Парламентська реформа 1832 р

Реставрація Бурбонів. Конституційна хартія.

Розгром армії Наполеона Бонапарта в битві при Ватерлоо привів до другої реставрації монархії Бурбонів у Фр. На трон знову повернувся Людовик ХVIIІ.

           Реставрація ознаменувалася політичною реакцією в країні. Тисячі дворян-емігрантів, що повернулися разом з Бурбонами вимагали розправи над політичними діячами часів революції і наполеонського режиму, встановлення своїх феод. прав і привілеїв. В країні розгорнувся «білий терор», особливо жорстокі форми він прийняв на півдні. Було арештовано бл. 70 тис. ос. З адмін.. установ було звільнено ⅓ їх складу.

Але повне повернення до минулого було вже неможливим. Реставр. здійснювалася в умовах утвердження буржуазних відносин.

           Конституція – «Хартія 1814 р» встановила у Франц. конституційно-монархічний режим. Вона декларувала громадянську рівність, недоторканість особ., свободу друку, свободу совісті. Вся виконавча влада була зосереджена в руках короля: призначення міністрів, ведення внутр. пол. скликання і розпуск законод. палат.. Законод. ініціатива також належала королю. Влада короля була обмежена Законодавчим корпусом, що складався з двох палат. Члени верхньої палати перів призначалися королем, звання пера було спадковим. Члени нижньої палати депутатів обиралися на основі високого вікового та майнового цензу. Право голосу мали лише 80-100 тис. чол., право бути вибраним – 16-18 тис. Пануюче становище в країні зайняли великі землевласники, переважно-дворяни, які ділили владу з вузькою верхівкою буржуазії.

           В внутрішній політиці Людовік 18 прагнув досягти компромісу між інтересами великих землевласників-дворян і верхівкою буржуазії. Режим Реставрації не зазіхнув на ті зміни в розподілі земельної власності, які відбулися в результаті Великої фр. револ. Зберігалися буржуазні кодекси і структура управління,введені при Наполеоні І. Разом з тим встановилися титули старого дворянства,які зуміли зберегти свої землеволодіння. Дворянам-емігрантам повернули землі,які були конфісковані підчас револ. Були визнані і дворянські титули, роздані при Напол І.Все це зміцнило позиції земельної аристократії,особл. тієї,яка носила буржуаз. характер.

В економ. обл. - реж. Реставр. проводив політику протекціонізму,яку потребувала франц. промисловість. Але вигоди ві цієї пол.. отримали – великі землевл., а не а не торгово-промислова буржуазія. Високі митні тарифи на залізо збагачували власників металургійних підприємств.

З пос. 20-х рр. посилився вплив на держ політику найбільш реакційної частини дворян і духовенства,які не хотіли пристосовуватися до умов післяреволюц. Фран. і думали про більш повне повернення до старого порядку.

Революція 1830 р. і утворення незалежної Бельгії.

Внаслідок Віденського конгрессу (1815) утв. Сполучене К-во Нідерландів, король Вільгельм І (1815-1840). Пд. Нідерландів (Бельгія) – франкомовний, католицький, Пн. – протестанський, нідерл. мова. 25 серпня 1830 у ст. Бельгії – Брюсселі – бунт радикалів, що стали вимагати відокремлення. Вільгельм І ввів війська, які відновили відносний порядок, але бунт продовжувався. 10 листопада 1830 зібрався Конгрес, 18 лист – декларація про незалежність, відмінено закон 1823, яким нідерл мова проголошувалася єдиною державною на всій території Сп К-ва Нід. 22 листопада – конгресс проголосив Бел конституційною монархією з двопалатним парламентом. Вільгем І вирішив утриматися від подальших військових дій,і звернувся до великих держав із закликом розсудити ситуацію. (польське повстання 1830, італійське рісорджіменто – відвернули увагу росіян та австрійців – потенційних союзників Нід). Лондонська конференція 1830 -1831 (Англ, Фр, Рос, Австр, Прус) оголосила Бел «незалежною і вічно нейтральною держ». 4 липня 1831 королем Бельгії став Леопольд І (урочисто оголошений – 15 лист 1831). 2 серпня 1831 – спроба Вільгельма заново підкорити собі Бел (50 тис. армія), але Десятиденна кампанія зазнала невдачі – 60 тис. француз. армія (Мотіс Етьєн Жерар) відбила наступ. 19 квітня 1839 – Нідерланди визнали незалежність Бел.

Парламентська реформа 1832 р.

Промисловий переворот та економічне піднесення супроводжувалися відбулалися соціальна та політична перебудова суспільства. Політична система управління Великої Британії, що склалася після проведення "славної революції" 1683 р. закріпила паиівне становище земельної аристократії, її всесилля проявлялося як у центрмьних, так і у місцевих органах управління. У 1816 р. три чверті депутатських місць у парламецті займали представники від ''гнилих містечок", якими розпоряджалися ленд-лорди. В таких умовах найбільшої популярності вже на зламі ХУІІІ-ХІХ ст. набула політична вимога запровадити загальне виборче право з одночасним реформуванням парламенту, що на тривалий час стала головним стержнем соціально-політичного життя англійського суспільства.

У 1816 р. - в час повоєнної кризи - внаслідок занепаду окремих видів текстильного виробництва. безробітrя, дорожнечі npодуктів відбуваються стихійні буши. Загони безробітних в окремих містах rpoмили хлібні магазини, намагалися змусити власників знрзити ціни. Весною 1816 р. відбynалися. масові виступи сільськогосподарських робітників, які протестували проти запровадження машин. Страйки робітників з підвищення заробітної плати на окремих підприємствах після 18 р. були буденим явищем у англійській текстильній промисловості, Заборона професійної організації згідно акта 1800 р. усі союзи оголошувалися поза законом. Заборона стосувалася не тільки робітників, а й промисловців, які прагнули у своїх цілях використати масові виступн у боротьбі з земельиою аристохратією. Промисповці були незадоволені митною і податковою політикою уряду, який завжди відстоював інтереси земельної аристократії. Коли у Великій Британії після 'Завершення війни з Францією з'явився дешевий хліб із Східної Європи, уряд у 1815 р. прийняв закон, який фактично забороняв довіз сільськогосподарської сировини з-за кордону. Запроваджені високі ціни на сільськогосподарські товари, додаткові мита і податкові збори на привїзну сировину здорожували вироби промислової продукції, що відбивалося на темпах збуту. Фабриканти виступили також проти будь-яких утисків уряду щодо організації виробництва і проти панування монополій, зокрема Ост~Іидійської, яка зосередила у своїх руках торгівлю зі Сходом. У зв'язку З офіційною забороною будь·яких союзів промисловці, формально не порушуючи законодавства. з 1812 р. почали створювати «клуби Гемплена» (назнані на честь депугата парламенту ХУІІ ст., що відмовився платити незаконний "корабельний податок"). У клубах обговорювалися митна й податкова політики уряду, відбувався масовий мітинг. На неозброєних учасників було кинуто війська, які вбили 18 і поранили 500 осіб. Розправа У Бірмівгемі стала відома під назвою "Побоїщем Пітерлоо».

Незважаючи на жорстокі розправи, виступи за підвищення заробітноі плати та 'реформи парламенту продовжувалися. Партія торі, яка в цей час переживала внутрішню кризу, вирішила використати популярність ідеї парламентської реформи для зміцнення свого впливу на народ. З 1820 р. лідери партії Р. Піль і Дж. Каннінг, котрі висловились за підтримку ідеї парламентської реформи У 1829 р. на скликанііі конференції було засновано Великий загальний союз Об'єднаного Королівства Великої Британії, а через рік Догерті став секретарем Національної асоціації захисту праці. Це був перший "союз професій", який uамагався об'єднати робітників усіх: спеціальностей. Найповніше вираз ідеологіі заможних верств населення, зокрема радикальної буржуазії, обгрунтував lєремія Бентам, засновник "школи yrилітаризму". Велику роль у пропаганді парламентської реформи відіграв талановитий публіцист і агітатор Вільям Коббет, який у заснованому ним журиалі "Політичний оглядач" (РоlitісаІ Register) почав з 1804 р. друкувати протоколи англійського парламенту. Наприкінці 20-х - на початку 30·х рр. у Великій Британії соцjальні політичні виступи набули Macовoro характеру. Цьому сприяло, в першу чергу, падіння виробництва 1829-1830-х рр., яке призвело до масового безробіття у містах і селах, а також агітаційна та організauійна робота професійних і політичних союзів. 7 червня 1832 р.: виборча реформа була схвалена.

Закон про виборчу реформу скпадався із двох частин. Передусім переглядалося і перерозподілялоса представництво у парламенті окремих міст і районів. Реформа враховувала нове розташування населення у промислових містах. Більшість «гнилих" і "кишенькових'" містечок були позбавлені права посипати депутатів до парламенту. Крім того, було обмежено представництво від 32-х дрібних виборчих округів до одного депyrата. Із звільнених 143-х місць 65 трималн нові міста, які до цього були позбавлені представництва. Сільські округи також отримали 65 місць, а 13 - призиачалося для депугатів Шотландії та Ірландії. Рівне представництво нових міст, сільських округів свідчило про mимчасовий характер реформи. Закон змінив співвідношення. сил в палаri общин на користь вігїв - виразників інтересів промисловоі буржуазії. Скасування: представництва "гнилих" і "кишенькових" містечок дало можливості впливати на склад нижньої палати парламенту, сприяло створенню міцної бази для вігів. З цього часу і до 1874 р. відігравали головну роль у проведенні внутрішньої та зовнішньої політики Країни. За сорокарічний період (1834-1874 рр.) майже тридцять років країною yрпавляли вігівські (ліберальні) уряди. Закон 1832 р. відкрив "золоту еру" англіійськоrо парламентаризму. Нижняя палата легко змінювала уряди, що не відповідали інтересам більшості депутатів. В очах англійців вона набула більш представницького характеру, ніж палата лордів. Виборча реформа також спияли подальшому формуванню політичвих: партій англіиської парламентської системи. З 1831 р. Депутати -торі стали називати себе консерваторами і органїзуnaли клуб, який відігравав роль координатора їхньоЇ діяльності. З 1836 р. подібний координуючнй центр з'явився у віriв, яких стали називати лібералами

Чартиський рух.

Після прийняття закону про реформування виборчої. системи відбувся розкол в опозиційному русі (промисловців та робітників) після прийняття закону 1834 р. Ідея національних петицій і масових процесій, як засіб тиску на парламент, виникла саме на грунті закону про бідних. Початок Macoвoro руху за проведення нової реформи парламенту поклanи дві організації, що з'явилися у 1836 р. майже oдночасно: Лондонська асоціація робітннків і Великий лпівнічний союз. У складі Лондонської асоціації робітників переважали ремісники. Іі очолював столяр Вільям Ловeтр. Великим північним союзом, в якому переважали фабричні!і. робітникн, керуаали Фергюс О'Конор та ін., Лондонська асоціація робітників виступила з ініціативою подати до парламенту петицію з підписами незадоволених. в якій будуть викладені основні вимоги: реформування суспільства. Петиція, опублікована 8 травня 1838 р., одразу ж набула великої популярності. Вона отримала назву "Народна хартія" Широка популярність Хартії серед населення пояснюється, що різні соціальні верстви і rрупи вбачали у ній свій зміст.

Чартизький рух носив не стільки політичний, як соціальний характер. Його піднесення й падіння пояснюється. в першу чергу, економічним розвитком країни. Покращення соціального становища населення сприяло спаду активності руху, при новому погіршенні економічної коньюктурм верстви населения знову прилучалися до нього. Збір підписів під петицією прискорив Перший чартиський конвент, який зібрався у Лондоні 4 лютого 1838 р. До його,складу на масових мітингах було обрано 53 делегати - найактивніших предстauників чартиського руху; Конвент відмежувався від фрітрейдерстna, перейшов до обговорення тактики чартиського руху. Уряд здійснив переміщення військ у промислові райони та заборонив мітинги. 29 квітня 1839 р. при, спробі розігнати мітинг в Уельсі дійшло до збройних сутичок з поліцією та військами.

З осені 1841 р., коли внаслідок економічного спаду в окремих галузях промисловості. погіршилося матеріальне становище робітників. Розпочалась активізація чартиського руху. Другий чартиський конвент, що зібрався у Лондоні у квітні 1842 р. ухвалив скласти нову петицію і розпочати збір підписів на ії підтримку.

У другій петиційній кампанії. яка на перший погляд почалася простим повторенням першої, проявилися нові риси. Для керівників чартизму вонв була тепер засобом мобілізації широкої громадської думки. Мітинги, що проводилися: у зв'язкуку із збором підписів. дозволяли роз'яснювати народу необхідність боротьби за покращення соціального становища. Шість пунктів у другій петиції Доповнювалися вимогою ірландського кароду про розрив насильницької унії 1800 р. з Англією. Відмова парламенту схвалити петицію викликала загальне незадоволення народу, проте організованнх акцій протесту спершу не відбулося. Серед робітників розпочалася агітація за проведення загального страйку. Особливого поширення вона набула серед фабричних робітників Ланкаширу, текстильна промисловість зазнала спаду виробництва. 4 серпня 1842 р. робітники Стелібріджа оголосилн страйк на захист Хартії. Через кілька днів страйк перек.инувся на інші міста Ланкаширу і на сусідні графства. До середини серпня страйки охопили Шотшшдію і Уельс та окремі підприємства столиці зaгрожували паралізувати економіку країни. Відмова парламенту схвалити петицію вИ1СЛИХала загальНе незадоволення народу, проте організованнх акцій протесту спершу не відбулося. Серед робітників розпочалася агітація за проведення загального страйку.

На початку квітня 1848 р. в Лондоні зібрався Третій чартиський конвент. який прийняв рішення провести в столиці 10 квітня демонстрацію у відповідь 7 квітня провів У парламенті закон "Про охорону корони і уряду", Він надавав додаткові повноваження поліцейським органам і судам щодо організаторів мітингів. та демонстрацій. Уряд заборонив демонстрації і стягнув до столиці війська. Одночасно були створені спеціальні загони констсбліn для охорони урЯ'дових установ. Спеціальна ьійськова рада уряду розробила план дій на випадок повстання.

Всупереч погрозам і заборонам, зранку 10 квітня великі маси народу почали збиратися у центрі столиці. Уряд відступив і дозволив провести мітинг, проте заявив, шо не допустнп. демонстрантів до парламенту.

Діяльність керівників чартизму підцавалась критиці і різним. звинуваченням. 1 травня 1848 р. відкрилися Національні збори чартистів; які складалися із делегатів конвенту. вибраннх на загальних зборах. у депyrатів не вистачило мужності оголосити себе законодовчим органом - справжнім парламентом країни. 13 травня вони роз'їхалися. У зверненні до народу депутати.чартисти закликали до боротьби за Хартію, проте не намітили чіткої програми.

Після 1848 р. чартиськиА рух вступив у смугу розколу і занепаду. Сама ідея Хартії втратила популярність. Прихильники О'БраАєна і О'Коннора перетворилися у ворогуючі секти.