double arrow

Определите роль Брестской унии 1596 г. в социально политической жизни Украины


Брестская уния (159б г.):причины: стремление Ватикана подчинить католичеству восточную православную церковь, создав переходный период для нового перехода православных украинцев к католицизму; желание ряда православных священников уравняться в правах, стремление оградить себя от влияния Московского патриарха, поддерживавшего украинские братства; содержание Унии: украинская церковь признавала основные догматы католической церкви и переходила под власть Ватикана, признав своей главой папу Римского. Богослужение оставалось на славянском языке; последствия Унии: переход в лоно католицизма; фактический запрет православной церкви; преследование оставшихся верными православию священников; раздел украинцев на две конфессии. Против Унии выступили народные массы, вела борьбу часть дворянства во главе с князем Константином Острожским, а также украинские братства. Это вынудило Речь Посполитую в 1633 г. вновь разрешить легальное существование православной церкви, хотя льготы по-прежнему распространялись лишь на униатов.

2.4 Соціально-економічні відносини на У у складі Речі Посполитої.




Поворот У особою до Польщі і до Запасу призвів до перерв не тільки в політичної, але і господарського життя країни. Все товариство починається перебудовуватися по західних зразках. Прямі хоз. зв'язку стають більш тривкими. Станова система У. У відмінності від поділу товариства на класи, що виникає станова система грунтувалася на правах, обов'язках або привілеях, установлених юридично. Дворянство - перше і головне серед усіх станів, що сформувалися в XIV-XV сторіччях. Цей стан склали різноманітні соц. групи. Самими численними були нижні прошарки шляхти. Усередині дворянського стана існували не тільки економічні відмінності, але і соціальне тертя. Міщани - біля 10-15 % населення укр. земель склали жителі міст (особливий стан). Відповідно до Магдебургскому права, усі жителі його міст, що одержали, були рівні між собою. Проте на ділі між городянами існували глибокі соц. -економічні відмінності. Багаті захоплювали всі посади і користувалися всіма привілеями міського самоврядування. Середній міський клас складався з дрібних купців і торговців. А робочий люд фактично був позбавлений усіх прав, оскільки не мав у місті ні власності, ні найчастіше, свого рогу. Саме городяни в етнічному відношенні були найбільше різношерстою частиною населення того часу. Селяни відрізнялися друг від друга особливими правами. Своє єдине право користуватися землею селянин відпрацьовував на панщині або сплачував феодалу оброк. Панщина рідко перевищувала 14 днів у році. Виконуючи регулярно всі умови селянин міг самий розпорядиться своїм земельним наділом (заповідати або продати).
Ставши частиною Мови Посполитой, У. потрапила в сферу стимулюючого впливу
Заходу. У той же час у самому соц. -економічному укладі Промови Посполитой існували гострі проблеми і протиріччя. У результаті зернового бума економіка У (як і Польщі) ставати несбалансированной, однобокої: майже вся хоз. дея-ть зосереджується в аграрному секторі, а міста і промисловість вступають у смугу застою. Порушення экономич. Рівноваги супроводжувалося наростанням соц. напруженості. Ніж більш високих привілеїв домагалася для себе шляхта, тим опаснее погіршувалися життєві умови селян. У міру того як влада, як багатство і привілею в Промові Посполитой схилялися на сторону тих, хто отождествял себе з польською нацією і культурою, росло і накопичувалося невдоволення тих, хто ототожнити себе з цією нацією і культурою не міг або не хотів.



2.5 Определитьпричины возникновения казачества

Термин "казак" означал "вольный человек". Усиление феодального гнета привело к бегству крестьян и горожан в незаселенные районы Днепра, где отсутствовала эксплуатация и лежали неосвоенными огромные площади плодородных земель. Первые сведения об украинских казаках упоминаются в дипломатической переписке между Россией, Польшей, Турцией, Крымом, Молдовой и Валахией. В XVI в. численность казачества постоянно растет и они расселяются частично в построенных хуторах и слободах, частично в казацких городах. Основными занятиями казаков были охота, рыболовство, пчеловодство, скотоводство и постепенно земледелие. Жизнь в пограничных с татарами районах заставляла каждого иметь оружие, искусно им владеть и быть готовым в любое время его применить. Вновь прибывшие вынуждены были наниматься к зажиточным казакам, из которых формировалась казацкая старшина. В итоге: к началу XVI в. казаками было освоено среднее Поднепровье и Запорожье.



Возникновение Запорожской' Сечи.

Сечь была основана в виде укрепления вначале на островах Хортица, Малая Хортица, затем на о. Токмаковка, а позже, неоднократно переносилась. Впоследствии термин "Запорожская Сечь" распространился на все объединенное вокруг Сечи украинское казачество. Основные черты общественного устройства Запорожской Сечи и всего казачества: отсутствие крепостничества; формальное равенство между всеми казаками); Запорожская Сечь была одновременно военной организацией, каждый казак обязан за свой счет нести военную службу; как политическая организация Запорожская Сечь была казацкой республикой во главе с выборной войсковой радой, которой руководил кошевой атаман. В административно-территориальном отношении Запорожская Сечь делилась на округа во главе с полковниками. В военном отношении войско состояло из куреней во главе с куренными атаманами. Все руководящие посты в республике были выборными на общем казацком сходе.

2.6Петро Сагайдачний и козаки в боротьбі з турками і татарами
З розвитком Запорозької Січі активного наступального характеру набирає боротьба проти турецько-татарської агресії. Включаючи у свої агресивні плани загарбання України, султанська Туреччина викликала та підтримувала постійні руйнівні напади орд Кримського ханства.
Проти такої супердержави Петро Сагайдачний організував і особисто керував суходільними і морськими походами на володіння султанської Туреччини і Кримського ханства.
Головна концепція стратегії морських походів, розроблених Сагайдачним, полягала в тому, щоб воювати з ворогом на його території. Основним напрямком козацького наступу були береги Малої Азії. Козаки атакували кілька фортець одночасно, але основний удар завдавався Стамбулу. Знищувався турецький флот у портах та на морі.
Петро Сагайдачний розробив та вдосконалив також і тактику морського бою, що було значним внеском у розвиток українського воєнного мистецтва.
Найзначнішою подією 1616 року у війні козацтва, керованого Петром Сагайдачним, проти султанської Туреччини і Крітського ханства був морський похід, спрямований на Кафу (тепер Феодосія,) - головного невільницького ринку в Криму. Козаки штурмом оволоділи могутньою фортецею, знищили 14-тисячний турецький гарнізон, звільнили масу полонених-бранців.
Та не тільки військовими справами опікувався Сагайдачний. Року 1620 він здійснив політичну і громадсько-культурну акцію - відновлення православної ієархії. Та акція мала велике значення для захисту української духовності і церкви, крім того, вона недвозначно була спрямована проти Речі Посполитої.

2.7 Усиление народных движений в 20-30 гг. 17в.

Вместо обещан­ных во время войны послаблении, Речь Посполита расправлялась с села­ми, вводившими казацкие порядки, запретила казакам принимать бегле­цов, поддерживать связи с иностранными державами, вмешиваться в ­ религиозные дела, поддерживать православную церковь и т. п. 1630 г. — восстание под руководством гетмана нереестрового ка­зачества Ивана Федоровича. Трясило захватил Косунь, расправился со шляхтой, пополнил свою армию крестьянами и горожанами, доведя ее численность до 37 тыс. человек. После прибытия карательного отряда польского гетмана в 3-недельной битве, нанес ему большие потери, но под давлением казацкой старшины пошел на подписание догово­ра, по которому реестр увеличивался с 3 до 8 тыс., казаки признавали свою вину, за что прощались, крестьяне возвращались в своп имения. 1635 — восстание под руководством гетьна Сулимы. Поводом стало строительство крепости на Днепре, предназ­наченной для поимки беглецов в Запорожье. Сулима незаметно подошел к крепости, провел разведку и ночью за несколько часов захва­тил ее, уничтожив застигнутых врасплох наемников. Отряд реестровых казаков, которые схватили Сулиму и его помощников и отправили их в Варшаву на казнь. Восстание было по­ давлено.

Значение восстаний — сдерживали усиление польского национального, феодального и колониального гнета: выросли казацкие привилегии; народные массы получили опыт национальной и антифеодальной борьбы

2.8Значні зміни в XIV—XVI ст. відбулися у сфері правової культури. Українські землі втратили свою самостійність, тому особливістю їх суспільного життя стало співіснування правових систем різного характеру та походження. Головними документами, що регулювали правові відносини, стали Литовські статути: Старий (1529), Волинський (1566), Новий (1588), в основу яких було покладено традиційні норми місцевого звичаєвого і писаного («Руська правда») права. Крім цієї правової системи, в українських землях у багатьох містах діяло Магдебурзьке право, а в сільській місцевості західних земель — Волоське право. Хоча поява чужих правничих інститутів не зовсім відповідала ментальності місцевого населення, блокувала розвиток традиційних правових норм, проте саме Литовський статут завершив процес уніфікації правових систем давньоруських земель і став уособленням повного єдиного загального права, а Магдебурзьке право вводило суспільні відносини в цивілізоване русло, закладало на українському ґрунті основи громадянського суспільства.
Певні зрушення відбулися і в побутовій культурі українських земель. Розширення панського землеволодіння, посилення влади феодала логічно призвело до зміни вигляду тогочасних сіл. Якщо раніше, коли вільної землі було багато, межею між сусідами вважалося те місце, «де зіткнуться сокири», тобто де з обох сторін зустрінуться рубачі під час рубання лісу, то в XV—XVI ст. під тиском феодалів на селянські землі відбувається певне упорядкування структури селянського поселення. Хати будують обабіч дороги. За кожною хатою розташовані загуменки, тобто довгі вузькі смуги землі, що належали господарю хати.

3.1 Причины, характер и движущие силы освободительной войны украинского народа 1648-1654 п.

На протяжении веков украинские земли находились в составе соседних государств; господствующая верхушка при­няла католичество и польскую культуру, потеряв роль политического руко­водителя народа. Была потеряна элита, произо­шел раскол среди духовенства, мещанство вытеснялось с ключевых пози­ций экономической жизни и самоуправления, возрастали преграды для раз­вития украинского языка и культуры.

Резкое усиление экономического гнета, быстрые темпы закрепоще­ния, нарастание национально-религиозного гнета, а также столкновение интересов казацкой Украины и Речи Посполитой привели в 1648 г к взрыву- Национально-освободительной войне. Повстанцы прежде всего захватили Запорожскую Сечь и избрали гетманом Войска Запорожского Б. Хмельницкого.

Содержание этой войны заключалось в создании независимой соборной державы в этнических границах Ук­раины и утверждение социально-экономического строя с мел­кой, казацкой собственностью на землю. Исходя из этого, по сути, война представляла собой национальную революцию.

Сотни отрядов крестьян и мещан громили поме­сим и убивали шляхту независимо от ее этнического происхождения, а также корчмарей, арендаторов, католическое духовенство. В сознании народа казак виделся как свободный человек, который не выполняет ни­каких обязанностей перед государством, имеет право на владение землей.

3.2 Важливе значення для України мав Зборівський договір, що завершив воєнні дії 1649 р. У ньому вперше на міжнародному рівні було зафіксовано певні результати визвольної війни. Цей договір юридично підтвердив існування козацької автономії в межах Речі Посполитої. Під владу гетьмана переходили Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства, а також Чигирин та його округи. Коронним військам було заборонено там з'являтися. На урядові посади мали право лише православні. Питання про унію та церковну власність повинен був розглянути сейм. Київський митрополит дістав місце в сенаті. Євреї та єзуїти мусили залишити Україну. Оголошувалася амністія всім учасникам визвольної війни. Козацький реєстр збільшувався до 40 тис. чоловік, зберігалися вольності Війська Запорозького.

І хоч окремі статті Зборівського договору не раз порушувались поляками, Б. Хмельницький активно розпочав державне будівництво. 1649 р. територію трьох підвладних гетьманові воєводств було поділено на 16 (а 1650 р. — на 20) полків, що складалися із 272 сотень. їх очолювали відповідно полковники й сотники. Існувала також полкова й сотенна старшина — осавул, писар, суддя, хорунжий. У руках гетьмана зосереджувалася військова, політична, судова, адміністративна і фінансова влада. Допомагала йому генеральна старшина — генеральний писар, обозний, два осавули, двоє суддів, підскарбій, хорунжий та бунчужний. Генеральний писар (за часів Б. Хмельницького цю посаду незмінно обіймав І. Виговський) керував гетьманською канцелярією і займався зовнішньою політикою. Осавули були помічниками отамана у військових справах, в охороні порядку; обозний відповідав за артилерію і постачання армії; підскарбій відав фінансами. Бунчужний охороняв гетьманський бунчук, а хорунжий — прапор. В разі необхідності Б. Хмельницький скликав старшинську раду для обговорення найважливіших воєнних або державних питань.

3.3 Оценка Переяславского договора 1654 г,

Переяславский договор 1654 г.- решающий, переломный момент в судьбе украинского народа. Несмотря на широкий подъем освободительной борьбы, Б. Хмельницкий понимал, что Украина не сможет победить польско-шляхтское войско; об этом свидетельствовал и тот факт, что война шла с переменным успе­хом. За победами украинцев следовали поражения, ни одна из воюющих сторон не могла нанести решающего поражения другой. Нужен был сильный союзник. Поэтому он добивался покрови­тельства турецкого султана /договор об этом остался нереализованным/, неоднократно обращался к московскому царю. Когда Россия ответила согласием, Б.Хмельницкий, понимая всю важность события, решил провести широкую на­родную раду для решения этого вопроса. Рада состоялась в Переяславле в янва­ре 1654 г. Было принято решение о переходе Украины под покровительство Мо­сквы. Последствия: единая религия, близость территории, сходство языка, обычаев, исторические корни. После рады, в марте 1654 г. царь утвердил т.н. "Мартовские статьи", они определяли положение Украины в составе России, не допус­калось вмешательство царских воевод; сохранялась местная администрация т.д. Украина в результате Переяславского договора сохраняла широкую авто­номию в составе России. Заключение этого договора - мудрый и правильный шаг.

3.4 РольБ.Хмельииикого в история Украины

Богдан Хмельницкий - выдающийся политический и государственный деятель Украины середины XVII ст. Он сыграл огромную роль в истории Украины, которую трудно переоценить. Он сыграл огром­ную роль благодаря своему организаторскому таланту, таланту полководца и государственного деятеля. Б.Хмельницкий, сумел воз­главить борьбу народных масс против польско-шляхтского господства, объединить для достижения этой цели усилия разных классов и сло­ев украинского общества. В результате была снижена острота социальных противоречий, предотвращена возможность перерастания их в граждан­скую войну.

Б.Хмельиицкий первым из политических деятелей сделал все возможное для решения этой задачи, и только крайне неблагоприятные для Украины международные отношения того времени помешали достижению цели. Гетман, идя на заключение Переяславского договора 1654 г., избрал наиболее оптимальный вариант из всех возможных. Украина, входя в состав России, сохраняла широкую автономию. Украина имела свою тер­риторию, администрацию, финансы, поддерживала дипломатические от­ношения с другими государствами. При этом учитывались традиции казац­кого самоуправления.

3.5 Причины политической нестабильности украинского общества/период руины/

После смерти Б.Хмельницкого /1657 г./ события развивались в крайне неблагоприятном для Украины направлении. Этот почти 25-летний период получил историческое название "Руина".

После гетманства Юрия Хмельницкого, Ивана Выговского Украина разделяется: на Правобережье гетманами были: Тетеря, Дорошенко, снова Ю.Хмельницкий; на Левобережье - Брюховецкий, Многогрешный, Самойлович. В 1667 Украина была поделена: Правобережье отошло к Польше, Ле­вобережье - к России. Затем последовал договор с Турцией, и снова с Рос­сией. В результате к концу XVII в украинские земли оказались поделенны­ми между соседними государствами.

После освободительной войны 1648-1654 сложились крайне не­благоприятные внешнеполитические условия. Жесткая централизаторская политика российского царизма, вмешательство Польши и Турции способство­вало тому, что потенциальные возможности независимого развитая Украи­ны не были ликвидированы.

Отрицательную роль сыграла внутренняя борьба за власть между отдель­ными гетманами. Политическая ситуация осложнялась народными восстаниями,обострились социально-экономические проблемы, т.к. казацкая старшина постепенно занимала место шляхты.

Таким образом, целый ряд обстоятельств вызывал политическую неста­бильность украинского общества.

3.6 Розширення меж приватного старшинського землеволодіння здійснювалося різними способами: займанщина вільних земель; захоплення громадських земель та угідь; загарбання козацьких та селянських земель на основі боргового закабалення їхніх власників; гетьманські надання та пожалування царського уряду «за службу великому государю» з фонду вільних військових маєтностей; перетворення рангових земельних володінь на спадкові.
Процес зростання та зміцнення старшинської земельної власності підтримував гетьманський уряд, вбачаючи в ньому опору та гарантію автономії України. Царський уряд також з розумінням ставився до економічного зміцнення старшини, сподіваючись у такий спосіб бодай частково компенсувати прогресуюче обмеження політичних прав та вольностей. Однак Росію як централізовану державу не влаштовувала практика стихійної «займанщини». Саме тому з метою посилення контролю за процесом зростання старшинського землеволодіння було запроваджено порядок наділення і затвердження придбаних земель винятково за царськими указами.
За цих обставин у 30-ті роки XVIII ст. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини вже перебували в приватній власності старшини. У період правління гетьмана Д. Апостола основний земельний фонд було роздано. У цей час межа між спадковими і ранговими володіннями практично стерлася. Характерною особливістю процесу зростання великого землеволодіння було збільшення земельної власності в Україні російських поміщиків. Зростання великого феодального землеволодіння супроводжувалося масованим наступом на землі та права козацтва і селянства

3.7. Наступленве российского царизма на украинскую автономию

В результате заключения Переяславского договора (1654 г.) Украина вошла в состав Российского государства на правах автономии. Об авто­номности Украины свидетельствовало наличие собственной территории, своеобразного политико-административного устройства, украинской адми­нистрации из числа казацкой старшины. Но, практически с момента заключения договора Мо­сква повела наступление на украинскую автономию, стремясь ввести на Украине свое прямое правление.

После Андрусовского мира 1667 г. Украина поделена: Правобережье отошло к Польше, Левобережье – России, где образовалась Гетманщина, сохранявшая некоторое время автономию. Юрий Хмельницкий подписал в 1659г. договор на условиях: российские гарнизоны с воеводами могли размещаться во всех крупных городах, ка­закам запрещалось вести войну и вступать во внешние отношения без раз­решения царя.

Батуринские и Мос­ковские статьи, подписанные И. Брюховецким укрепили позиции царизма на Украине. Глуховские статьи, подписанные Д. Многогрешным, запрещали гетману осуществлять дипломатические сношения с другими странами, ограничивали переход крестьян в казаки.

Во времена гетмана И,Самойловича (конец XVII в.) объем украинской автономии был уже очень узким. Правда, в договорах, подписанных Самойловичем, содержались пункты, расширявшие привилегии казацкой старшины.

Все это следствие укрепления фео­дального абсолютистского, централизованного Московского государства.

3.8 Оценка политической деятельности гетмана С. Мазепы

Гетман Иван Степанович Мазепа - один из наиболее выдающихся и противоречивых политических деятелей Украины конца XV11—нач. XVIII вв.

Родился И.С.Мазепа в семье украинского шляхтича, был на службе и у польского короля, гет­мана Петра Дорошенко. Выполняя первую дипломатическую миссию, попал в плен к запорожцам, которые выдали Ма­зепу гетману Самойловичу. Обладающий тонким умом и хорошими манерами, Мазепа становится доверенным лицом Самойловича, а в 1687 г. сам становится гетманом.

В период 1687—1708гг. про­водил следующую политику: 1. Отстаивая интересы Украины в целом поддерживал хорошие от­ношения с Москвой. Доверие царя Петра I Мазепа сумел завое­вать признав одним из первых его власть. 2. Укрепил позиции казацкой старшины, раздавая ей дарственные земли. 3. Не за­бывал он и о собственных интересах. Мазепа стал одним из самых крупных землевладельцев Европы. 4. Он открыл школы, библиотеки, издательства, построил ряд церквей, новые корпуса для Киево-Могилянской академии.

Мазепа не пользовался популярностью среди низов народа; не имел он полной под­держки и у казачества. Он перешел на сторону шведского короля Карла ХП накануне Полтавской битвы. Однако шведские войска проиграли и Мазепа был выну­жден бежать за пределы Украины. Умер он в 1709 г. на турецкой территории.

И. Мазепа был настоя­щим политиком среди деятелей Украины. Но, идя к независимости Ук­раины, он ошибался в выборе пути.

3.9.Особенности развития Правобережья под властью Польши.

Усиление барщины, феодального и национально-религиозного угне­тения вызвало волну восстаний. В начале 18 в. возникла новая фор­ма антифеодальной борьбы — гайдамацкое движение. Среди гайдамаков были: казацкая беднота, крестьяне, горожане. Отряды гайдамаков дейст­вовали на всей территории Правобережья и пользовались широкой поддержкой населения.

Во второй половине XVIII в. гайдамацкое движение переросло в крупнейшее народно-освободительное восстание, получившее название колиивщина. Весной 1768 г. его возглавил запорожский казак Максим.

За несколько недель восстание охватило Киевщину, Брацлавщину, Подолье. Гайдамаки освобождали крестьян от власти польских панов, ликвидировали панщину и другие феодальные повинности, захватывали и сжигали панские имения и замки, повсюду создавали органы крестьяйнко-казацкого самоуправления. Напуганное размахом колиивщины, царское правительство приказало русским войскам оказать помощь польской армии в ликвидации вос­стания. Лагерь повстанцев под Уманью был окружен, и они сдались

колиивщина потрясла польско-шляхетский режим на Правобереж­ной Украине, она надолго осталась в народной памяти и сыграла большую роль в формировании освободительных тенденций украинского на­рода.







Сейчас читают про: