра­вовим почуттям. Поява нових державних ідеологій повинна сприйматися юристом однозначно. Адже на ідеології форму­ється право, яке реалізується здебільшого юристом. Крім цього, оновлюється не тільки право, а й сама політична сис­тема, розвиваються власні національні ідеали, усувається фрагментарність у політичній сфері українського суспільства та ін. Це зобов 'язує юриста підвищувати рівень політичної культури, знати механізми політика-правової дії, оскільки він як суб 'єкт політичного життя повинен сприяти держа­ві, поширювати і впроваджувати політико-ку.чьтурні цінно­сті. Однак при цьому дії юриста мають підпорядковуватися праву і лише праву.

Наг^іональна ідейність як принцип політичної культури юриста передбачає розуміння загального політичного курсу держави, на основі якого формується правова політика. Зміст цього принципу відображає основні складові національної ідеї - державність, самостійність, соборність, миролюбність, демократизм, які визначають масову політичну свідомість громадян. Витоки національної ідейності юриста беруть по­чаток в історичній свідомості та історичній пам'яті українсь­кого народу. Тому можна стверджувати, що цей принцип пронизує сферу не тільки правової діяльності, а й усього життя юриста. Без ідей, зокрема національних, та осмисле­ного ставлення до власної історії політична культура юриста позбавлена перспективи, що призводить до правового нігілі­зму, зневіри у можливостях держави, розчинення цілісності українського національного буття.

Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які грунтуються на загальнолюд­ських вартостях і національній моралі. Адже політична культура юриста розвивається разом з національною морал­лю. Водночас відбувається деяка моралізація політики (мо­раль виникла раніше від політики) і блокується політизація моралі. Друге явище небажане з певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважає російська ментальність, або неконструктивний націоналізм. Такі ультратенденції у політиці конче небезпечні. Тому вона повинна керуватися природним правом, національною мораллю, що сприяє мо­ральній соціалізації політичної культури юриста. Також цей принцип забезпечує формування моральної свідомості у по­літичних відносинах юриста, скеровує його у бік здорового глузду, що дає змогу успішно розв'язувати морально-політичні, ідейно-моральні проблеми службової діяльності.

У політиці неможливо уникнути суперечностей, службо­вих конфліктів тощо. Тому з політичною культурою пов'я­заний такий принцип, як здатність до культурного діалогу. Йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану в інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння між співбесі­дниками. Цей принцип передбачає мистецтво спілкування юриста у політико-правовому полі, виробляє запобіжні ме­тоди ймовірних політичних конфліктів, захищає політичні права людини, виключає політичну інертність юриста, зоріє-нтовує масову політичну культуру на модерну демократичну політичну культуру, засновану на позиціях українського на­ціонального патріотизму.

Принцип політичного імунітету найбільш притаманний саме політичній культурі юриста, який має певні переваги (без втручання вищих інстанцій) у політичних відносинах завдяки знанню права. Його власні погляди та уявлення ґрунтуються на юридичному мисленні, конституційній куль­турі, що дає змогу виробити власне політичне бачення розв'язання правоохоронних проблем. Така відносна само­стійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення.

Політична культура юриста немислима без такого прин­ципу, як логічність мислення. Він пов'язаний насамперед з інтелектом особи, з її умінням зорієнтуватися в розмаїтті суспільно-політичних явищ, поглядів. Адже їх зміна навіть без зміни ідеології держави - це цілком нормальне явище. Однак при цьому повинна існувати допустима межа неста­більності поглядів, яка вписується у рамки логічного. Крім цього, логічність потрібна для зв'язку політичної культури сучасності з політичною культурою минулого, політичної культури юриста з політичною культурою суспільства.

Відомо, що у політиці часто використовуються некоректні методи політичної боротьби, фактично існує ринок правди, де кожен по своєму її тлумачить. Окремі політики вдаються до обману, перекручення історичних відомостей, інсцену­вання політичного тиску тощо. Це зобов'язує юриста дотри­муватися принципу справедливості. Вона завжди контролю­ється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службово­го обов'язку, політичною довірою й вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризує­ться оцінкою політичних явищ, миролюбністю, доброзичли­вістю, визнанням певних політичних взірців, що запобігає деформації політичної культури особи. Цей принцип зо­бов'язує юриста вдосконалювати елементи політичної куль­тури на основі конкретного знання коренів та причин як під­вищеної, так і заниженої політизації громадян. Тим більше, що одне і друге явище має пряме відношення до правопо­рядку.

Важливим завданням у дослідженні політичної культури юриста є визначення її функцій - політичної оцінки резуль­татів юридичної діяльності, формування політичної куль­тури юриста, вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов'язку, запобігання деформації політичної свідомості юриста, впорядкування політика-юридичних ку­льтурних процесів, формування української політичної еліти.

Зміст функції політичної оцінки результатів правової ді­яльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспіль­стві, оскільки багато правопорушень мають політичне забар­влення. Тоді виникатимуть негативні оцінки діяльності ор­ганів державної влади, стану політичної культури держави в цілому. Своєю чергою недоліки правової діяльності безпосе­редньо впливають на низку політичних явищ, стають певною лазівкою для розкрадання національних багатств. Тому бо­ротьба зі злочинністю, особливо у сфері економіки, має по­літичний характер. Це ж стосується адміністративно-право­вих та цивільно-правових порушень. Відтак високий рівень політичної культури юриста є своєрідним чинником демок­ратичної правової держави України, доповнює фахову культуру, забезпечує пріоритет загальнонаціональних справ. По­літична культура дає змогу виявити не тільки ментальний рівень політиків (тобто їхню самооцінку), а й їхню конкрет­ну поведінку у тій чи іншій політичній ситуації. Політична культура здебільшого відображає попередній досвід і змі­нюється значно повільніше, ніж інші елементи політичної системи. Крім цього, результати правової діяльності безпо­середньо впливають на політичний клімат колективів юри­дичних установ. Члени колективу, які бачать ефективність своєї роботи, позитивно сприймають правові норми, відчува­ють дієву політику держави і вірять у вибраний політичний курс.

Юрист, незважаючи на високий соціальний статус, є пе­редусім громадянином України. Тому його політична куль­тура спрямована на формування насамперед громадянської культури. Це означає, що юрист має керуватися законами Української держави, бути зразковим громадянином, підпо­рядковувати власне громадянське життя конституційним нормам. У результаті такої громадянської соціалізації, фор­мування громадянської свідомості у юриста виробляється ефективне сприйняття українських політичних реалій.

Розглядаючи таку функцію, як формування політичної орієнтації у юридичній діяльності, треба наголосити, що політична культура відіграє роль трансляції для кожного правника. Адже у багатьох випадках йому потрібні знання політичних намірів тієї чи іншої соціальної групи, зокрема, знання програмних вимог політичних партій України, їхніх ідей, передвиборної компанії, розставляння політичних сил тощо, що допоможе ефективно впливати на стан правопо­рядку в Україні, виробляти адекватні профілактичні заходи. Високий рівень політичної культури юриста дає йому змогу відповісти на запитання: яка політична партія зможе здійс­нити позитивні зрушення в суспільстві, реалізувати (а не тільки запропонувати) дієве регулювання суспільних відно­син, не завдаючи шкоди українській національній менталь­ності?

Важливою є функція запобігання деформації політичної свідомості юриста. На жаль, у правовій діяльності ще й досі виявляються негативні тенденції політичної психології, пов'язані з відчуттям «меншовартості», побоюванням зміни політичного курсу держави, фактами нетерпимості до інако­мислення тощо. Усе це наслідки культурних деформацій. Нинішній стан політичної культури характеризується мо­рально-політичною кризою як наслідком узурпації частини влади бюрократією, консервативного соціально-політичного блоку, мафії, породжених ленінським політичним розгулом, сталінським «чистилищем» та брежнєвською вседозволеніс­тю. Це породжує у деяких правників байдуже ставлення до утвердження цивілізованого правопорядку.

Політична культура має функцію впорядкування політи­ка-юридичних культурних процесів в Україні. Йдеться про творче використання духовної культури з метою наповнення норм поведінки громадян політико-юридичним змістом. Сюди можна віднести повагу до особи, рівень правопорядку, стан правосуддя, розвиток соціально-правової активності та ін. Ці процеси мають і зворотну дію, оскільки безпосередньо впливають на вдосконалення елементів політичної культури особи юриста. В цьому випадку виправданим є домінування ідеології, яка визначає напрям використання здобутків куль­тури у праві.

Чи не найважливішою функцією політичної культури є формування політичної еліти суспільства. Цю функцію по­кликана забезпечити насамперед добре продумана система освіти (зокрема соціологічної й політологічної), через яку передається зміст духовності національної еліти, транслює­ться культура. Еліта як активна група авторитетних інтелекту­альних осіб є носієм національної ідеї.

Одну із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея. Політико-правова українська еліта постійно намагалася випереджува­ти дії держави, формувати дієздатні моделі правових норм.

Формування нової національно-політичної еліти здійсню­ється на засадах багатовимірного підходу. Це дає змогу на­лагоджувати політичну взаємодію між регіональними еліта-ми, різними верствами громадян, доходити компромісних рішень тощо. Незважаючи на те що регіональна еліта Украї­ни має дещо різну політичну, культурну й економічну орієн­тації, їй потрібно об'єднуватися, оскільки Конституція Ук­раїни ставить завдання систематично відстоювати держав­ницькі інтереси народу шляхом виваженої, організованої політичної активності юристів.

Відомо, що між політичною та правлячою елітами є сут­тєва відмінність. Якщо для першої групи важливим є талант і обдарованість, то для другої - політичне лідерство. Проте для піднесення рівня професіоналізму еліти необхідні обид­ва компоненти, оскільки українська політична еліта повинна діяти у політико-правовому полі, тоді національна ідея може отримати перемогу.

Отже, політична культура юриста- це складний соціаль­но-культурний феномен. Вона включає політичну свідо­мість, культуру політико-правової поведінки, сприяє культу­рі функціонування юридичної установи в цілому. Тут поєд­нується політична наука з конкретними політико-правовими діями на основі духовної, моральної, правової й інших видів культур.

Політична культура дає змогу юристові уникати стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правовій діяльності, запобігати авторитар­ності, фрагментарності, амбівалентності, нецілісності, неорганічності у політичній культурі не тільки юриста, а й суспільства в цілому.

Р О 3 Д І А 2

 

АСПЕКТИ МОРАЛЬНО-ПРАВОВОГО ПОЧУТТЯ ЮРИСТА