Экономическая история Древней Греции

Ксенофонт (430 - 354 гг. до н. э.) - автор трактата "Домострой" - был сторонником рационального ведения хозяйства: разделение труда на умственный и физический, а людей — на свободных и рабов имеет естественное (природное) происхождение; любой товар обладает полезными свойствами {потребительная сто­имость) и способен обмениваться на другой товар (меновая стоимость); деньги изобретены людьми для того, чтобы с их помощью осуществлялось товарное обращение и накопление богатства, но не ростовщическое обогащение.

Платон (428 - 347 гг. до н. э.) создал теорию идеального общественного устройства и изложил ее в своем труде «Государство», а также «Законы». Коренной идеей такого устройства является идея справедливости; каждый занимается тем, к чему более приспособлен. Под справедливостью философ подразуме­вал так называемую цельную добродетель, объединяющую мудрость, мужество и просветленное состояние и представляющую их равновесие. стремился устранить борьбу классов и имущественное неравенство путем четкого деления общественных функций граждан в соответствии с их способностями: философы и воины образуют аппарат управления, землевладельцы, ремесленники и купцы заняты в хозяйстве, рабы выполняют тяжелую работу. Платон проповедовал уничтожение частной собственности, общность жен и детей, государственную регулируемость браков, обще­ственное воспитание детей, которые не должны знать своих родителей.

Аристотель (384 - 322 гг. до н. э.) - величайший мыслитель древности, пытавшийся исследовать экономические законы современной ему Греции. В "Политике" и "Никомаховой этике" он рассмотрел устройство государства, определив семью в качестве его основы. Сущность государства - стремление к всеобщему благу. Оно должно преодолевать классовые противоположности, ориентироваться на "среднего" гражданина, т.е. земледельца-рабовладельца. Рабство Аристотель считал естественным, а раба - говорящим орудием. Он защищал интересы натурального рабовладельческого хозяйства. Связанные с ним явления считал естественными и относил их к экономике, т.е. искусству приобретения благ, потребительных стоимостей. Все явления, выражающие товарно-денежные отношения, представляемые торговым и ростовщическим капиталом, Аристотель рассматривал как противоестественные и относил их к хрематистике, т.е. к искусству наживать состояние, деньги. Тем не менее, Аристотель стремился понять законы обмена. Он устанавливает две стороны товара - потребительную и меновую стоимость, ставит вопрос: чем определяются соотношения обмена. Ответ таков: в самих товарах нет ничего такого, что могло бы их приравнивать друг к другу; товарный обмен - это отношение не только между вещами, но и между их владельцами; а общим в их обмене является потребность в том, чего нет у каждого из них. Таким образом, Аристотель одобряет экономическую деятельность и порицает хрематистику. Деньги выступают в роли соизмерителя при обмене, и поэтому их нельзя ссужать (монета не может рождать монету). Аристотель считал, что день­ги стали «всеобщим средством обмена» в результате соглашения. Человек, по мнению Аристотеля, есть существо, которое не может жить вне общества и государства. Следовательно, государство важнее семьи и отдельной личности. Рассматривая воспитание как средство укрепления государственного строя, философ считал, что школы должны быть только государственными и в них все граждане, исключая рабов, должны полу­чать одинаковое воспитание, приучающее их к государственному порядку.

8 Особливості первіснообщинного господарства східних слов'ян

Подібно до всіх народів, предки східних слов'ян пройшли через первіснообщинний лад, що триває тривалий час (IV тис. до н.е.-VIII ст. Н.е.). Це було пов'язано з дією наступних факторів:

1. залежність первісної людини від тепла та води в східнослов'янських землях мала особливий характер при достатку води і браку тепла, що вимагало додаткових ресурсів;

2. зони ризикового землеробства також підвищували витрати праці навіть для простого відтворення;

3. обширність територій, що створювала можливості для природного поширення традиційного способу життя на нових територіях і простих засобів порятунку від набігів, зумовила фізичну роз'єднаність і збереження екстенсивного розвитку;

4. велика кількість лісу призвело до відсутності необхідної технології для обробки каменю і металу, до того ж пожежілегко знищували результати праці.

У середині I тис. н.е. у східних слов'ян стався перехід до сусідської громаді. У VI-VIII ст. його здійснили південні племена, які створили особливі об'єднання - шнур. Освіта сусідської громади - миру у північних племен відбувалося в VII-IX ст. Рівень господарства окремих східнослов'янських племен був різний і характеризувався як збереженням елементів привласнюючого, так і становленням виробничого господарства (землеробсько-скотарські культури).Еволюція землеробства від мотичного (присадибної) до орного (польового), обумовлена ​​застосуванням металевих знарядь праці, сприяла обробці більшої площі і збільшення продуктивності праці. При цьому зберігаються регіональні відмінності в системах землеробства. У лісостеповій зоні існує перелогова (перелогова) система землеробства. У лісовій зоні застосовувалася підсічна (вогнева) система. Обидві вони сприяли проведенню активної земельної колонізації. Східні слов'яни займалися і осілим скотарством. Однак цей вид діяльності носив обмежений характер, тому забезпеченість органічними добривами була мінімальною, а врожайність - низькою.

У VI-VIII ст. ремесло у слов'ян починає відділятися від землеробства. З'являються гради і погости - центри невеликих округів і прообрази майбутніх міст. Створюються умови для розвитку регулярного обміну не тільки між племенами, але і на межах території, заселеній східними слов'янами. Спочатку функції грошей виконують худобу, хутра, бурштин, іноземні (римські, арабські та візантійські) монети.

Розвиток матеріального виробництва привело до складання у східних слов'ян передумов класового ладу. Розпад родових сімей і поява сусідської громади сприяли свободи виходу і прийняття нових членів в громаду. Це робило можливим існування елементів патріархального рабовласництва. Сильніше воно було виражено у слов'янських племен, які живуть на півдні, тобто на кордонах з грецькими містами-державами.

Рабство носило тимчасовий характер. Римські історики пишуть про можливість викупу та повернення на батьківщину або залишатися вільним у слов'ян. Основні джерела рабства - полон і судочинство (борг, самопродажа, народження від раба). У слов'ян був відсутній такий масовий джерело, як покупка рабів. Разом з тим раби були не стільки робочою силою, скільки експортним товаром.

Поширенню рабства перешкоджали громада і несприятливі природно-кліматичні та географічні умови. Низька продуктивність праці при екстенсивному типі економічного зростання, сезонний характер сільськогосподарського виробництва, а також велика кількість неосвоєних територій, що створює можливості для втечі, означали недоцільність великої концентрації рабів. Соціальна нерівність, що виникає в громаді, набувало характер феодального класового суспільства, яке в той час стверджувалося в багатьох народів Європи та Азії.