2013-12-28
794
ЦАРСТВОВАНИЕ ПАВЛА I.
Павел I вступил на престол после смерти матери Екатерины II в возрасте 42 лет. 5 апреля 1779 г. совершилась коронация Павла. В тот же день был обнародован указ о престолонаследии, который устанавливал определенный порядок в наследовании престола (от отца к старшему сыну) и тем самым отменял Указ о престолонаследии, принятый Петром I.
Став императором, Павел I попытался путем усиления дисциплины и власти с тем, чтобы исключить все проявления либерализма и свободомыслия в России. С этой целью вводилась цензура и чрезвычайные полицейские меры для преследования передовой общественной мысли, закрывались частные типографии. Был ужесточен порядок службы дворян, ограничено действие Жалованной грамоты дворянству. В армии насаждались прусские порядки. В огромных масштабах осуществлялась раздача государственных крестьян помещикам. В 1797 г. был издан Манифест о трехдневной барщине. Он запрещал помещикам использовать крестьян на полевых работах по воскресеньям и рекомендовал ограничить барщину 3 днями в неделю.
Павел I принял участие в коалиционных войнах против Франции. Однако затем он изменил внешнеполитический курс: разорвал отношения с Англией и заключил союз с Францией, что вызвало недовольство дворянства. 12 марта 1801 г. был совершен дворцовый переворот, в результате которого Павел I был убит.
История экономических учений — это неотъемлемое звено в цикле общеобразовательных дисциплин по направлению «экономика».
Предметом изучения этой дисциплины является исторический процесс возникновения, развития и смены экономических идей и концепций, представленных в теориях отдельных экономистов, теоретических школах, течениях и направлениях.
Методологически история экономических учений опирается на совокупность прогрессивных методов экономического анализа. К их числу можно отнести методы: исторический, индукции, логической абстракции, каузальный, функциональный, системный, математического моделирования и др.
Свое начало история экономических учений берет со времен древнего мира, т.е. появления первых государств. С тех пор и до настоящего времени осуществляются постоянные попытки систематизировать экономические воззрения в экономическую теорию, принимаемую обществом в качестве руководства к действию в осуществлении хозяйственной политики. При этом по мере происходящих изменений в экономике, науке, технике и культуре постоянно обновляется и совершенствуется и экономическая теория.
Изучение данной дисциплины является важным подспорьем для выявления объективных закономерностей в развитии как мировой, так и отечественной экономики. Кроме того, знания в области эволюции экономической мысли формируют у экономиста необходимую эрудицию и творческие навыки, которые позволят ему свободно ориентироваться в проблемах экономической теории, сравнивать альтернативные теоретические подходы и принимать самостоятельно решения по практической реализации актуальных хозяйственных задач.
2 Проблеми періодизації історії економіки.
Одним из наиболее сложных вопросов современной истории экономики остается периодизация. Здесь можно выделить несколько подходов.
Формационный подход базируется на марксовой схеме деления мировой истории на первичную (доклассовую), вторичную (классовую) и третичную (бесклассовую) формации. Несмотря на логичность построения, данная схема представляет собой довольно упрощенное понимание истории как линейно-прогрессивного процесса смены низших общественных форм высшими, в основе которого лежат материальные факторы. К тому же она применима только к ограниченному региону – Западной Европе и к определенному промежутку времени (до середины XIX в.).
Цивилизационный подход ведет свое начало с работ русского мыслителя Н.В. Данилевского, английского историка А. Тойнби, немецкого философа О. Шпенглера. Его особенностью является стремление описывать экономические процессы с точки зрения обобщенного синтезированного взгляда на историю. Поэтому в центре его внимания – не одна страна, а совокупность всех черт того или иного общества – материальных, идейных, культурных, религиозных, нравственных и т.д. в их единстве и взаимодействии. Однако такой подход также не лишен недостатков, связанных прежде всего с непроработанностью основных терминов. Например, понятие "цивилизация" характеризует как стадию развития общества, так и культурно-исторический тип.
В настоящее время стремление ученых избежать крайностей и противоречий названных подходов привело к быстрому оформлению нового циклического направления в анализе проблемы периодизации. В соответствии с теорией экономических циклов в истории экономики можно выделить их четыре основных вида:
1. среднесрочные с десятилетней амплитудой колебания;
2. полувековые (циклы Кондратьева), связанные со сменой поколений людей, технологических укладов, основных фондов, с переменами в экономических и социально-политических отношениях;
3. вековые, отражающиеся в периодической смене мировых цивилизаций;
4. тысячелетние суперциклы, охватывающие несколько родственных цивилизаций.
3. Господарські форми і галузева структура економіки Стародавнього миру.
Перший етап у розвитку суспільства - епоха стародавнього світу, тривав з 40 тис. років до н.е. до V ст. н.е. (Від часу відступу льодовика до падіння Риму (476г.) Його головним змістом є виникнення найдавніших форм виробництва і елементарних зв'язків у структурі економіки.
Організаційно - економічний рівень характеризується використанням примітивних ручних технологій на основі простої кооперації. Найдавніші форми простий кооперації - родова і сусідська громада.
Проста кооперація - форма організації виробництва, при якій колектив людей виконує однокачественность роботу на умовах природної (статево-віковою) спеціалізації.
