double arrow

Передумови та етапи становлення валютного ринку України


Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов'язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні.

Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

– організаційну слабкість банківської системи;

– низький рівень державних валютних резервів;

– кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією;

– відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов’язкового продажу іноземної валюти;

– нерозробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

– широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої «ерзац» – грошової
одиниці – купона;

– постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД та загострення економічної та енергетичної кризи.

Наступний крок щодо проведення грошової та валютної реформи в Україні, який було зроблено 16 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України, частково був вимушений станом розрахунків з країнами СНД 3 цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної валюти. Характерною рисою цього періоду становлених валютного ринку незалежної держави буде прийняття Постанови Верховної Ради України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992 р. та створення у жовтні 1992 р. валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб’єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося певними додатковими умовами.

1. До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

2. Від податку на валютну виручку звільнялися:

а) підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді становила не менше 30%;

б) кошти на благодійні цілі за умови використання їх на зазначені цілі в повному обсязі;

в) частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;

г) кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових).

3. Ставка податку у межах держзамовлення зменшувалася на 5% за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі

4. З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встановлено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

5. Валютна виручка від експорту продукції, робіт, послуг піддягала обов’язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов’язань між резидентами та нерезидентами.

Зазначений порядок тривав до прийняття національного законодавства з питань валютного регулювання.

Головною ознакою розвину валютного ринку в України у 1993 р. стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов’язані з використанням «тимчасової» валюти – карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.

Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії. Така політика знайшла відображення:

– по-перше, у введенні режиму так званих «спецекспортерів»;

– по-друге, у впровадженні фіксованого валютного курсу на рівні
5970 крб. за 1 дол. США (пізніше — 12610 крб. за 1 дол. США).

– по-третє, в різкому зменшенні обсягів операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

– по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративне встановленим курсом до іноземних валют через «тендерний комітет».

Слід підкреслити, що в результаті зазначених заходів гальмувався експорт з України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, призвело до зменшення валютних надходжень у країну разом з різким зростанням попиту на іноземну валюту.

Розуміння безперспективності політики адміністративного регулювання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відображення в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання», який передбачав ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, насамперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спрямовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбованця, створення передумов для проведення грошової реформи.

Суб’єкти валютного ринку України:

– національний банк України;

– комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банкуна право здійснення операцій з валютними цінностями (уповноважені банки);

– інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію Національногобанку;

– юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди навідкриття пунктів обміну іноземної валюти;

– кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які одержали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;

– валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку на правоорганізації торгівлі іноземною валютою.


Сейчас читают про: