Ха­ра­к­те­р­ною ри­сою си­лу­ету одя­гу XIII і XIV вв. ста­ють ви­тя­г­ну­ті го­ти­ч­ні про­по­р­ці­ї. 9 страница

25. В первой четверти XIX в. с понятием «аракчеевщина» современники связывали:

1) разработку проектов, ограничивающих власть царя

2) ослабление цензурного гнета, распространение иностранных книг

3) возвращение из ссылки тех, кто попал в опалу при Павле I

+4) создание военных поселений, ужесточение дисциплины в армии

26. Расположите в хронологической последовательности события первой половины XIX в.:

1)учреждение Государственного совета

2)учреждение III отделения Собственной его Императорского Величества канцелярии

3)реформа Сената

4)реформа управления государственными крестьянами

27. Расположите события в хронологической последовательности:

1)реформа С.Ю. Витте(4)

2)Бородинское сражение(1)

3)«хождение в народ»(2)

4)создание группы «Освобождение труда»(3)

28. Основным результатом высшего подъема революции 1905 – 1907гг. было:

а) свержение самодержавия

б) установление диктатуры пролетариата

в) ликвидация помещичьего землевладения

+г) издание Манифеста «Об усовершенствовании государственного порядка»

29. Установите правильное соответствие лидеров и их партийную принадлежность: 1) эсер; 2) большевик; 3) черносотенец; 4) меньшевик:

1)Г.В. Плеханов(4)

2)А.И. Дубровин(3)

3)В.И. Ленин(2)

4)В.М. Чернов(1)

30. В истории Первой мировой войны к 1916 г. относится:

1) гибель двух русских армии в Восточной Пруссии

2) подписание Брестского мира

+3) Брусиловский прорыв на Юго-Западном фронте

4) поражение русских армий в Закавказье

31. Расположите в хронологической последовательности появление органов управления государством:

1)министерства(3)

2)народные комиссариаты(4)

3)приказы(1)

4)коллегии(2)

32. Создание Государственной думы в России в начале XX в. было важным шагом на пути:

1) превращения России в федеративное государство

2) введения демократической избирательной системы

3) утверждения республики

+4) свержения самодержавия

33. Отметьте причины поражения Белого движения в гражданской войне (несколько вариантов ответа):

+1) отсутствие единства и согласованности в военных действиях

+2) отсутствие конструктивного плана решения насущных проблем России

+3) моральное разложение Белой армии

4) приверженность идее «единой и неделимой России»

34. Расположите события в хронологической последовательности:

1)провозглашение России республикой(1)

2)Корниловский мятеж(2)

3)введение продразверстки(4)

4)приход к власти большевиков(3)

35. Отметьте характерные черты политики «военного коммунизма» (несколько вариантов ответа):

1) всеобщая трудовая повинность

2) свобода торговли

3) отмена платы за жилье

+4) введение продразверстки

36. Господство однопартийной системы в СССР способствовало установлению:

+а) тоталитарного режима

б) независимости общественных организаций от партии

в) политического равноправия населения

г) демократического режима

37. Коллективизация, проводившаяся в СССР в 1930-е гг., не предусматривала:

+1) создание фермерских хозяйств

2) ликвидацию кулачества как класса

3) перевод средств из сельского хозяйства на нужды индустриализации

4) обеспечение городов дополнительной рабочей силы

38. Отметьте итоги развития СССР в 1930-е гг. (несколько вариантов ответа):

+1) сверхцентрализация экономической жизни

+2) резкий рост производства в тяжелой промышленности

+3) широкое применение мер внеэкономического принуждения

4) демократизация политической жизни

39. Событие, относящееся к 1936 г.:

+1) принятие новой Конституции СССР

2) вступление СССР в Лигу Наций

3) назначение И.В. Сталина на пост генерального секретаря ЦК ВКП (б)

4) убийство Л.Д. Троцкого

40. Высшим государственным органом, сосредоточившим всю полноту власти в годы Великой Отечественной войны стал:

1) Государственный комитет обороны

2) Верховный совет

3) Совет труда и обороны

+4) Ставка Верховного Главнокомандования

41. Ленд-лизом в годы второй мировой войны называли:

+1) систему передачи взаймы или в аренду вооружения, боеприпасов, продовольствия союзникам по антигитлеровской коалиции

2) обязательство Англии и США открыть 2-ой фронт

3) совместную англоамериканскую декларацию

4) систему оплаты военных поставок

42. Установите правильное соответствие крупных сражений в годы войны и их даты: 1) июль – сентябрь 1941 г.; 2) июнь – август 1944 г.; 3) июль – август 1943 г.; 4) сентябрь 1941 г. – апрель 1942 г.:

1)Курская битва(3)

2)Смоленское сражение(1)

3)Московская битва(4)

4)операция «Багратион»(2)

43. К коренному перелому в Великой Отечественной войне относится битва за:

1) Прибалтику

2) Москву

+3) Сталинград

4) Берлин

44. К причинам победы СССР над Германией относятся (несколько вариантов ответа):

+1) самоотверженный труд советских людей в тылу

+2) широкое партизанское движение на территории СССР

3) военная слабость Германии и ее сателлитов

+4) быстрая эвакуация и восстановление военной промышленности в восточных районах

45. Противостояние между «западным» и «восточным» блоками (группой западных держав во главе с США и социалистическими государствами во главе с СССР), начавшееся в середине 1940-х гг. получило название:

1) «необъявленная война»

+2) «холодная война»

3) «ядерный диалог»

4) «политика сдерживания»

46. Укажите причину быстрого восстановления экономики СССР после Великой Отечественной войны:

1) помощь со стороны западных держав

2) введение самоуправления на предприятиях

+3) энтузиазм и самоотверженность советских людей

г) освоение целинных земель

47. В годы правления Н.С. Хрущева:

1) введена плата за обучение в школах и вузах

2) крестьянам разрешена свободная торговля на рынке

3) колхозникам запрещено иметь подсобные хозяйства

+4) развернулось широкое жилищное строительство

48. В докладе Н.С. Хрущева «О культе личности Сталина и его последствиях» сталинизм трактовался как явление, порожденное:

1) особенностями русской истории

2) характером Октябрьской революции 1917 г.

3) сущностью большевистской идеологии

+4) особенностями личности и характера Сталина

49. Установите правильное соответствие: 1) Н.С. Хрущев; 2) И.В. Сталин; 3) М.С. Горбачев; 4) Л.И. Брежнев:

1)«оттепель»(1)

2)«неосталинизм»(4)

3)«перестройка»(3)

4)культ личности(2)

50. Основной причиной неудачи экономической реформы 1965 г. была (о):

1) ликвидация системы государственного планирования

+2) несовместимость принципов хозрасчета с централизованной системой управления экономикой

3) ослабление государственного контроля над деятельностью предприятия

4) несогласие руководителей предприятий с мероприятиями реформы

51. Одной из форм диссидентского движения в СССР в 1970-е гг. было (а):

+1) организация студенческих кружков

2) распространение запрещенной властями информации

3) устройство многотысячных митингов и демонстрацией

4) распространение нелегальной литературы в частях Красной Армии

52. К причинам кризисных явлений в экономике СССР в конце 1970-х – начале 1980-х гг. относилось:

1) материальное стимулирование труда

2) господство командно-административной системы

3) введение частной собственности

+4) проведение экономической реформы А.Н. Косыгина

53. Политика, проводившаяся в СССР со второй половины 1980-х гг., утверждающая свободу слова, открытость деятельности всех организаций, доступность информации, получила название:

1) политика диалога

2) информационная революция

+3) гласность

4) политика «открытых дверей»

54. Установите соответствие между событиями внешней политики и фамилиями руководителей страны, при которых они происходили: 1) И.В. Сталин; 2) Н.С. Хрущев; 3) Л.И. Брежнев; 4) М.С. Горбачев:

1)ввод войск стран Варшавского договора в Чехословакию(1)

2)помощь КНДР в Корейской войне(3)

3)ликвидация СЭВ и ОВД(4)

4)ввод советских войск в Венгрию(2)

55. Проведенная в России в начале 1990-х гг. передача или продажа в частную собственность ряда государственных предприятий называется:

1) национализацией

2) секуляризацией

3) денационализаций

+4) приватизацией

56. Расположите в хронологическом порядке руководителей СССР – России:

1)М.С. Горбачев(2)

2)К.У. Черненко(1)

3)Б.Н. Ельцин(3)

4)В.В. Путин(4)

57. Образование Содружества Независимых Государств произошло в:

1) 1985 г.

+2) 1991 г.

3) 2003 г.

4) 2000 г.

58. Расположите в порядке убывания партии, одержавшие победу на выборах 2003 г. в Государственную Думу:

1)КПРФ(2)

2)ЛДПР(3)

3)«Единая Россия»(1)

4)блок «Родина»(4)

59. Главные экспортные товары России в 90-е гг.:

+1) нефть, газ

2) продукты сельского хозяйства

3) станки и приборы

4) компьютеры

60.Установите правильное соответствие событий и времени когда они происходили: 1) 1945 – 1953 гг.; 2) 1985 – 1990 гг.; 3) 1953 – 1964 гг.; 4) 1965 – 1985 гг.:

1)передача Крыма в состав Украины, создание совнархозов, ввод советских войск в Венгрии.

2)ускорение социально-экономического развития, вывод войск из Афганистана, взрыв на Чернобыльской АЭС

3)ввод войск стран ОВД в Чехословакию, начало экономической реформы А.Н. Косыгина

4)борьба с космополитизмом, преобразование Совнаркома в Совет министров, дело «врачей – отравителей»

1. Фактори, які вплинули на формування культури Київської Русі.

2. Розвиток писемності. Освіта.

3. Наука, література, книг описання.

4. Архітектура та образотворче мистецтво. Музика.

5. Розвиток медичних знань.

1. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні і, відповідно, культурні доби. До 988 р як зазначалося, за­собом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, в основі якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Під кінець X ст. з розвитком ук­раїнської державності великокнязівська влада приходить до необхідності створення єдиної системи офіційної релігії — християнства. Християнство стало найсильнішою зброєю в зміцненні державного і соціального ладу і у всякому відно­шенні мало виключно прогресивний характер, з ним по­чинається нова доба в історії нашого народу, яка характе­ризується прилученням до європейської цивілізації. На фундаменті християнства виростає християнська культура в усіх своїх виявах і формах.

Проте під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за поход­женням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкуван­ня приходу весни, свято Святого Андрія Первозванного, свято Калити), витворився новий вид християнства, який увібрав, окрім власне християнської обрядовості, культи давніх старослов'янських вірувань. Із прийняттям христи­янства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно зорганізована релігія. Християнство принесло в наші землі культ Софії — Премудрості Божої. Мудрість, а з нею віра, надія, любов — це християнські цінності, які знайшли відгук у народі, котрий має характер, психологію, в цілому менталітет переважно жіночі і прислухається в своїх діях, перш за все, до свого серця. Недарма серед хри­стиянських культів святих найорганічніше українським народом був сприйнятий культ Богородиці — Матері всіх матерів.

За географічним вектором українська культура — це, без­перечно, культура європейського типу. А тому в українській національній культурі так чітко виступає європейський інди­відуалізм. Від антів і волинян VI ст. крізь княжу добу, крізь козаччину і аж до XX ст. завжди, коли народ мав нагоду ви­явити свою політичну волю, він виявляв одну і ту ж харак­терну рису: схильність віддавати перевагу індивідуальній сво­боді над інтересами держави, схильність наділяти вищою владою віче (раду) і ревно пильнувати дії своїх вождів.

Культура князівських часів мала за основу місцеві народні елементи, виявлені у багатому побуті і словесності, віруван­нях і народній філософії. Ця первісна культура розвивалася на власному грунті, проте зазнавала і чужинних впливів. У ранні часи ці впливи йшли через хозарів, арабів, персів як у галузі мистецтва, так і самого виробництва. Вплив Сканди­навії позначився на державній та військовій організації Русі. Західноєвропейські віяння йшли через Угорщину і Німеччину, проявилися в архітектурі, міському праві, вживанні латинсь­кої мови, в толеранції до католицької церкви.

Культурний розвиток Русі піднявся на новий щабель після прийняття християнства. З X ст. з його поширенням запановує візантійський стиль у ремеслах, письменстві, мистецтві, праві. Разом з ним відбулися якісні зміни в світогляді і побуті русичів: нова релігія широко відкрила двері візантійству в усіх сферах життя.

Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяло входженню України-Руси в європейський культурний світ. Однак і після цього Украї­на-Русь не втратила самобутності, своєрідності в усіх га­лузях культури.

На етапі завершення формування державності Київсь­кої Русі серед слов'ян поширюється писемність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опануван­ня неупорядкованим письмом — IX ст. Так, раннє ознайом­лення, на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами". Також дослідження показали, що договір Олега з Візантією написаний болгарською мовою, але справлений у Києві, а договір Ігоря — тодішньою праукраїнською мовою.

Особливий інтерес становить так звана софійська абет­ка, виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві. На думку вченого, "со­фійська" азбука відображає один з перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфаві­ту почали додавати букви для передачі фонетичних особ­ливостей слов'янської мови. Не виключено, що це алфавіт, яким користувалися ще за часів Аскольда і Діра.

Пізніше слов'яни мали дві азбуки — глаголицю і кири­лицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кири­лом і Мефодієм, які поширювали християнство серед сло­в'ян. Саме кирилицею написані всі відомі твори XI ст. і наступних століть: "Остромирове євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073, 1076 рр., "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Мстиславове євангеліє", "Повість временних літ" та ін.

Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, в якій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки ос­віченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді, котрий "зібрав від старостів і попових дітей триста учити з книг". Це було свого роду обов'язкове навчання для мо­лоді з вищих станів, що мала займати вищі світські та ду­ховні посади. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославича Янка (Анна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім держав­них та церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в "єдиного вчителя" — літописця Нестора.

Про існування школи в Софіївському соборі свідчать чи­сленні написи, зроблені її учнями в різних частинах будівлі.

Пізніші князі не вели вже такої широкої культурної акції, і школа перейшла під опіку церкви. Школи існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; учи­телями виступали священики і дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати і писати, за підручники правили богослужбові книги, найчастіше псал­тир. Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької, — "Шестиднев" і "Фізіолог". "Шестиднев" по­яснював за 6 днів створення світу, а "Фізіолог" — книга популярної зоології. Навчання світських людей звичайно закінчувалося на нижчій школі. Хто бажав здобути собі ширші знання, доходив до цього самотужки. При вищій освіті потрібне було знання грецької мови, її вчили в дея­ких школах, а живі зв'язки з Візантією цю науку полегшували. У західних землях знали також латинську мову. Вер­хом науки вважалося знання стилю і риторики за візантій­ськими зразками. Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно з частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книгами і цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його син Всеволод, Володимир Мо­номах, волинський князь Володимир Василькович.

Високоосвіченими були жінки князівського роду: кня­гиня Ольга, Анна Ярославна, Анна Всеволодівна, Євпраксія—Зоя та інші, які залишили по собі замітний слід на ниві української культури.

Давня наука характеризувалася тим, що мало про­вадилося реальних дослідів, зате надзвичайне зацікавлен­ня будили теоретичні міркування, які називалися філосо­фією. За тих часів згадуються такі "філософи", як митро­полит Клим Смолятич або волинський князь Володимир Василькович, котрий "... був книжник великий і філософ, якого не було в усій землі і по ньому не буде...". Але важко вважати їх за творців якихось нових філософських систем — це були люди з більшою освітою, що цікавилися деякими загальними питаннями, і їм були відомі також фрагменти з праць Платона і Арістотеля, що ввійшли до писань Івана Дамаскіна.

Надзвичайно обмежені відомості з географії доповню­вав найбільш відомий підручник Козьми Індикоплова ("Топографія"), александрійського купця VI ст., що здійснив подорож до Африки та Арабії, але відкидав тео­рію Птолемея (земля є кулею) і намагався довести, що зем­ля — це площина чотирикутної форми, замкнена стінами. Окремі звістки про різні землі і згодом народи побутували серед візантійських письменників і перейшли від них до наших літописів. З українських описовогеографічних творів найбільшої популярності набули "Ходіння" Данила Мниха, чернігівця, який здійснив подорож у Палестину до Святої землі.

Знання математики обмежувалися до простих чотирьох дій, дробів і обчислювання проценту — все для практич­них потреб. Вище стояла історіографія. В Україні знали відомі візантійські хроніки, дещо з болгарських літописів і деякі західні історичні оповідання. За цими зразками роз­винулось і українське літописання. Академік Б. Рибаков та інші вчені відносять першопочатки історичної писемності до часів київського князя Аскольда, а саме до 60—80 рр. IX ст. Виділяється так званий Літопис Оскольда, сліди якого збереглися в Никонівському літописному зводі XVI ст. За часів Ярослава перший літопис відомий в 1039 р., мабуть, при дворі київського митрополита. В 70—80 рр. XI ст. літо­писання переноситься до Десятинної церкви, а також Пе-черського монастиря, в якому літописну працю вели ченці Никон Великий, Нестор, ігумен Сильвестр з Видубицько-го монастиря. Інші монастирі також мали свої літописи. На початку XII ст. в Києво-Печерській лаврі створюється літо­писний звід, названий автором "Повість временних літ". Цей твір, доведений літописцем Нестором до 1113р., най­краще зберігся у двох літописних списках — Лаврентіїв-ському (XIV ст.) та Іпатіївському (XV ст.). Іпатіївський звід — найбільша збірка літописів, яка збереглася у п'ять­ох списках, починаючи з XV ст. Іпатіївський збірник М.Гру-шевський характеризує як правдивий архів нашого пись­менства, у якому збереглися майже єдині рештки нашої історіографії. В ньому відбито історичні події XI—XIII ст.

Найдавнішу частину збірника становить вже згадуваний літопис "Повість временних літ. Откуда єсть пошла русская земля", який пройнятий ідеєю величі княжої держа­ви, ідеєю єдності руської землі та її політичної незалежності. Другу частину Іпатіївського збірника складає "Київський літопис", основним змістом якого є відображення бороть­би Русі з половцями і міжусобних війн руських князів від смерті Володимира Мономаха до кінця XIII ст. Закінчується цей літопис 1200-м роком та закликом до подальшої борні з кочівниками. Одним з найвизначніших князівських літо­писів є Галицько-Волинський, який укладено при дворі Данила Галицького і його наступників. Літопис займає третю частину "Іпатіївського збірника". Його авторами були високоосвічені особи, добре обізнані з грецькими та захі­дноєвропейськими джерелами. В ньому відображені най­головніші події часів утворення, розквіту й занепаду Галицько-Волинського князівства. Це особливий літератур­ний збірник історичних оповідань, що поділяється на дві частини — Галицький літопис і Волинський літопис, які належать різним авторам, котрі є ідейними виразниками інтересів княжої влади. Галицько-Волинський літопис пройнятий духом щирого патріотизму й відданості своїй Батьківщині. В літопис вміщено гарну, виховного змісту оповідь про "Євшан-зілля".

Література Київської Русі взяла початок з творів, які були перекладені з грецької мови. Напевне, більшість таких книг були церковними. Необхідність у них пов'язана із запро­вадженням на Русі християнства. Але поряд з церковною перекладалася, безперечно, і світська література — істо­ричні, природничі, філософські твори, юридичні трактати, белетристика. Найпопулярнішими були романи фантастич­ної тематики: "Александрія" —- опис завоювань Александ-ра Македонського, "Повість про індійське царство", "Тро­янська війна", "Слово про премудрого Акіра", "Стефаніт і Іхнілат" — "звіриний" епос та ін. Всі ці теми свідчать про живу зацікавленість таємничими країнами Сходу. Вся пе­рекладна література знаходила місце в різнорідних збірни­ках під назвами "Пчола", "Золотий ціп" та ін.

З оригінальних літературних творів найшвидше з'яви­лися проповіді українського духовенства. Перше місце се­ред проповідників по праву належить Іларіонові, першому митрополиту українського походження, який написав спов­нений гуманістичних Ідей твір "Слово про закон і благо­дать". З поширенням християнства складалися описи життів святих — Ольги, Володимира, Бориса і Гліба, а врешті — "Печерський патерик" — збірка оповідань про київських угодників. Серед церковної літератури виділяєть­ся "Чтение о жизни й погублений... Бориса і Гліба" Нестора Печерського. Своєрідною відповіддю на запити давньоруського життя другої половини XI ст. були "Ізбор­ники Святослава" 1073, 1076 рр. Видатним публіцистом вва­жають князя Володимира Мономаха, перу якого належить відоме "Повчання..." дітям.

Неоціненним надбанням стала складена на основі норм українського звичаєвого права законодавча пам'ятка — "Руська правда". Ця збірка законів князя Ярослава і його наступників лягла в основу Литовського статуту і законо­давства гетьманської доби.

Широкою популярністю на Русі користувалися твори Кирила Туровського. Його "Притча про людську душу і тіло" засвідчує опозицію автора до діянь Андрія Боголюбського. У "Слові про царя" автор закидає сильним світу, що вони піклуються лише про своє тіло, але не про душу.

Наприкінці XII ст. було написано "Слово о полку Ігоре­вім" — перлину давньоруської художньої літератури. Знай­дено цей твір у рукописному збірнику кінця XV — почат­ку XVI ст. в одному з монастирів Росії. Збірник був пере­писаний у 1800 р. і надрукований, а сам рукопис згорів під час пожежі Москви у 1812 р. Дослідники виявили, що "Слово" написане в 1187 р., а темою його є трагічний у на­слідках похід 1185 р. проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Провідна думка твору — слава і честь руської княжої держави, яку нерозважливі князі наражають на небезпеку і занепад. Цей епос сповнений ми­стецькими описами природи, самого походу, відваги й мужності князів, фольклорними образами; всі картини сповнені чару високої поезії.

"Слово" як тема мало надзвичайний вплив на українську та інші слов'янські літератури, породило багато наслідувачів і перекладачів; українською мовою окремі частини "Сло­ва" перекладали Т.Шевченко, М.Шашкевич, І.Франко, Панас Мирний та ін.

Першою ілюстрованою книгою, яка дійшла до нас, є "Остромирове євангеліє", виготовлене у 1056 — 1057 рр. для новгородського посадника Остромира. Чудовою пам'­яткою книжного мистецтва став "Радзивилівський літо­пис", оздоблений 618-кольоровими мініатюрами, виготов­леними у XV ст. з давньоруських оригіналів.

Природну основу тодішньої літератури становила усна народна творчість: пісні, перекази, легенди, заговори і зак­линання. Особливе місце посідали пісні-билини. Відомі билини Київського і Новгородського циклів.

Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліоте­ки, які створювалися при монастирях та церквах. На Русі існувало багато книгозбірень, але перша і найбільша, зас­нована у 1037р. при Софії Київській. Любителями книг вважалися: Ярослав Мудрий, його син Святослав; князь Миколай Святоша витрачав на книги всю свою казну і дарував їх Печерському монастирю. Великим книжником літописи називають волинського князя Володимира Ва-сильковича (XIII ст.). Власні книжкові зібрання налічува­лися також у деяких освічених ченців. Багато книг мав один із учнів Феодосія Печерського — Григорій.

Настійна потреба в книгах сприяла виникненню на Русі своєрідної галузі ремесла, до якої було залучено багато лю­дей. Крім книгописців і палітурників, над книгою трудилися редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала досить дорого. Як свідчать візантійські джерела, за одну книгу в XI—XIII ст. можна було купити великий міський будинок або 12 га землі. Волинський князь Володи­мир Василькович придбав для спорудженої в м. Любомлі церкви молитовник за 8 гривен кун. Цих грошей вистачило б для купівлі отари овець у 40 голів. За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 1 ЗО­НО тис. томів. Крім Києва, центрами переписування книг були Новгород, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Переяслав та інші давньоруські міста.

Прикладом високого книжного письма є "Ізборники" (1073, 1076 рр.), створені для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. В них, крім фрагментів Св.Письма і писань отців Церкви, теж знаходяться деякі історичні відомості і показник "ложних" і "праведних" книг. Книга відкривається розворотом, на лівому аркуші якого зображений князь Святослав з сім'єю, на правому — Спас на престолі. На третьому аркуші — зображення ор­наментованого триглавого храму, далі — чотири портретні мініатюри. На берегах книги — знаки зодіаку. Чудовими па­м'ятками книжкового мистецтва були вже згадувані нами "Остромирове євангеліє", "Радзивилівський літопис", "Юрієве євангеліє" та ін.

Історичну роль у розвитку освіти, книгописання відігра­вали монастирі. За підрахунками істориків, за княжої доби в Києві діяло 17 монастирів, Галичі — 5, Чернігові — 3, Пе­реяславі — 2, у Володимирі-Волинському — 1. Монахи свій час проводили в молитвах та праці і не тільки виробляли самі собі одежу чи займались хліборобством, городницт­вом, але й були між ними переписувачі книг, малярі (Алімпій), лікарі (Агапіт, Дем'ян Пресвітер), визначні вчені (літописець Нестор) та ін. Вони ж були першими вчителя­ми монастирських шкіл, активними носіями книжного слова, сподвижниками на ниві культури.

4. Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена на­самперед дерев'яними спорудами. Археологічні досліджен­ня виявили численні залишки зрубних будівель. Окремі з них — справжні шедеври народної архітектури. Такими, во­чевидь, були будинки заможних верств населення, згадувані в писемних джерелах під назвою "хороми". У великих містах князівсько-боярські і купецькі "хороми" мали два і більше поверхи. Житло бідноти — однокамерні будинки площею до 20 м2. Із дерева зводились укріплення давньоруських міст — кліті, заборола, башти, а також церкви, храми. Свідчення літопису про 600 київських храмів, знищених пожежею 1124 р., підтверджують це. Контакти з візантійсь­кою культурою обумовили виникнення монументальної кам'яної архітектури. Довгий час вважалося, що першою кам'яною спорудою була Десятинна церква (989—996 рр.). Проте аналіз даних про палаци княгині Ольги, а також відкрит­тя монументальної ротондоподібної будівлі в центрі найдав­нішого київського дитинця, що старша за Десятинну церкву, принаймні, на 50 років, суттєво коригує цю думку. Перші ка­м'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських майстрів. Так, Десятинна церква належала до хрестово-купольних візантійського типу храмів. Після завершення будівництва церкву прикрашали іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир вивіз із Херсонеса і ус­падкував як посаг за принцесою Анною. Підлога була вик­ладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни розписані фресками і прикрашені мозаїчними панно. В оздобу Деся­тинної церкви покладено багато мармуру, що дало підстави сучасникам називати її "Мраморяною". Перший кам'яний храм Київської Русі став останнім оплотом героїчних захис­ників Києва від ординців у грудневі дні 1240 р. Літописець повідомив, що через велику кількість киян, які зібралися на хорах, обвалилося склепіння, поховавши усіх, хто шукав порятунку від татаро-монголів.