Методологічні основи безпеки життєдіяльності в системі освіти

ТЕХНОГЕННЫЕ ОПАСНОСТИ

Элементы техносферы создают техногенные опасности, возни­кающие при загрязнении окружающей среды различными отходами и потоками энергий. Зоны действия техногенных опасностей распро­страняются на регионы техносферы и примыкающие к ним природ­ные зоны, на территории и помещения объектов экономики, на транспортные, городские и селитебные зоны. В отдельных случаях техногенные опасности проявляются на межрегиональном и глобаль­ном уровнях.

Загрязнение атмосферы. Атмосферный воздух всегда содержит не­которое количество примесей, поступающих от естественных и тех­ногенных источников. К числу примесей, выделяемых естественны­ми источниками, относят: пыль (растительного, вулканического, космического происхождения, возникающую при эрозии почвы, час- j тицы морской соли); туман; дым и газы от лесных и степных пожаров; газы вулканического происхождения; различные продукты расти­ тельного, животного происхождения и др.

Естественные источники загрязнений бывают либо распределен­ными, например выпадение космической пыли, либо локальными, например лесные и степные пожары, извержения вулканов. Уровень загрязнения атмосферы естественными источниками является фоно­вым и мало изменяется с течением времени.

Основное техногенное загрязнение атмосферного воздуха созда­ют автотранспорт, теплоэнергетика и ряд отраслей промышленности

В основі гуманістичної орієнтованої безпеки життєдіяльності лежать особливого типу відношення співпраці, співтворчості, поваги, уваги, щирості, справжності. Особливим є перехід у розумінні безпеки від рекомендацій як діяти в умовах, що загрожують життю, до надання знань як діяти, щоб запобігти можливості появи таких умов. Це обумовлює визначення освітянської системи безпеки життєдіяльності (так званої “педагогіки безпеки”), в основі якої лежить принцип формування світогляду про безпеку особисту та безпеку оточуючих крізь “призму” вимог до взаємовідношень існуючого суспільства та особистості.

Систематизація різних галузей людинознавства з метою всебічного вивчення, формування, розвитку та виховання особистості з урахуванням її індивідуальних особливостей передбачає спирання на антропологічний підхід у педагогіці. З точки зору К.Д. Ушинського, антропологічний принцип потребує визнання цілісності людини, неподільності її духовної та тілесної природи, поєднання розумового й морального виховання з вихованням фізичним і забезпеченням здоров’я. В освітянському процесі антропологічний принцип реалізується за допомогою пізнання навколишнього середовища через усвідомлення людини як предмета виховання, дослідження її відношень із собою, оточуючими її людьми, суспільством, природою, вивчення й створення культурних цінностей. Антропологічне обумовлена освітянська система безпеки життєдіяльності надає можливість для синтезу наук, що складають її ядро: педагогіка й філософія із методологією знань про людину, психологія, фізіологія, гігієна, екологія людини, ергономіка, теорія та методика фізичного виховання тощо, і тим самим дозволяє здійснити системну інтерпретацію природного, суспільного й особистісного світів, різноманітність зв’язків. При цьому “поглиблюється розуміння відносності меж між гігієною й вихованням, оздоровчо-оновлювальною практикою і соціально-педагогічними впливами”.

Однією з центральних теоретико-методологічних основ “педагогіки безпеки” є системний підхід. Його методологічна цінність полягає в тому, що він “містить і у розгорнутій формі виражає вимоги нового, у порівнянні з попереднім, підходу до об’єкта вивчення”. Як відомо, будь-якій організації притаманний ієрархічний порядок. Він містить у собі різні рівні організації, причому кожний такий рівень убирає нижчестоящий як частину в ціле, а сам, у свою чергу, входить у якості елемента в систему більш високого порядку. У даному випадку принцип системності актуальний не тільки для оздоровлення соціального мікрооточення навчального закладу, але й у самої освітянської діяльності: дозволяє враховувати механізм самоорганізації й створення ієрархічних структур. Але найбільш важливим представляється залучання учасника педагогічного процесу до усвідомлення й слідуванню законам самоорганізації у системах природи, у тому числі й організму людини, що неминуче веде до гармонізації особистості й розвитку її творчого потенціалу. “Педагогіка безпеки”, що здійснює системний принцип щодо суб’єктів розвитку, інтегрує людські знання й орієнтує на духовно-моральне становлення особистості, гуманізований стиль мислення й формування природних потреб індивіда. Добитися цього можна лише в умовах відкритої освітянської системи.

У відповідності до сінергетичної теорії систем, провідними принципами діяльності систем відкритого типу є самоорганізація, саморозвиток, саморегуляція за рахунок постійного й активного впливу цих систем із зовнішнім середовищем та іншими системами. Тому стратегічною орієнтацією “педагогіки безпеки” є цілісне охоплення основних об’єктивних і суб’єктивних факторів, поєднаних в одиничній соціологічній системі (системно-екологічний підхід Г.А. Ковальова): дитина – сім’я - освітянський заклад (дошкільне навчання - школа - вищий навчальний заклад) - суспільство.

Складовим компонентом функціонування розглянутої системи є мета, що припускає наперед визначений результат. Організація життєдіяльності навчально-виховного процесу спрямована на індивідуально-типологічні особливості учнів і вчителів, максимальний розвиток особистісних властивостей. А злагоджена взаємодія підсистем усередині самої системи забезпечується за рахунок педагогічного управління. Воно включає урахування основних, взаємопов’язаних один з одним параметрів: фізичне (матеріальне) оточення, зокрема, навчальний заклад, обладнання, дизайн, меблі, що відповідають гігієнічним нормам і створюють сприятливу психологічну обстановку; освітянські параметри, що вбирають гнучкість варіативних програм (у тому числі й програми безперервної освіти з питань безпеки життєдіяльності), освітянські технології; педагогічну майстерність, високу ступінь інтеграції гуманізації учбового матеріалу, режиму навчання, відмову від репродуктивності й авторитаризму на користь співпраці суб’єктів навчально-виховного процесу, більшої самостійності, відповідальності й крєативності учнів.

Одною з умов рішення задач “педагогіки безпеки” є міцна аксіологічна база системи освіти з орієнтацією на духовно-моральний і психологічний компоненти здоров’я. Саме “духовна криза, що відображає переоцінку цінностей, переорієнтацію від ідей утопічного комунізму до “реалій” ринкового прагматизму, є основною причиною виродження нації”. На противагу цьому слід спиратися на загальнолюдські й національні цінності, що перевірені століттями. Разом із тим, затвердження пріоритетності духовно-морального компонента здоров’я людини, зведення її у статус своєрідного “індикатора нормальності” ціннісних орієнтацій суспільства й особистості, дозволяє й інноваційним установам уникнути відомих перекосів і дискретизації цінностей, на основі яких вони базуються. Так, інтелектуалізованність освіти може привести до перенавантажень учнів, до однорідності їхнього розвитку; спортивно-оздоровчий або культурно-розважальний акцент у діяльності применшує роль інтелекту як головного фактора здоров’я й відчуття безпеки, а захопленість національною ідеєю в створюваних національних школах, таїть у собі небезпеку націоналізму, замкнутості на національних цінностях. З іншого боку, проникнення релігійних тенденцій в освітянське середовище таїть у собі нетерпимість до інших конфесій, залежність від ортодоксальних істин. Отже, в умовах великої кількості філософських підходів до освіти, що акцентують увагу на тих чи інших цінностях, необхідна гармонія та направленість на духовно-моральний аспект життя, котрий не дозволить перетворити гуманістичну цінність на її агресивний антипод.

Культурологічний підхід дозволяє розглядати людину в системі суспільних цінностей, тобто культури, де вона є об’єктом культурних впливів і суб’єктом, творцем цінностей. Культурологічний підхід до обґрунтування освітянської системи безпеки життєдіяльності здійснюється у контексті філософського розуміння культури як сукупності духовних і матеріальних цінностей, як специфічного способу людської діяльності і як процес творчої самореалізації суттєвих сил особистості. У процесі її діяльності оновлюються цінності, змінюються якісні й кількісні характеристики культури. Наочно це видно у відношенні до пануючої антилюдської культури, що веде до появи нових небезпечних явищ у житті та в предметній діяльності, до бездуховності в популяції й, як наслідок, до зниження рівня безпеки життєдіяльності. Таким чином, безпеку життєдіяльності людини слід розглядати як невід’ємну частину її культурного розвитку і як показник істинності культури, в якій живе індивід. Особистісно-творчій аспект культурологічного підходу визначає генеральну мету освітянської системи безпеки життєдіяльності - цілісне формування й розвиток особистості, її творчих удатностей. Важливою умовою досягнення цієї мети є сформованість культури безпеки життєдіяльності особистості. Під культурою безпеки життєдіяльності людини слід розуміти якісну, систематичну, динамічну освіту особистості, що характеризується певним рівнем фізичного, психологічного, духовно-морального розвитку й освіти, усвідомленням способів досягнення цього рівня і проявом у різноманітних формах предметної діяльності й життєдіяльності.

Однак, опанування учителем і учнем культурою безпеки життєдіяльності й розвиток за допомогою неї потребує відповідної діяльності людини, яка має “особистісний смисл”. Діяльність особистості є тим механізмом, який дозволяє здійснити соціальний процес - здатність морально обумовленого творення в умовах сучасного соціально-природного середовища, що все більш ускладнюється й утруднюється. Цим пояснюється принципова важливість реалізації діяльнісного підходу як ведучої лінії освітянської системи безпеки життєдіяльності. Головним і найбільш складним у здійсненні діяльнісного підходу є урахування й перебудова мотиваційної сфери особистості учасника педагогічного процесу, формування у нього світогляду про безпечну життєдіяльність, установок до виникнення потреби у здоров’ї, та здоровому і безпечному способі життя.