Скоропадський

Ц.Р.

Радянська Росія й Ц.Р.

Уряд Радянської Росії активізував свої дії на Україні, де наприкінці жовтня 1917 р. влада в Києві перейшла в руки Української Центральної Ради. 7 листопада вона проголосила Українську Народну Республіку (УНР) федеративною частиною Російської Республіки. Однак глава УНР В. К. Винниченко й члени його уряду не визнали уряд РСР. Останнє відповідно до договору про перемир'я із Четверным союзом 4 грудня заявило про визнання Української Народної Республіки, її права відділитися від Росії або вступити з нею в договір про федеративні взаємини між ними. Незважаючи на це, спішно скликаний більшовиками в Харкову 11-12 грудня I Всеукраїнський з'їзд Рад оголосив Центральну Раду поза законом і проголосив Україну республікою Рад. Її уряд очолила більшовичка Е. Б. Бош. Створення паралельне існуючої на Україні радянської республіки привело до росту напруженості. Одночасно в уряді УНР виникли міжпартійні розбіжності, які привели до відставки В. К. Винниченко. Раднарком РСФСР (так із січня 1918 р. стала іменуватися Російська Радянська Республіка), прагнучи поширити радянську владу на всю Україну, 3 січня 1918 р. обвинуватив Центральну Раду в дезорганізації фронту, у роззброюванні російських військ, у підтримці генерала Каледіна. Раднарком зажадав протягом 48 годин припинити подібні дії, а у випадку невиконання цих вимог заявив, що буде вважати Раду в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії й на Україні. Центральна Рада відкинула пред'явлений їй ультиматум, проголосивши 9 січня Україну самостійною державою. У відповідь на це радянські війська під командуванням лівого есера підполковника М. А. Муравьева почали настання й 26 січня зайняли Київ.

Конфлікт між Центральною Радою й більшовиками неминучий. Центральна Рада досить осудливо віднесла до насильницьких методів захоплення більшовиками влади в Петрограді, Ленін зі своєї сторони обвинувачував українців у тому, що вони пропускають через свою територію козачі частини на південь, де формувався російський антибільшовицький рух. Тим часом більшовики зазнали ряду великих політичних невдач, більшовицька фракція покинула з'їзд, визнавши його неправомочним, і відправилася в Харків, де оголосила Центральну Раду "ворогом народу" і проголосила створення Української Радянської республіки. Одночасно почався рух більшовицьких військ з Росії в Україну. У Центральної Ради залишилася остання надія - допомога ззовні. У цілому вона тяжіла до Антанти й із самого початку наполегливо домагалася її визнання, у першу чергу з боку Франції, який вважав своїм обов'язком відновлення "єдиної неподільної Росії", залишалася досить двозначної. 9 лютого 1918р. представники Центральної Ради поставили свої підписи під мирним договором із Центральними державами. Усього через три тижні більшовики, що встановили за короткий строк свого перебування в Києві справжнє царство терору, змушені були поспішно бігти. Це, втім, не означало, що Центральна Рада, що повернувся 2 березня 1918р. разом з німцями, зустріла радісне приймання. Майже всі верстви населення України були розчаровані її політикою. Не українці перебували в сум'ятті із приводу повного розриву зв'язків з Росією; бідне селянство так і не одержало бажаної землі; багаті селяни й землевласники були роздратовані націоналізацією великих володінь; і, звичайно, усе гудили Центральну Раду за те, що вона привела в країну німців, які явно не почували себе гостями. Центральна Рада просто не має необхідного управлінського апарата для збору тих самих мільйонів тонн продуктів, у яких запекло бідували голодуючі міста Німеччини й Австрії. Внутрішні розбрати між соціалістичними партіями, дебати й кризи, що роздирають Центральну Раду, переконали німців, що "молоді українські утопісти" просто не здатні управляти країною. Тому 28 квітня 1918р., коли Центральна Рада приступилася до вироблення конституції української держави, у зал засідань увійшов німецький загін і розпустив збори. Наступного дня, навіть не пробуючи захищатися, Центральна Рада впала.

29.04.1918г. всеукраїнський з'їзд землевласників проголосив Скоропадського гетьманом України. Настав 2- ой етап Гетьманства. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади, сама держава стала називатися українською державою. Його політика в період гетьманства характеризується економічним і культурним підйомом. Скоропадський відновив часткову власність, поміщицьке землеволодіння, підтримував вільне підприємництво, у результаті в країні відроджувалася промисловість, відновлювалися ж/д дороги, був сформований гос. бюджет, розвивалася торгівля. Особливо більшими були успіхи в розвитку укр. культури: випущено кілька тисяч підручників на укр. яз.; засновано150 україномовних гімназій; 2 укр. університету; були створені національні архіви, бібліотека, національна галерея, укр. академія наук.

Активно проводилася зовнішня політика. Відносини з 12 країнами. Скоропадський не стримався у влади. Справа в тому, що справжніми хазяями в Україні були німці й австрійці. Гетьман опирався на багнети окупантів. Однак у листопаді 1918р. закінчилася I світова війна, поразкою Німеччини й Австро-Угорщині. Їхні війська стали залишати Україну. Керував повстанням новий орган - директорія. 14.12.1918м. Скоропадський відмовився від влади, установилася влада директорії.