Розвиток музичного мистецтва наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст

№12

1. Культурні процеси напередодні і в добу козаччини. См. №11.2, №13.1

Усна народна творчість. Мова. Народна культура знайшла своє яскраве відображення в піснях, думах, казках, легендах, повір'ях, прислів'ях, приказках тощо. Історичні пісні та думи славили героїчну боротьбу українського народу проти гнобителів та іноземних загарбників. Про напади турецьких і татарських орд розповідають журливі пісні "Волиночка", "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш", "Байда", а також думи "Втеча трьох братів з Азова", "Маруся Богуславка", "Самійло Кішка", "Козак Голота" та ін. Пісні й думи виконували талановиті співці - лірники й кобзарі, які мандрували по Україні.

Пісні та думи прославляли визвольний рух, подвиги козаків, повстання народних мас проти гнобителів. Багато пісень і дум присвячувалося народним героям - Наливайку, Судимі, Павлюку, Острянину, Сагайдачному.

Усна народна творчість справила благотворний вплив на формування української літературної мови. Стара "руська мова", що складалася з українського і білоруського різновидів, визнавалась як офіційна мова у Великому князівстві Литовському майже 200 років. Це визнання було записане у Литовському статуті 1566 р. Цією мовою друкувалися книжки й писалися наукові трактати, документи, твори давньої літератури. Вона постійно збагачувалася словами української і білоруської народних мов, а з часом послужила основою для їх власного розвитку. Про значення "руської мови" польський поет початку XVII ст. Ян Пашкевич писав: "Польща квітне латиною, Литва квітне русиною".

За часів Литовської держави в Україні етнічна мова, що склалася з місцевих діалектів руських племен, стала головним чинником дальшого формування української народності та її культури. На українську мову невідомим монастирським ученим перекладено з церковнослов'янської Пересопницьке Євангеліє (XVI ст.), назва якого походить від містечка Пересопниця (тепер село Рівненської обл. на березі р. Стубли - притоки Горині). Рукописна книга була оформлена орнаментом у стилі українського ренесансу (відродження).

Актом Люблінської унії 1569 р. на землях України, підлеглих Польщі, в діловодстві й церковній службі формально визнавалась українська мова. Але її вживання обмежувалося офіційними мовами - латинською і польською. Разом з тим ці розвинуті мови справили певний позитивний вплив на українську літературну мову, що збагачувалась вживанням латинських та польських слів і термінів. З польської мови на українську шляхтич з Волині Валентин Ногалевський переклав "Новий Завіт", що сприяло морально-етичному вихованню людей. У передмові "До ласкавого читальника" він писав, що виконав цю складну й почесну справу "за намовою і нагадуванням багатьох учених" для освіти простого люду, який не розумів польської мови.

Збагачена й розвинута на той час українська мова вжи валась у літописанні, перекладній та оригінальній літературі, поезії, народній творчості.

Література. Іван Вишенський. Помітним явищем у розвитку літератури в Україні стало літописання, що продовжило давньоруські літописні традиції. Створювалися численні хроніки та оповідання про історичні події. Серед них першорядного значення набув "Короткий Київський літопис" (XV-XVI ст.). При монастирях виникли Густинський, Острозький, Львівський, Хмільницький, Межигірський літописи. У цих творах проводилася патріотична ідея соборної єдності українських земель, засуджувалось загарбання їх іноземними державами, підтримувалося прагнення народних мас до визволення України і створення власної незалежної держави.

Поряд з церковно-літературними творами, зокрема такими, як "Києво-Печерський патерик" XV ст., в Україні розповсюджувалася перекладна література, зокрема переклади книжок, що надходили з Греції, Сербії, Італії, Ірландії, Індії та інших країн (наприклад, "Олександрія", "Троянська історія", "Сказання про індійське царство"). З боротьбою проти наступу католицизму й уніатства пов'язаний розвиток полемічної літератури. Відомо близько 60 полемічних творів. Поштовхом для їх створення стала книга польського публіциста, єзуїта Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577 р.), де під виглядом унії висувалась ідея поглинення православної церкви католицькою. Проти цього виступив ректор Острозької школи Герасим Смотрицький у книгах "Ключ царства небесного" та "Календар римський новий" (1587 р.).

Видатним українським полемістом став письменник Іван Вишенський, який жив у другій половині XVI - першій чверті XVII ст. Він 40 років перебував в Афонському монастирі (Греція), відвідував Унівський і Манявський монастирі в Україні, багато мандрував і глибоко знав життя українського народу. До нашого часу дійшло 17 гворів цього просвітителя, демократа і гуманіста, патріота України, борця за соціальну рівність. У своїх творах-посланнях Вишенський викривав паразитичне життя магнатів і вищого духовенства, засуджував соціальне і національне гноблення, уніатство ("Викриття диявола-світодержця", "Послання до збіглих від православної віри єпископів", "Короткословна відповідь Петру Скарзі" та ін.). Він прямо виступав на захист рідної йому України, поневоленого чужоземцями простого народу.

Письменник і учений Мелетій Смотрицький у полемічному творі "Тренос, тобто плач єдиної всесвітньої апостольської східної церкви з поясненням догматів віри" (1610 р.) пристрасно писав про нужденне становище гнаної і переслідуваної православної церкви та її нещасних прихожан - селян і міщан.

Важливим полемічним твором була згадана вище "Протестація" митрополита Іова Борецького, який рішуче засуджував католицько-уніатський наступ, релігійні незгоди, утиски православної церкви, переслідування українського народу, іноземне панування в Україні.

Полемічна література ідейно обгрунтовувала й духовно освячувала визвольний рух в Україні. Відомими поетами того часу були уже згадувані Герасим Смотрицький, Андрій Римша, Памво Беринда, Касіян Сакович. Вони присвячували свої твори видатним подіям і діячам. Зокрема, Касіян Сакович створив "Вірші на жалісний погреб визначного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана Війська його королівської милості Запорозького" і (1622 р.).

Театр і музика. Основою українського театру стали народні ігри й обряди, в яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища ("Коза", "Піп і смерть") відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти.

В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні твори на релігійні або міфологічні теми. Акторами виступали здебільшого учні й студенти. Серед таких вистав були відомі на той час драми невідомих авторів- "Слово про збурення пекла", "Трагедія руська", а також "Роздуми про муки Христа, спасителя нашого" Іоаннікія Волковича. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми.

У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій дерев'яній скрині: вистави на верхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому - з народного життя. Вертеп користувався популярністю у дорослих і особливо у дітей.

Українська музика розвивалася на народній пісенній основі - піснях і думах, що супроводжували працю й дозвілля а виконувалися на різноманітних інструментах: цимбалах, "сопілках, скрипках, бубнах, бандурах, балалайках, лірах тощо. Скрипалі, лірники, бандуристи, кобзарі користувалися в народі глибокою пошаною. В музиці відкривалася душа українського народу. У церквах під час релігійних свят і обрядів тоді широко побутував хоровий спів. Професійна музика залишалася виключно церковною.

У братських школах вивчалася теорія музики й співу за рукописними нотними збірниками. У школах створювалися і хорові капели. Такі ж капели існували в маєтках власників для панських розваг: пісні виконували талановиті селянські співаки. Серед народних мас популярними були танці: козачок, гопак, метелиця, веснянка тощо. Піснями і музикою супроводжувалися військові походи козаків Запорозької Січі. Їхніми вірними друзями були сурми, труби, котли, тар-бани, кобзи, а серед козаків знаходилися виконавці пісень і дум. Дуже популярною серед простих людей була пісня "Ой, на горі да женці жнуть" про козацького гетьмана Петра Сагайдачного:

У Києві, Львові, Кам'янці-Подільському та інших містах з'явилися музичні цехи, що обслуговували населення на весіллях, святах, при зустрічі гостей, інших урочистостях.

Пісня і музика давали наснагу народові в його нелегкому житті і праці, тривалій і тяжкій визвольній боротьбі.

Архітектура і образотворче мистецтво. В Україні широкого розмаху набувало будівництво оборонних споруд - замків, фортець, валів навколо міст і сіл для захисту від нападів турецьких військ і кримсько-татарських орд. Місцеві магнати використовували свої замки для особистої безпеки і утримання в покорі селян-кріпаків. Українські майстри будували здебільшого дерев'яні і земляні фортеці навколо Києва, Черкас, Канева, Чернігова, Житомира, Переяслава, Білої Церкви. Міцні кам'яні фортеці зведено в Луцьку, Кам'янці-Подільському, Острозі, Бучачі, Мукачевому, Меджибожі, Львові. Вони до нашого часу вражають своєю могутністю і архітектурною довершеністю. На справжні військові фортеці були схожі Печорський (Київ), Мгарський (Лубенщина), Густинський (Чернігівщина) та інші монастирі.

Чимало винахідливості виявляли козаки при спорудженні укріплень Запорозької Січі, яка залишалася кілька століть військовим форпостом на півдні й досить часто сприймала удари татарських орд з Кримського ханства, з яким межували запорозькі землі. Запорожці використовували місцевість для спорудження січових укріплень (річки й болота), копали рови, насипали вали, над якими височіли дерев'яні вежі з гарматами. Неприступною для ворогів була Запорозька Січ на острові Чортомлик або Базавлук на Дніпрі (поблизу сучасного міста Нікополя на Дніпропетровщині).

За проектом французького інженера Гійома Боплана над Дніпром було споруджено уже згадану фортецю Кодак (1635 р.) на правому високому березі річки. З суходолу фортеця була обнесена глибоким ровом, в дно якого вбито загострені дубові палі, і земляний вал довжиною 1800 м з бастіонами в 4-х кутах. На той час фортеця вважалася першокласним витвором фортифікаційного мистецтва.

Українські зодчі споруджували з каменю церкви, монастирські будівлі, будинки багатих людей, міської верхівки, старшин. Вони поєднували самобутній стиль з кращими надбаннями епохи Відродження. У Львові на національній основі і з врахуванням стилю Відродження споруджено будинок відомого діяча братства Костянтина Корнякта (1580 р.) і Успенську церкву (1598-1630 рр.), у Києві - будинок Артемихи (початок XVII ст.) на Подолі. Названі споруди прикрасили площу Ринок у Львові і центр Подолу в Києві.

Ряд архітектурних ансамблів було відбудовано у Києві після монголо-татарського погрому (Печорська лавра, Софійський собор, Кирилівський монастир та ін.). Польські та українські магнати будували собі кам'яні палаци. Церкви і палаци прикрашалися різьбою по дереву, настінним живописом, кам'яними і дерев'яними скульптурами. Іконостаси багатьох церков, виготовлені народними умільцями, були справжніми шедеврами мистецтва.

В образотворчому мистецтві помітне місце займала книжкова графіка - оформлення рукописних і друкованих книг. Так, у Київському "Псалтирі" (1397 р.) містилося понад 200 мініатюр, виконаних художником Спиридоном. Значний вклад у книжкову друковану графіку вніс друкар Іван Федоров, який поклав її початок в "Апостолі" та "Букварі". Центрами графіки були Львів, Київ, Острог, Ужгород.

Українські майстри досягли великих успіхів у литті з міді та олова, художній обробці металів. Декоративно оформлялися дзвони, гармати, рушниці, шаблі, ліхтарі, чаші, свічники тощо. Широко вживалася інкрустація (оздоблення) виробів золотом, сріблом, коштовними каменями. Умільці виявляли свою неабияку майстерність в художньому оформленні речей повсякденного вжитку: посуду, одягу, сідел, збруї для коней, возів, саней, човнів.

В музыкальном наследии выдающегося украинского композитора Николая Лысенко (1842-1912) - песни на стихи Тараса Шевченко, Ивана Франко, Леси Украинки, немецкого поэта Генриха Гейне и других известных поэтов, а также сотни обработок украинских народных песен. Но немало выдающихся произведений Н. Лысенко при его жизни так и не увидело свет ни в печати, ни в концертном или сценическом исполнении. В частности, царские власти так и не дали разрешения на постановку историко-героической оперы Лысенко "Тарас Бульба", шедевра украинской оперной классики. Царизм всеми способами притеснял развитие творчества НЛысенко, относясь к нему с постоянным подозрением за его очень активное участие в украинском национальном движении, в пропаганде передовой демократической культуры.

Всю жизнь Н.Лысенко мечтал о создании самых широких возможностей в приобретении специального высшего музыкального образования для одаренной молодежи из народа и первый положил начало в этом деле. В 1904 году он основал в Киеве музыкально-драматическую школу, которая готовила дирижеров, хормейстеров и исполнителей на народных украинских инструментах, а также певцов и режиссеров.

Воспитанник этой школы Кирилл Стеценко (1882-1922) стал непосредственным продолжателем традиций Н.Лысенко в украинской музыкальной культуре. Всю свою жизнь он отдал собиранию, изучению и пропаганде украинской народной песни. На тексты песен Шевченко, Франко, Грабовского, Леси Украинки Стеценко сочинил ряд музыкально-вокальных произведений, которые разучивал в руководимых им самодеятельных народных хорах, Такой же музыкально-просветительной деятельностью занимались Николай Леонтович (1877-1921) и Александр Кошиц (1875-1944), которые в то же время принимали участие в украинском национальном движении. Для профессионального сольного и хорового исполнения они обработали сотни украинских народных песен. В Галиции Филарет Колесса (1871-1947) подготовил и издал несколько сборников украинских обрядных песен, специально исследовал мелодику украинских народных дум, а Станислав Людкевич (1879-1979), вдохновленный революцией 1905-1907 годов, написал монументальную кантату "Кавказ" на слова известной поэмы Т.Шевченко.

К наивысшему уровню мирового вокального искусства поднялась воспитанница Львовской консерватории Соломия Крушельницкая (1872-1952). Ее голос очаровывал слушателей стран Европы, Америки, Африки. Всемирно известная певица давала концерты в Петербурге, Одессе. Но мечту побывать в Киеве Крушельницкой осуществить не удалось из-за запрета царских властей.