У галузевому рівні економіки стародавнього світу важко виділити спеціалізацію окремих господарств, тому що всі вони розвиваються в рамках замкнутого натурального господарства і являють собою автаркії. Особливу роль у формуванні галузевої структури економіки відіграло суспільний поділ праці.
Формування територіального рівня було обумовлено природно-кліматичними умовами і проявилося в темпах освоєння окремих територій: найдавніші землеробські цивілізації виникають у найбільш сприятливих кліматичних умовах. Територіальна спеціалізація виявилася пов'язаною з джерелами сировини, що відбилося на розвитку ремесла і торгівлі. Важливе значення для складання територіальної структури економіки мала неолітична революція, швидкість розповсюдження якої також залежала від географічних чинників.
Неолітична революція - перехід від привласнюючого типу господарства до виробничого, який супроводжувався появою додаткового продукту, підвищенням життєвого рівня населення, збільшенням його чисельності та створенням передумов для виникнення держав.
Відтворювальний рівень. Основним виробником стародавнього світу було хліборобське господарство, яке зазнало еволюцію - від колективу вільних общинників в умовах родової громади до формування общинних, рабовласницьких (приватновласницьких) і державних господарств на основі різних форм відносин залежності.
Зовнішньоекономічний рівень. Особливий розвиток отримує в період розкладання первіснообщинного ладу і зародження рабовласницької економічної системи. Країни з'єднували не тільки політичні узи в результаті виникнення рабовласницьких імперій, а й широкі економічні зв'язки. Важливу роль при цьому відігравало Середземномор'ї (морські торгові шляхи) і "Великий шовковий шлях", що зв'язує по суші Східну Азію і Середземномор'ї. Значення виникнення зовнішньої торгівлі для світової економіки був дуже великим і пов'язане з усуненням обмежень, пов'язаних з географічними рамками і ресурсною базою; передачею соціальних і технологічних інновацій (грошова система,писемність, таємниці ремесел); стимулюванням розкладання общинних відносин і формуванням нових ринків збуту.
4 Основні риси і напрями розвитку первіснообщинного господарства
Епоха первісної економіки хронологічно збігається в основному з кам'яним століттям, в якому виділяються три періоди. Початок палеоліту (древнього кам'яного століття) пов'язане з появою перших предків людини, які навчилися виготовляти примітивні знаряддя праці з каменю, дерева, рогу і кістки. Всі знаряддя виготовлялися технікою оббивки, без застосування шліфування і свердління. Одним з переломних моментів у розвитку первісної економіки стало оволодіння вогнем. Людина почала будувати житла або облаштовувати печери.
Самими древніми видами господарської діяльності людини було полювання і збирання. Спочатку полювання було переважно загородне, в кінці верхнього палеоліту відбувається перехід до індивідуальному полюванні на дрібних і середніх тварин. У цей період часу (близько 15 тис. років тому) був винайдений цибулю, вдосконалено спис-металка.
Вчені вважають, що вже в палеоліті починають проявлятися регіональні відмінності в технології виготовлення знарядь праці (наприклад, напрямки відколів з каменю), а особливо в спеціалізації діяльності. Так, наприклад, в Європі з археологічних розкопок можна виділити спеціалізацію в полюванні не тільки на один вид тварин, але й особливо статевовікових груп всередині одного виду: в Центральній і Південній Італії - мисливці забивали самців-оленів або в перший рік їх життя або у віці 4-8 років (найбільшу вагу), в Північній Італії мисливці воліли тільки старих оленів (9-10 років), які легше добувалися.
У мезоліті - среднекаменного столітті (12-8 тис. років до н. Е..) Вдосконалюється технологія виготовлення знарядь праці. Вони зменшуються, перетворюючись на мікроліти - дрібні знаряддя, зроблені з відщепів і мають геометричнуформу. Розширилася кількість знарядь праці: отримали поширення спеціальні знаряддя - зернотерки, ступи, товкачі, з'являється колесо, що полегшує транспортування. Зберігався привласнювали тип господарства, але виникає рибальство, в тому числі морське. Складався сезонно-осілий спосіб життя первісних людей.
Неоліт - новокаменний століття має різні хронологічні рамки для різних територій. Так в Азії він тривав з VIII до V тис. до н.е.; в Європі - з VIII до IV тис. до н. е.. (На півночі аж до III тис. до н.е.). Його зміст визначається неолітичноюреволюцією.
5. Фази еволюції і моделі розвитку рабовласництва.
У розвитку рабовласницької економічної системи можна виділити дві основні макромоделі: східну, засновану на патріархальному рабстві, і західну, пов'язану з класичною формою рабства.
| Основні риси | Східне (патріархальне)рабство | Античне (класичне)рабство |
| 1. Мета виробництва | створення засобів су-ществованія рабів і рабовласників | створення додаткового продукту в натуральній і грошовій формі |
6.
| 2. Зв'язок з ринком | слабка | тісний (торгівля надлишками) |
| 3. Кількість рабів | невелике | величезне при погіршенні юридичного та суспільного становища |
| 4. Власність на рабів | переважнодержавна | переважно приватна |
Усередині даних макромоделей можна виділити мікромоделі на рівні окремих країн, а також суміжні форми типу спартанського рабовласництва в Стародавній Греції, більш близького до східного типу. Воно характеризувалося військовим державним рабовласництвом, але при жорстокій експлуатації.
