double arrow

Професійний театр України

1

У 1881р. за порадою М. Кропивницького і М. Садовського Г. Ашкаренко написав “прошение” до міністра внутрішніх справ графа Лорис-Мелікова на дозвіл здійснити декілька українських спектаклів з метою запобігти банкрутству трупи. Дозвіл надійшов, але з тою умовою, щоб поруч з українськими йшли (в один вечір) російські вистави. 1882р. в Єлисаветграді з ініціативи М. Кропивницького виникла трупа, яка знаменувала народження професійного народного театру. Значення цього українського феномена його успіх залежав, по – перше, від того, як він протягом 80 – 90 років розкривав соціальний і психологічний світ простих селян на рівні загальнолюдських проблем і духовних конфліктів; по-друге, як виробив свій стиль, шкалу гри, об’єднавши зусилля видатних акторів декількох поколінь; по-третє, інтенсифікував розвиток української романтичної і реалістичної драми /драматургія І. Тобілевича, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Франка/. Нарешті, могутній поштовх для розвитку національній музиці (опера, оперета, музична комедія та ін.).

М. Кропивницький старанно підібрав акторів, залучив до театру талановиту молодь: М. Садовського, Н. Жаркову, О. Маркову. З аматорський гуртків прийняли в професіональну трупу М. Заньковецького (Див. додаток 5), Л. Манько, О. Вірина, з російського театру – акторів Н. Стоян – Максимович, І. Бурлака. З п’єсами “Наталка Полтавка” І.П. Котляревського, “Назар Стодоля” Т.Г.Шевченка, “Чорноморці” М.П. Старицького, “Дай серцю волю, заведе в неволю” М.Л. Кропивницького, комедіями й водевілями І.Ф. Квітки-Основ’яненки трупа в 1882р. виступала в Єлисаветграді, відвідала Київ, Чернігів, Харків, Полтаву, Новочеркаськ, Ростов-на-Дону.

Київські гастролі розпочалися з постановок п’єси Котляревського “Наталка Полтавка” та водевілю Д. Дмитренка “Кум – мірошник, або сатана в бочці”. Заньковецька зіграла Наталку, Кропивницький – Виборного, Садовський – Миколу, Грицай – Петра, Вірина – Терпелиху. Наступні вистави також мали велику популярність, особливо серед українського населення. 1883р. київський генерал-губернатор О. Дрентель заборонив гастролі театру на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Волині і Поділлі. Цей вердикт діяв десять років, аж до 1893р. На запитання, чому українському театрові дозволено виступати у Москві і Петербурзі і заборонено у Києві; О. Дрентель відповів резонно: “Там театр – искусство, здесь – политика”.

Вагомим був внесок в українську культуру Кропивницького – драматурга. Новий український театр, як відомо, мав небагатий репертуар. Кілька творів Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т.Г. Шевченка – ось в основному і все, що було цінного в його арсеналі. Особливо мало було п’єс на сучасні теми. І це на тлі того, як зауважував І. Франко, що українські трупи могли виставляти в ті часи тільки оригінальні національні п’єси “з сучасного народного життя”. Їм не дозволялося грати “ані перекладних п’єс, ані історичних, ані таких, де б виступали і по-українські говорили персонажі з інтелігенції”. Схвальні відгуки про виступи українських акторів дедалі частіше починають з’являтися на сторінках багатьох авторитетних газет (“Труд”, “Зоря”, “Южный край” тощо). Кропивницький зрозумів що настав час “ завоювати” столицю. Але для поїздки з гастролями до Санкт-Петербурга потрібно було мати не тільки значні кошти, а ще й дозвіл столичних властей. Ні того, ні того у драматурга не було, і він став шукати людину, яка б змогла в цьому допомогти. Через деякий час таку людину Кропивницький знайшов у особі відомого українського драматурга М. Старицького, якому в серпні 1883р. і передав керівництво трупою, залишивши за собою режисерську роботу.

М. Старицький близький за театральною стилістикою до М. Кропивницького, але якщо останній вважав водевіль і мелодраму перейденим етапом, то М. Старицький був насамперед романтиком і органічно доповнював творчість Кропивницького. Автор “Циганки Ази” і “Ой не ходи Грицю” полюбляв мелодраму з її ефективними монологами і романтичною картинністю, орієнтувався на колорит, надавав перевагу масовим сценам, напруженим героїчним ситуаціям, історичному фону. (Див. додаток 2).

Старицький, як режисер – неперевершений. Всі його п’єси сценічні, саме завдяки цьому хисту багато творів українських прозаїків потрапили на пік театру. Щоб зробити театр привабливим, він не шкодував сил, ні власних коштів. Під час його діяльності у 1883-1885рр. театр мав пишні декорації, оркестр і великі , як на той час хор і танцювальну трупу. І це увійшло потім в періодизацію усіх українських труп.

Під орудою Старицького трупа розпочала свій перший театральний сезон в Одесі. Потім були гастролі в Миколаєві, Єлисаветграді, Житомирі, Ростов-на-Дону, Воронежі та багатьох інших містах України та Росії. Старицький, як відомо, продав свій маєток і майже всі виручені гроші потратив на відроджений національний театр.

В січні 1883р. Кропивницький приїздить до Харкова разом з професіональною українською трупою. Тоді на Харківській сцені були поставлені “Наталка Полтавка” Котляревського, “Сватання на Гончарівці” Квітка-Основ’яненка, “Доки сонце зійде роса очі виїсть”, “Глитай, або ж Павук” та “По ревізії” Кропивницького. У зв’язку з постановою 14 лютого 1883року в бенефіс режисера його драми “Доки сонце зійде роса очі виїсть” у Харківській газеті “Южный край” було надруковано велику статтю, в якій багато уваги приділялося розгляду п’єси як драматичного твору. Серед учасників спектаклю виділялися успішні виступи Заньковецької.

На думку фахівців, одна з головних заслуг Кропивницького полягає в тому, що слідом за Щепкіним він “дав в українському театрі глибоке розуміння почуття ансамблю”. Для нього органічним було відчуття партнера, намагання творити на сцені в міцному творчому єднанні.

Після закінчення зимового сезону 1884-1885рр. трупа розділилася на дві – одна під керівництвом М. Кропивницького, друга – М. Старицького. В трупі М. Кропивницького лишилися найталановитіші актори тодішнього українського професіонального театру: М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті, А. Максимович, І. Загорський. Виступи почалися в квітні 1885р. в Єлисаветграді виставою “Чорноморці” М. Старицького. Вперше поставлено п’єси “Бондарівна”, “Розумний і дурень”, “Наймичка”, “Безталанна”, “Мартин Боруля” І. Карпенка-Карого.

У листопаді 1886р. після тривалих клопотань Кропивницький нарешті одержує для свого колективу дозвіл приїхати до Петербурга. Трупа М. Кропивницького протягом трьох місяців 1886р. виступала в Петербурзі й здобула визнання широкої публіки, в колах літераторів, діячів мистецтва, вчених.

В січні 1883 р. Кропивницький приїздить до Харкова разом з професіональною українською трупою. Тоді на Харківській сцені були поставлені «Наталка Полтавка» Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Квітки - Основ’яненка, «Доки сонце зійде роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук» та «По ревізії» Кропивницького.

У зв’язку з постановою 14 лютого 1883року в бенефіс режисера його драми “Доки сонце зійде роса очі виїсть” у Харківській газеті “Южный край” було надруковано велику статтю, в якій багато уваги приділялося розгляду п’єси як драматичного твору. Серед учасників спектаклю виділялися успішні виступи Заньковецької.

На думку фахівців, одна з головних заслуг Кропивницького полягає в тому, що слідом за Щепкіним він “дав в українському театрі глибоке розуміння почуття ансамблю”. Для нього органічним було відчуття партнера, намагання творити на сцені в міцному творчому єднанні.

Після закінчення зимового сезону 1884-1885рр. трупа розділилася на дві – одна під керівництвом М. Кропивницького, друга – М. Старицького. В трупі М. Кропивницького лишилися найталановитіші актори тодішнього українського професіонального театру: М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті, А. Максимович, І. Загорський. Виступи почалися в квітні 1885р. в Єлисаветграді виставою “Чорноморці” М. Старицького. Вперше поставлено п’єси “Бондарівна”, “Розумний і дурень”, “Наймичка”, “Безталанна”, “Мартин Боруля” І. Карпенка-Карого.

Всі учасники трупи Кропивницього були дуже талановитими. Однією з найяскравіших постатей була М.К.Заньковецька. Вона гастролювала не тільки по всій країні, а й за кордоном.

«Марія Костянтинівна з кожною новою сценою все більше захоплювала глядача, скоряла його своїм талантом, своєю правдою, своєю простотою, багатством свого великого внутрішнього «я». Цілковита відсутність ознак «грання», акторської претензії, складних мізансцен, штучних інтонацій – всього, чим звичайно блищать «гастролери». Творча, вишукана скромність, внутрішня строгість, чистота, захоплююча, чаруюча правда». (Див. додаток 8)

У листопаді 1886р. після тривалих клопотань Кропивницький нарешті одержує для свого колективу дозвіл приїхати до Петербурга. Трупа М. Кропивницького протягом трьох місяців 1886р. виступала в Петербурзі й здобула визнання широкої публіки, в колах літераторів, діячів мистецтва, вчених.

У своїй літературній творчості Кропивницький був продовжувачем реалістичних традицій передових український та російський письменників – І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Квітки-Основяненка, О. Грибоєдова, М. Гоголя, О. Островського, М. Салтикова-Щедріна. Він прагнув правдиво й усебічно показати життя й побут українського селянства в пореформений період з його гострими соціальними суперечностями. Дійовими особами його п’єс є представники широких суспільних верств, між якими виникають різноманітні конфлікти, як правило, в моральній та економічній площинах. Це конфлікти і між колишніми кріпаками – наймитами та сільськими багатіями (глитаями) («Глитай, або ж Павук»), і між збанкрутілими поміщиками та вчорашніми управителями їхніх господарств, новоявленими господарями життя – так званими «чумазами» («Олеся», «На руїнах»), і між збіднілими селянськими масами та багатими землевласниками взагалі («Розгардіями», «Скрутна доба») тощо.

Влітку 1888р. на чолі трупи Кропивницького стає М. Садовський. Через рік, повернувшись із заслання, до трупи приходить і І. Карпенко-Карий. До створеного товариства увійшли М. Заньковецька, І. Загорський, Г. Тимаєва та багато інших артистів. М. Кропивницький формує нову, переважно із аматорів трупу, багато із учасників які згодом переростають у відомих акторів. Це перш за все Ф. Левицький, Є. Дарницька, О. Суслов, Г. Борисоглібська. У цьому складі трупа виступала до 1893року.

Кропивницький в листі до М.Садовського говорить про завдання українського театру, а також закликає до порозуміння і об’єднання їхніх труп (Див. додаток 7).

На початку 1890-х років Кропивницький і Садовський намагаються об’єднати свої колективи, але це призводить до суперечок в трупах, і в результаті у січні 1893р. товариство Кропивницького припиняє своє існування.

У вересні 1894року М. Кропивницький збирає нову трупу, яка тоді ж і відкрила перший сезон в Харкові виставою “Наталка Полтавка”. У складі (вихованці М. Кропивницького): Г. Борисоглібська, Ю. Шашанівська, О. Немченко, І.Загорський, Н.Чарновська та інші. У 1896 р. до трупи вступив І.Мар’яненко . Вперше було поставлено п’єси «Нахмарило», «Степовий гість» Б.Грінченка, оперу «Катерина» М.Аркаса, оперу «Коза-дереза» М.Лисенка, «Безпочвенники» М.Кропивницького. Трупа існувала до 1900 року.

Тим часом у квітні 1890 року складається «Товариство – малоруських артистів» під керівництвом П.К.Саксаганського, яке існувало до 1909 року. У складі трупи, крім Саксаганського та Карпенка-Карого, були М.Садовська, Л.Ліницька, С.Тобілевич, О. Шевченко, Д.Мова. Вперше було поставлено драми «Сто тисяч» (1890), «Бурлака», «Понад Дніпром», «Чумаки», «Лиха іскра нам спалить і сама щезне», «Згуба» П.Мирного, «Сава Чалий» І.Карпенка-Карого.

З великим успіхом трупа виступала на Україні, в Бессарабії, на Дону, Кубані, Поволжі, в Криму, Москві, Петербурзі. Вона зазнавала організаційних змін і відповідно змінювала назви: “З’єднане товариство Л. Саксаганського, М. Садовського” (1898-1900).

У 1885р. утворився театр Старицького. До трупи Старицького увійшли: артисти Є. Боярська, О. Вірина, К. Ванченко-Лисатцький, В. Грицай, Ю. Косиненко, Л. Манько, М. Маньківський, О. Зініна, Л. Ліницька, К. Підвисоцький; диригенти М. Черняхівський, І. Двортченко, М. Васильєв-Святошенко; художники А. Наврозов, Я. Степняк, Фроліні. У складі трупи були хор і оркестр народних інструментів. Високого рівня художньої виразності та життєвою достовірності досягли вистави українською мовою “Наталка Полтавка” Котляревського, “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “Сватання на Гончарівці” Г. Квітка-Основ’яненка, “Невольники”, “Глитай, або ж Павук” М. Кропивницького, “Чорноморці” М. Старицького, російською мовою “Ревизор” М. Гоголя, “Бідність не порок”, “Ліс” О. Островського, “Гірка доля” О. Писемського. Вперше поставлено на українській сцені п’єси “Світова річ” О. Пчілки, “Несудилось”, “Юрко Довбиш” М. Старицького. Трупа виступала на Україні та за її межами: в Криму, на Поволжі, в Білорусії, Польщі, на Кавказі, в Москві (1886-1887), Петербурзі (1888).

У 1891 р. М.Старицький за станом здоров’я вийшов з трупи; її очолив В.Грицай. У 1893 р. вона припинила свою діяльність.

Поширенню ідей національного відродження серед широких громадських кіл сприяв розвій українського театру, який ґрунтувався на міцних традиціях корифеїв. Для української сцени було великим щастям, що зі сформуванням перших українських труп в них виступав цілий ряд високих сценічних обдаровань, які силою свого таланту надавали нової цінності старим і слабким творам, вливали сповнений життя і краси зміст навіть у наївні, невміло змальовані становища та типи, і давали публіці в цих безнастанно повторюваних одних і тих самих п’єсах високу художню насолоду.

Театр залишався єдиною надією уярмленого народу на своє духовне відродження. І далі цю надію України перш за все таки видатні українські культурні діячі, як М. Кропивницький, М. Старицький, І Карпенко-Карий, М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський та інші митці, завдяки яким українське сценічне мистецтво наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було піднесено на небачений до того щабель – на вершину світової культури. Особливо велику роль у відроджені національного театрального мистецтва відіграв М. Кропивницький, якому належить заслуга у створені нового українського театру. Саме він наприкінці 1882р. заснував Товариство акторів, котрому, за словами І. Франка, судилося стати трупою “найкращих артистів світової слави”. Важливість цієї події засвідчує постанова ЮНЕСКО в 1982р. про святкування історичного ювілею від часу організації М. Кропивницьким першої групи українських корифеїв.

Міністерство освіти молоді та спорту

Одеський Національний Економічний Університет

Кафедра управління екомікою та туризмом

Індивідуальне завдання з курсу історії Української культури

Перевиріла

Кандидат історичних наук

Доцент

Агафонова Н.В

Виконала:

Гребенюк А.В

Одеса 2012


1

Сейчас читают про: