Парламенські реформи у Великій Британії 1867 ы 1884 рр

Збільшення кількості робітників у країні та намагання різних політичних сил залучити їхні голоси на свій бік були передумовами Другої парламентської реформи. Рух за неї розгорнувся на початку 60-х рр. з боку тред-юніонів (британських профспілок) і представників частини буржуазії. Існуюча виборча система зберігала нерівномірність у розподілі виборчих округів: половина міського населення Великої Британії мала 34 місця в парламенті, а інша половина – 300. Новий уряд консерваторів переконався в неможливості відкладати реформу. У 1867 р. міністр фінансів цього кабінету і майбутній прем’єр-міністр Б. Дізраелі запропонував свій проект реформи, який 15 серпня 1867 р. був прийнятий парламентом. У ході здійснення реформи було знищено 46 «гнилих містечок»; місця, що звільнялися, в парламенті надавалися великим містам – Манчестеру, Ліверпулю, Бірмінгему, Лондону та іншим. Вони отримували ще й додаткові місця в парламенті. Майновий ценз був знижений з 10 до 5 фунтів стерлінгів річного доходу. Право голосу в містах отримали особи, що орендували протягом 12 місяців немебльовану квартиру за плату в 10 фунтів стерлінгів. Такого роду приміщення могли займати і представники високооплачуваної частини робітників. У результаті реформи кількість виборців із числа дорослого чоловічого населення зросла з 670 тис. до 2,25 млн. У 1872 р. був ухвалений закон про таємне голосування. Таким чином, Друга парламентська реформа сприяла подальшій демократизації політичного устрою країни, поширила виборче право на понад 50 %дорослого чоловічого населення, у тому числі – на більшість кваліфікованих робітників нових промислових центрів Великої Британії.

У 1884 р. в Англії було проведено 3 парламентську р-му. Внаслідок скорочення майнового цензу чисельність виборців у країні збільшилася до 58 % (чоловіки). На проведенні ЦІЄЇ виборчої реформи ліберали наполягали ще з 1867 р. Вони пропонували поширити право голосу і на сільські округу графств. Далі, позбавити мандатів старі міста, де один депутат припадав на 40 тис. жителів, і передати їх графствам, де на депутата доводилося 70-80 тис. жителів. Реформатори також вважали за необхідне більш рівномірно перекроїти виборчі округи. У результаті 34 найбільш населених міста зберегли число представників, зате у 105 міст з населенням менше 16 тис. мешканців права представництва були відібрані, а їх мандати передано знову заснованим округах в графствах з населенням 50 тис. чоловік. Право голосу отримали сільські домовласники й ті, хто платив за житло не менше 10 ф.ст. на рік. Відтепер володіли правом голосу і деякі категорії робітників, у тому числі шахтарі. Було створено 12 нових місць у палаті громад, її чисельність тепер складала 670. Реформа, втім, носила досить компромісний характер. Не отримали право голосу 1 млн 800 тис. чоловіків, хоча електорат в цілому збільшився на 4 млн осіб. Зберігався множинний вотум, як і раніше були позбавлені виборчих прав жінки. Тим не менш реформи 1884 р. мала велике значення. Характерно, що вона не зустріла серйозного опору при проходженні через парламент.

Проголошення Другої республіки у Франції. Соціальні конфлікти і політична боротьба в лютому-червні 1848 р.

Передумови: - 1847 – економ. криза → скороч. виробництва; - великий ріст держ. дефіциту; - широка хвиля банкрутства; - велике безробіття; - 1845-46 – поганий врожай; - кін. 1847 – колишні прихильники Луї Філіпа сформ. угрупування «прогресивні консерватори».

Мета революції: - скинути фінанс. аристократію.

Причини: 28 грудня 1847 – законодавча сесія парламенту → критика внут. і зовн. політики уряду. Банкет прихильників виборчої реформи на 22 лютого 1848 р. був заборонений. Вимоги опозиції були відхилені. Парижани вийшли на вулиці і площі, почались демонстрації, сутички з поліцією, гвардійці переходили на сторону маніфестантів (лідери Луї Блан і Альбер). 23 лютого – Луї Філіп віправив Гізо у відставку. 24 лютого демонстранти захопили всі стратегічні пункти столиці. Луї Філіп зрікся престолу на користь малолітнього внука, графа паризького. Ств. Тимчасового уряду.

Політичну ініціативу перехопили помірковані республіканці → більшість в уряді. Глава уряду – А. Ламартін (міністр закорд. справ). 25 лютого 1848 – Фр. проголошено республікою. Прийнято декрет про право на працю. Скорочено робочий день в Парижі з 11 до 10 год, в провінції – з 12 до 11 год., знижено ціни на хліб, у франц. колоніях відмінено рабство, ств. національні майстерні для б-би з бідністю. Кульмінація революції → на самому її початку.

Поглиблювалася економ. криза → збільшено податки (45-сантимний податок) → повстання. 16 квітня 1848 – 100-тис. демонстрація з вимогою якнайшвидш. проведення соц. реформ. 23 квітня – вибори в Установчі збори → перемогу здобули помірк. республіканці (500 з 880 місць).

4 травня – відкрились Установчі збори. Луї Блан і Альбер не увійшли у склад новоствореної замість Тимчасового уряду Виконавчу комісію. Військ. міністром став генерал Кавеньяк, який жорстоко придушував визвольний рух в Алжирі. 15 травня бл. 150 тис. осіб вийшли на демонстрацію щодо підтримки нац.-визв. руху в Польщі. Частина з них увірвалася в Установ. збори і вимагала підтримати Польщу. Демонстрація була розігнана. Лідери були заарештовані.

22 червня 1848 – Указ про розпуск нац. майстерень. Всі неодруж. чоловіки до 25 р. мали піти в армію → привід до повстання. 23 червня – початок повстання з вимого відмінити указ. 24 червня – Установчі збори передали всю владу Кавеньяку. 26 червня повстання було придушено.

Осн. причина повстання – промислова революція ще не сформ. і не була сформ. її верства.