Утворення ворогуючих блоків у Європі: Троїстий союз і Антанта

Зовн політ провідних держав світу на початку ст носила виражений імперіалістичний характер. Вона повністю підпорядковувалась їх боротьбі за переділ світу, захоплення нових територ, ринків збуту товарів і застосування капіталу, використання дешевої робочої сили та джерел сировини. В результаті нерівномірного економічн розвитку індустріальних країн змінилося співвідношення сил на світовій арені. Ті держави, які спізнилися на розподіл «колоніального пирога», а вважали себе сильнішими від суперників, вимагали його перерозподілу. США та Німеч, які раніше відставали, на початку ст. потіснили В.Б. та Фр на економічному Олімпі і тому вимагали перерозподілу колоній, яких у них було мало. Таку ж позицію займала й Япон. Ураховуючи політичний менталітет того часу, такі суперечності могли розв'язуватись, як правило, за допомогою воєн. У цих умовах індустріальні держави прагнули визначити свої зовнішньополітичні пріоритети, згладжуючи другорядні протиріччя і намагаючись зосередитись на вирішенні своїх головних завдань. Почався пошук союзників, організація блоків держав. Ще 1879 в результаті загострення рос-нім та рос-австр відносин після рос-турї війни 1877-1878 підписаний авст-нім договір. 1882 до нього приєдналася Італія, яка була незадоволена Фр, що захопила Туніс. Так утвор Троїстий союз 1882, спрямований проти Фр та Рос. Військово-політичний блок Нім, А-У та Італ, який склався в 1879-1882 і був спрямований проти Фр і Рос в історії називають Троїстим союзом.

Після укладення союзу з А-У Німеччина з метою ізолювати Фр стала шукати зближення з Італ. В умовах гострого конфлікту між Італ і Фр через Туніс О. Бісмарку вдалося розбудить Італ до угоди не лише з Нім, але і з австрійськими Габсбургами. 20 травня 1882 у Відні укладений секретний союзний договір між Нім, А-У і Італ, направлений проти Фр і Рос. Нім прагнула використовувати Т. с. в своїй боротьбі за гегемонію в Європі. Учасники договору зобов'язалися не приймати участі ні в яких союзах або зобов'язаннях, направлених проти одного з них, і подавати один одному взаємну підтримку. Нім і А-У зобов'язалися подати військову підтримку всіма своїми силами Італ в разі не спровокованого нападу Фр. Італ ж узяла на себе зобов'язання надати допомогу Нім в разі нападу на неї Фр. 

Обов'язки А-У в разі нападу Фр на Нім обмежувалися збереженням нейтралітету до вступу Рос до війни на стороні Фр. Три учасники Т. с. зобов'язалися зберегти взаємно доброзичливий нейтралітет в разі війни кого-небудь з них з будь-якою великою державою, окрім Фр (відносно Фр діяли зобов'язання, передбачені ст. 2), і надати військову допомогу один одному в разі нападу два або більших держав. Услід за підписанням договору Германію і А-У взяли до відома заяву Італ, відповідно до якої Італ відмовлялася від військової допомоги своїм союзникам в разі їх війни з В.Б. 1887 до договору були внесені доповнення на користь Італ: їй було обіцяно право співучасті в рішенні питань, що стосуються Балкан, турецьких берегів, островів в Адріатичному і Егейськом морях. 1891 зафіксовано рішення підтримати Італ в її претензіях в Пн Африці (Киренаїка, Тріполі, Туніс).

Договір трьох держав у наступні роки поновлювався: 20.2.1887 у Берліні підписано другий союзний договір; 6.5.1891 - третій союзний договір; 28.6.1902 - четвертий союзний договір. Тексти цих договорів в основному повторювали положення документа 1882 і лише включали окремі додаткові угоди.

Т. с. поклав початок утворенню крупних військових блоків в Європі, що підсилили небезпеку європейської війни; відповіддю на виникнення Т. с. був висновок фр-рос союзу (1891—93) і утворення Антанти (оформилася в 1904—07). Договір о Т. с. був поміщений на 5 років і після декількох продовженні терміну проіснував до 1915, коли Італія вступила у війну на стороні Антанти, а не на стороні своїх партнерів по Т. с.

У відповідь Рос і Фр 1893 підписують угоду про союз і спільні дії у випадку війни Нім проти Фр чи А-У проти Рос. Результатом загострення англ-нім протиріч стала англ-фр угода 1904, яка узгоджувала основні колоніальні суперечності між В.Б. і Фр. Після рос-яп війни починається зближення між В. Б. та Рос, які були занепокоєні посиленням позицій Нім, особливо в Туреччині і Персії. 1907 підписана англ.-рос угода, яка врегулювала відносини між двома країнами. Цим завершилося утворення другої коаліції держав - Антанти. Таким чином, на початку XX ст. Європа виявилася розколотою на два військових блоки, які протистояли один одному.

Антанта (фр. entente - згода) - військ-політ блок Англ, Фр і Рос, який інакше іменувався «Потрійною Згодою»; склався в основному в 1904—1907 і завершив розмежування великих держав напередодні І Св в. Термін виник в 1904 спочатку для позначення англ-фр союзу, при чому уживалося вираження l’entеnte cordiale («сердечна згода») в пам'ять короткочасного англо-французького союзу в 1840-х рр., що носив ту ж назву.

 Створення Антанти було реакцією на створення Потрійного Союзу і взагалі на посилення Нім і спробою не допустити її гегемонії на континенті, спочатку з боку Рос (Фр спочатку займала антинім позицію), а потім і з боку Англ. Остання перед лицем загрози німецькій гегемонії була вимушена залишити традиційну політику «блискучої ізоляції» і перейти до - втім, теж традиційної - політики блокування проти найсильнішої держави континенту. Особливо важливим стимулом для такого вибору Англії була німецька військово-морська програма, а також колоніальні вимоги Нім. В Нім, такий поворот подій сприймався як "оточення" і став стимулом для нових військових приготувань, які сприймалися як виключно оборонні.

 Створення блоку

 1891-1893 - вихід Росії з німецького табору з метою укладення оборонного союзу з Францією.

 1904 - підписання англо-французької угоди.

 1907 - підписання російсько-англійської угоди.

 Ці угоди фактично завершили утворення Антанти. До кінця І Св. в до складу держав антинім коаліції входили також Бельгія, Болівія, Бразилія, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Греція, Італія, Китай, Куба, Ліберія, Нікарагуа, Панама, Перу, Португалія, Румунія, Сан-Домінго, Сан-Маріно, Сербія, Сіам, США, Уругвай, Чорногорія, Хиджаз, Еквадор і Японія. Причому США, всупереч розхожій думці, ніколи до Антанти не входили, виступаючи у війні самостійно.