double arrow

Духовне життя в Україні в період Гетьманщини


Початкову освіту, як і раніше, діти козацької старшини, духовенства, заможних міщан здобували в школах при церквах та монастирях, вищу — в Київській академії. Протягом першої половини 18 ст. почали діяти також нові навчальні заклади — колегіуми у Чернігові, Переяславі, Харкові. Центром освіти була Київська академія. Студенти вивчали словянські, латинську, грецьку та західноєвропейські мови, історію, географію, математику, астрономію, природознавство, богословя. Цей навчальний заклад не просто давав ґрунтовні знання з тих чи інших предметів. Студенти вчилися у ньому дискутувати і відстоювати свої погляди. Вони пробували сили в ораторському мистецтві, намагалися дохідливо і ясно висловлювати власні думки. Викладацькою діяльністю тут займалася група професорів, серед яких Феофан Прокопович. Протягом 18 ст. удосконалювались техніка друку, поліпшилось оформлення книжок. В Україні, у книгодрукуванні було запроваджено громадянський шрифт, який ліг в основу сучасного шрифту. Безсумнівно, найбільш самобутнім українським інтелектуалом того часу був Григорій Сковорода. Між 1751 і 1769 р. Сковорода з перервами викладає в Переяславском і Харківському колегіумах, Сковороду називають українським Сократом. Творча спадщина Сквороди досить різноманітно: вірші, байки, і підручники по етиці і поетиці, і філософські трактати. Усі особливості барочного стилю відбилися у творчості українців, що одержали освіту в польських або західноєвропейських університетах, а потім повернулися в Київ і викладали в академії. Особливу популярність серед них одержали Феофан Прокопович, Стефан Яворский, Дмитро Туптало, Симеон Полоцкий, але було і багато інших. У 18 ст. в Україні зявилися літописи. Їх автори Самійло Величко і Григорій Грабянка описали події Визвольної війни українського народу. Процес поступової ліквідації Гетьманщини також знайшов відгук у літературі. Так, у 1762 р. перекладач генеральної канцелярії Семен Дивович написав довгу полемічну поему Розмова Великороссії з Малоросією, у якій відстоював право України на автономію.Основою українського театру стали народні ігри й обряди, у яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти. Ставилися драматичні дій на релігійні або міфологічні тими. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії пєси-вставки на побутові тими.У той час виник і вертеп — ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій деревяній скрині: вистави наверхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому — з народного життя. У 18 ст. виник також кріпосний театр. У маєтках багатих поміщиків і промисловців влаштовувались видовища, у яких були зайняті кріпаки.

Численні бандуристи, кобзарі, лірники виконували пісні про тяжке життя трудящих, їхню героїчну боротьбу проти кріпосницького гніту та іноземних загарбників. У містах зявилися нові музичні цехи. У 18 ст. зросла професійна майстерність композиторів і виконавців. Композитори Максим Березовський та Артем Веделя. Українська архітектура та образотворче мистецтво другої половини 17 — 18 ст. розвивалися під потужним впливом мистецтва бароко. Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасовичі.

8. Історичні твори 17-18 століть.

У другій половині 17 ст. зявилися думи й історичні пісні про участь козаків у героїчній визвольній війні 1648-1654 pp., про Богдана Хмельницького та його сподвижників. Саме в той час створені відомі народні пісні Розлилися круті бережечки, Не дивуйтеся, добрії люди, За світ стали козаченьки та багато інших. Серед історичних праць вказаного періоду слід назвати приписуваний Інокентію Гізелю Синопсис — перший короткий нарис історії України від найдавніших часів до Останньої Чверті 17 ст., який і протягом наступного століття використовувався як офіційний підручник, багато разів перевидавався.До цінного історико-літературного надбання належить створений невідомим автором Густинський літопис, мова якого близька до народної. У ньому викладається історія України до 1597 p., багато розділів присвячено козаччині. Автор використовує численні українські та зарубіжні джерела.З історико-мемуарної прози, яка набуває розквіту вдругій половині 17 — першій третині 18 ст., виділяються козацькі літописи. Так, Літопис Самовидця, автором якого вважають генерального підскарбія Р. Ракушку-Романовського, зображує події 1648-1702 pp. і є цінним джерелом для дослідження історії України. Гадяцький полковник Григорій Грабянка залишив літопис, у якому зробив спробу викласти історію України до 1709 р. Цей літопис був дуже популярним у 18 ст. Головна увага в ньому приділяється історії козацтва, Б. Хмельницькому як полководцеві і державному діячеві. З аналогічних позицій написаний Самійлом Величком літопис історії подій на Україні в 1648-1700 pp.

9. Провідні школи живопису у 18 столітті.

У другій половині 17 ст. вже цілком оформлюються школи іконописців і граверів, найбільшою з яких була школа Києво-Печерської лаври, для якої на роль наставимо було закликано італійських майстрів. Київської граверської школи, до якої належали такі визначні майстри граверської справи, як брати Леонтій та Олександр Тарасевичі, Іван Щирський, А. Крщонович, Д.Голяховський, А. Козачківський та ін. І. Саблучок добився повернення в Україну і відкрив у Харківському колегіумі під назвою додаткових класів справжню високохудожню майстерню класицистичного живопису, з якої за 30 років вийшло чимало талановитих портретистів, доки цю майстерню не ліквідували в 1798 р.

13.Н аціонально-культурні осередки і товариства 19 — початку 20 ст. та специфіка їхньої діяльності.

На кінець 18 ст. внаслідок політики російського царизму було остаточно ліквідовано автономію України — Гетьманщини, її права, вольності та привілеї. Із скасуванням гетьманства та полково-сотенного устрою вона стала просто адміністративною одиницею, зведеною за станом до звичайної російської провінції. Україна перестала існувати як окремий державний організм із самостійним внутрішнім життям, на всій її території насильно встановлювалися органи управління Російської імперії. Зникли всі особливості місцевого устрою, які відповідали народному характеру і складали кращі набуття національної культури. Це — організація народної освіти, своєрідний устрій церковно-релігійного життя. В 19 ст. ідеї української самостійності ніяк не могли знайти легального ґрунту для своєї роботи в Росії. Урядова політика зводилась до того, щоб не допускати ніякого українства, проводячи традиційний курс асиміляції українського населення в напрямку його русифікації. Власті ретельно слідкували за тим, щоб не розвивалися будь-які елементи української культури.У цій тяжкій ситуації в Україні залишалася одна сила, що рятувала український народ від денаціоналізації. Цією силою була національна свідомість. Цю ідею успадкувати українські діячі 19 ст. Це позитивно вплинуло на українську культуру, сприяло її розвитку і в 20 ст. Формуванню національної самосвідомості українського народу, поширенню просвіти, видавничої справи та шкільництва сприяла діяльність Кирило-Мефодіївського братства 1846-1847. Щодо культурно-історичного процесу, то тут братство визнавало рівні права всіх народів на національну самобутність, державну та політичну самостійність, вільний розвиток мови та національної культури. Братству належала думка про особливі риси українського народу та його культури: волелюбність та природний демократизм, поетичність та віротерпимість.Згуртувавши навколо себе однодумців, трійчани почали ходити в народ, записувати пісні та перекази, слова й вирази, вживані простими людьми. У 1837 р. у Пешті Угорщина надруковано українською мовою підготовлений членами Руської трійці збірник Русалка Дністровая. З нього почалася нова українська література в Західній Україні.Визначними подіями стали відкриття в 1848 р. першої в Галичині української читальні в Коломиї та заснування в 1849 р. з ініціативи Головної руської ради на народні кошти просвітнього інституту — Народного дому у Львові. Друкованим органом Головної руської ради стала Зоря Галицька. В другій половині 19 ст. національно свідома частина української інтелігенції почала обєднуватись в громади, які займались національно-культурницькою і громадсько-політичною діяльністю. У Києві склався сильний науковий центр з українознавства, проводились археологічні конгреси, видавались праці світового значення. Але в 1876 р., за влучним висловом історика, на культурному полі України знову запахло порохом. Репресії, які почалися в 1875 р., особливо посилилися після Емського акту 1876 р. Емський став подальшим кроком політики національного гноблення українського народу, переслідування його культури. Емський акт забороняв ввіз у межі Російської імперії без дозволу будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі, друкування та видання в імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі, крім історичних документів, памяток, із додержанням правопису оригіналів, творів красного письменства з користуванням тільки загальноприйнятим російським правописом. В 1905 р. українська інтелігенція почата створювати просвіти у Східній Україні на зразок західноукраїнських.Велику роль у відродженні інтересу до наукових знань відіграло створене у 1907 р. у Києві на гребені національно-культурного руху Українське наукове товариство, що, за словами його голови М.Грушевського, своєю метою ставило допомагати розробленню й популяризації українською мовою різних галузей науки….Та з початком Першої світової війни ці видання припинилися. З друку вийшли лише два томи своєрідної енциклопедії українознавства під назвою Украинский народ в его прошлом и настоящем. Український культурний рух набув швидкого поширення в Наддніпрянській Україні під час першої російської революції 1905-1907 рр. Саме тоді царській уряд був змушений скасувати нарешті закони щодо українського друкованого слова.

14. Досягнення суспільних і природничих наук у ХІХ столітті.

Серед відомих українських вчених того часу — ботанік і географ О.Волощук, хімік Й.Гекер, природодослідник та суспільствознавець С.Подолинський, знаний у всій Європі економіст М.Туган-Барановський, геолог Ю.Медвецький, хімік Р.Залозецький. Наукові досягнення кожного з них здобули світове визнання. Так, Роман Залозецький був професором Торговельної академії у Львові, радником австро-угорського уряду, заступником консула Великобританії, послом до австро-угорського парламенту, головою товариства Сільський господар, директором Торгової школи товариства Просвіта у Львові. Уродженець Тернопілля, видатний фізик І.Пулюй, першовідкривач катодних променів, попередник німецького вченогоВ.Рентгена, був доктором філософії, технічним директором електротехнічного бюро у Відні, професором Вищої технічної школи в Празі, одним із авторів перекладу українською мовою Біблії, фундатором товариства Просвіта у Львові, дійсним членом НТШ.Поряд з різними природничими науками в XIX ст. особливого розвитку набирає медицина. Видатними вченими-медиками були: Ілля Буяльський, Єфрем Мухін, Павло Наранович. Так, І. Буяльський видав оригінальний атлас з оперативної хірургії Анатомико-хирургические таблицы, які були перекладені на ряд іноземних мов.Видатним хірургом був Микола Васильович Скліфосов-ський, професор Київського університету, завкафедрою Московського університету. М. В. Скліфосовський одним із перших почав впроваджувати в оперативну практику асептику і антисептику.Крім цього, в XIX ст. набувають широкого розвитку фармакологія, епідеміологія, акушерство, стоматологія. Розвиток економічної думки в Україні в середині XIX ст. та у пореформений період зумовлювався передусім станом економічного та політичного життя у країні в цілому, а також впливом ідей західноєвропейських шкіл. Визначне місце у розвитку демократичної думки в Україні посідав М.П. Драгоманов 1841-1895, видатний український мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик. У галузі розробки економічних проблем він приділяв велику увагу пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. розглядав як позитивний акт, в цілому корисний для суспільства, але водночас підкреслював її антинародну спрямованість Значні зрушення відбулися в історичній науці завдяки публікації архівних матеріалів, літописів, мемуарів та інших матеріалів.

15. Український національний характер у прозі та драматургії.

На порубіжжі ХІХ-ХХ ст. українська драматургія переживала справжній розквіт, опановуючи жанрові форми, стильові ознаки, втілення всіх актуальних на той час типів художнього мислення романтизму, натуралізму, реалізму, неоромантизму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму. Зумовлений він був перебудовою українського театру, активним створенням професійних і аматорських труп, зорієнтованих на кращі взірці вітчизняного мистецтва серед яких пєси І. Котляревського Наталка Полтавка, Т. Шевченка Назар Стодоля, Г. Квітки-Основяненка Москаль-чарівник.Нова українська драматургія пропагувала новий тип героя — ідеолога, народного заступника, міфологізованого в уяві глядача.Опановувала вона і нові теми, конфлікти:• діяльність революціонерів, масові виступи, непорозуміння між особистістю і масами Жертви Л. Яновської, Вона Г. Хоткевича, Скрутна доба М. Кропивницького, Заспокоїлось А. Лисенка,• емансипація творчої особистості, передусім жінки Крила Л. Старицької-Черняхівської,Подружжє Ю. Кміта,• побутування акторських труп, репертуарна політика Шантрапа П. Саксаганського, Антрепренер Прогорілоготеатру О. Грабини, Драма без горілки В. Самійленка, Перелітні птахи В. Овчиннікова, Нашестя варварів М. Кропивницького,• оновлення моральних засад суспільства Без віри, Людське щастя, Noli me tangere Л. Яновської, Щаблі життя, Базар В. Винниченка.Наприкінці цього періоду в українській літературі поезія поступається чільним місцем прозі. Урізноманітнюються типи, характери й структурні особливості оповідної прози — зявляються етнографічно-побутові, соціально-побутові, психологічно-побутові оповідання, оповідання-ідилії, а також проза баладного й казкового типу. Значно розширюються проблемно-тематичні обрії літератури. Крім традиційної селянської проблематики письменники звертаються до тем із життя солдатів, міщан, духовенства, різночинної інтелігенції, а також до тем з історії та сучасного життя інших народів.Основні колізії творів художньої прози відбивають проблему людина й суспільство, боротьбу людини з низів за існування, проти гніту соціального й національного, трагедію нищення людини суспільною несправедлівістю, зображують страждання народу й процвітання привілейованих, панівних верств. У 50-60-х роках українська проза вийшла за межі повісті — до роману. В українській літературі просвітницького реалізму ще не було вироблено жанру роману. Причинами цього були недостатність широти охоплення, обсервації, осмислення звязків людини з дійсністю, брак належного досвіду, нагромадженого тогочасною національною літературою й естетичною думкою.В умовах цензурних заборон, штучно обмеженого функціонування українського друкованого слова принципового значення набувала українська драматургія з широкою соціальною проблематикою, новими героями й досконалою художньою формою. Виставлені на театральній сцені пєси М. Кропивницького, М. Старицького, Б. Грінченка, І. Карпенка-Карого, І. Франка розширювали сферу впливу української літератури, її функціональні можливості, спілкування з різними верствами народу.

17. Музичне та образотворче мистецтво на початку ХХ століття.

Український народ має славу народу дуже музичного. Українська пісня, здобула cобі визнання в цілому світі. Українські селяни, співаючи без усякої науки, керуючись вродженою музичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на різні голоси і кожен веде свою партію. Український церковний спів є, мабуть, одним із країцих у світі зі своїми стародавніми розспівами й новішими композиціями майстрів церковного співу, славних композиторів кінця XVIII та початку XIX ст. Одним з видатних українських композиторів був Микола Лисенко. Активним було музичне життя України. Були створені Республіканська капела під керівництвом О. Кошиця, капела Думка, які багато зробили для пропаганди української музики. Почалася діяльність музично-театрального інституту в Києві, перша оперна трупа зявилася в Києві і Харкові. Українські композитори зверталися до здобутків вітчизняної гуманістичної літератури, передусім до творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.Чільне місце у музичній франкіані посідає кантата К. Стеценка Єднаймося. Одночасно посилювався ідеологічний контроль над творчістю музикантів з боку тоталітарної держави. Урядовою постановою 1932 р. ліквідована Асоціація Сучасних Музик АСМ, обєднання композиторів, які орієнтувалися на новаторські західноєвропейські музичні течії експресіонізм, конструктивізм, джаз. Українське образотворче мистецтво на початку ХХ ст. розвивалось у руслі основних стилів, течій і жанрів світового мистецтва. Українські художники були добре ознайомлені з кращими зразками світового мистецтва. Розвиток живопису в Україні у післяреволюційні роки на початку 20 століття проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму наприклад, розписи Василя Єрмилова Харківського партійного клубу. Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис. Український живопис 60-80 років 20 століття, характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соціалістичного реалізму, що насаджував народницький академічний стиль 19 століття, пропагандизм і догматичність. Крім того, згідно з гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим широким масам, на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Водночас і далі творили такі видатні художники як Олексій Шовкуненко, Тетяна Яблонська, Садовського Віталія, Михайло Дерегус, Василь Касіян. Сьогодні твори Тетяни Яблонської, Івана Марчука, Феодосія Гуменюка, Садовського Віталія, Андрія Чебикіна, Олександра Бородая та інших відомі далеко за межами України.

18. Віровизнавчий чинник українського буття та його вплив на формування українського культурно-національного простору.

Культура — це специфічний спосіб активної творчої діяльності людини щодо освоєння оточуючої дійсності, діяльності, спрямованої на створення суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей. Розрізняють матеріальну та духовну культури. культура повязана з людською працею над задоволенням зростаючих потреб, з постійним розвитком людських сил і здібностей, що втілюються в предметах творчої праці, з усією сукупністю цінностей, які є опредмеченим результатом творчої діяльності. у культурі немає нічого божественного чи надприродного, її розвиток зумовлений не релігією і не свідомістю, а творчою працею.Релігія — це передусім система духовної діяльності людей, її специфіка визначається спрямованістю цієї діяльності на ілюзорний обєкт поклоніння, на надприродні сили. Саме фантастичні сили й істоти стають у віруючої людини предметом її мислення, почуттів і вольових процесів. Будь-яка культура в основному має дві сторони, чи два елементи: репродуктивний, тобто просте відтворення культурних цінностей, копіювання вже досягнутого, й продуктивний — творчий елемент, який передбачає створення чогось нового, прогресивнішого.Важливе місце в пошуках сучасної культурологічної думки належить феноменові культурного поля, в якому діє людина. Оскільки культура містить окрім культового релігійного і некультовий зміст, то співвідношення між культурою та релігією слід розуміти як співвідношення між цілим і його частиною. Якщо розглядати релігійний культ як самостійно цілісне явище, що незалежне від культури, топравомірно допустити реальність некультурного, тобто існування такого явища, яке не повязане з природою. Однак це практично неможливо, бо сам факт допуску в думці уяви про надприродний, потойбічний світ є процес інтелектуальний, суто людський, тобто культурний акт. Тому культура є основою релігії, культу, а не навпаки. Обєктом релігійної віри та поклоніння можуть бути лише явища культури. Людина обожнює не природу взагалі, а лише ту її частину, яка міститься у процесі її особистої життєдіяльності, тобто лише окремі явища свого культурного простору. Це стосується і суспільного життя людини. Обєктом поклоніння є не Бог, а лише ідея Бога. Різноманітні уявлення про надприродне в релігії завжди матеріалізовані у символах, скульптурах, іконах, піснях, молитвах, образах тощо. Все це форми культури. Християнин у своїй вірі має справу не з реальною істотою, а лише з уявою про Бога.

19. Головні тенденції та періодизація розвитку української культури ХХ ст.

Розвиток зарубіжної та вітчизняної культури у ХХ — на початку ХХІ століття відбувається у складних, часто суперечливих обставинах, коли соціальні, політичні, військові, екологічні катаклізми впливають на людську особистість, змінюють її ціннісні орієнтири, трансформують соціокультурний розвиток. На фоні загального економічного зростання на початку ХХ ст. у світі наростають економічні і політичні протиріччя, що, зрештою, призводять до Першої світової війни та соціальних революцій У ХХ ст. в ряді країн встановлюються тоталітарнірежими. Тоталітаризм—— форма державного правління, що характеризується повним тотальним контролем суспільства, ліквідацією демократичних свобод СРСР, фашистська Німеччина, згодом Китай. Сфера культури за таких умов також є підконтрольною державному впливу. За умов відсутності свободи творчості митці змушені дотримуватись певних регламентованих приписів, обмежень, а мистецтво в цілому має обґрунтовувати ідеї, що проголошуються владою. Тоталітарна держава бореться з усіма мистецькими напрямами та діячами культури, які не підтримують офіційного курсу, не дотримуються державної ідеології. Проголошується цілковите підпорядкування інтересів і свободи особистості інтересам держави. Формується тоталітарна свідомість, коли людина, не маючи змоги брати участь у громадському житті, вірить, що правляча партія та її лідер повністю виражає її інтереси, стає пасивною, з пригніченою психікою, безпринципною. Друга світова війна 1939-1945, жорсткіша і кровопролитніша за попередню, вплинула на світогляд мільйонів людей. Багатомільйонні людські жертви, втрата незліченних матеріальних і культурних цінностей підірвали віру в гармонію світовлаштування, спонукали до перегляду попередніх уявлень про призначення і критерії культури, духовності. Глобальними техногенними катастрофами з тяжкими наслідками для навколишнього середовища людство розплачується також за надмірну урбанізацію.На зміст західної культури впливали наукові відкриття та технічніздобутки в різних галузях: освоєння космосу, розвиток компютерних технологій, систем комунікації, появи нових синтетичних матеріалів, досягнення в галузі біології клонування, генна інженерія. Завдяки таким глобальним змінам сучасне суспільство називають постіндустріальним, інформаційним тощо.Розвиток української культури ХХ ст. можна позначити як період національного відродження


Сейчас читают про: